83. Загальні принципи та концептуальні засади наукового дослідження, їх філософське підгрунтя.

Основні засади наукового дослідження:

1) ідея абсолютної суверенності пізнаючого розуму, який розкриває в явищах природи їх істину, сутність та основні принципи;

2) істинність різних конкретних теоретичних описань однієї реальності; в кожному з них є момент об’єктивно-істинного знання;

3) осмислення історичної змінності не тільки онтології, а й самих ідеалів і норм наукового пізнання баченням науки в контексті соціальних умов, включення аксіологічних факторів при описанні ряду складних об’єктів, при вирішенні філософією світоглядних проблем, виробляються загальні принципи, які є передпосилкою освоєння об’єктів на даній стадії розвитку науки.

Загальними принципами наукового дослідження є:

1) принцип об’єктивності – неупереджене дослідження процесів і явищ такими, якими вони є насправді;

2) принцип всебічності – дослідження процесів та явищ відбувається з різних сторін, здійснюється вивчення як необхідних, так і випадкових явищ;

3) принцип історизму – дослідження проводиться з урахуванням місця і часу конкретного процесу чи явища за певних умовах, що існують на час його здійснення;

4) принцип доцільності – дослідження процесів і явищ повинно проводитися з врахуванням потреби його результатів для наукової та практичної діяльності;

5) принцип системно-структурного підходу – дослідження кожної окремої частини процесу чи явища з метою охоплення всіх частин досліджуваного процесу або явища.

Базовими принципами наукового дослідження є:

1) принцип детермінізму – ідея об’єктивних закономірностей, наявність універсальних законів, що припускають певну єдинообразність з причинності організації буття, тобто дослідження виходить з того, що все є причинно зумовленим; цей принцип діє як цілепокладення);

2) принцип елементаризму – наявність вихідних складових одиниць явищ та процесів;

3) принцип трансформізму – вивчення об’єктів відбувається через аналіз їх законів, вимога відтворюваності досліджуваних об’єктів за допомогою відповідних умов;

4) принцип раціоналізму – визнання сталої цілісності, істинності знання, збереження його основного змісту в історії розвитку науки і певної спадкоємності результатів творчості.

Наука – це соціально значуща сфера діяльності. Ідеали науки (за Кримським):

1) строгість – наявність стандартів достовірності;

2) доказовість;

3) об’єктивність знання;

4) спрямованість на посилення прогностичної сили теорії, її ефективності та практичності.

84. Методологічна єдність і багатоманітність сучасної науки. Взаємодія наук як фактор їх розвитку.

Для сучасної науки характерним є посилення взаємозв'язків між великою кількістю різноманітних галузей, інтегративних тенденцій у розвитку кожної із них.

Інтеграція охоплює чітко відокремлені одна від одної науки і означає процес, пов'язаний з підпорядкуванням окремих наук, що виділяються, цілісній структурі концептуального каркасу висхідного знання. В той же час інтеграція виявляється результатом зближення раніше незалежних наук і сприяє міжнауковим взаємодіям, формуванню інтегративних наук (наприклад, кібернетики, біохімії, молекулярної біології). Тенденція до інтеграції наук відображає універсальний характер руху матерії та її основних атрибутів — простору, часу, причинності, можливості і дійсності та ін. Суттєву роль у посиленні взаємодії наук відіграє принцип розвитку, що характеризує як загальність, так і спрямованість, необоротність процесів мінливості в об'єктивному світі. Центральною проблемою інтеграції наук і синтезу знання є проблема співвідношення наук. Інтеграція передбачає встановлення і посилення взаємозв'язків між науками. Саме діалектичний синтез становить зміст зростаючого взаємозв'язку наук, а інтеграція виступає як форма цієї взаємодії. Особливу роль виконує філософія, яка володіє універсальним категоріальним апаратом і пронизує все інтелектуальне поле сучасних базисних наук.

Взаємодія наук, поряд з їх диференціацією та інтеграцією, виступає як закономірність розвитку наукового знання. Взаємодія здійснюється у вигляді диференціації та інтеграції, які виступають внутрішньо взаємопов'язаними і взаємопроникаючими сторонами руху наукового знання до єдності. В інтеграції наук взаємодія виступає як одна з її динамічних сторін. Відповідно поняття "взаємодія наук" має вужче значення, специфічний зміст порівняно з поняттями "інтегративний процес", "інтеграція науки".

Філософія, з одного боку, узагальнює інтегративні тенденції в окремих науках, а з другого, — виконуючи методологічні функції пізнання, здійснює як синтез знання в окремих наукових дисциплінах, так і "зовнішній" синтез між дисциплінами та їхніми основними підрозділами.

Філософія, що є ядром таких інтегративно-загальнонаукових форм пізнання, як методологія, світогляд, наукова картина світу безпосередньо через них справляє великий вплив на зближення наук про природу і суспільство, на розвиток техніки.

Вивчення взаємозв'язків суспільних, природничих і технічних наук значною мірою збігається з проблематикою міждисциплінарних досліджень. У той же час між двома цими групами проблем є певні відмінності. В цілому проблематика міждисциплінарних досліджень більше пов'язана з внутрішньонауковим процесом, а проблематика взаємозв'язку наук — з розглядом їх соціального контексту.