75. Цінності та їх роль у житті людини і суспільства.

Цінності — це специфічно соціальні визначення об’єктів оточуючого світу, що виявляють їх позитивне чи негативне значення для людини та суспільства. Зовнішньо цінності виступають як властивості предмета чи явища, однак вони притаманні йому не від природи, не просто в силу внутрішньої структури об’єкта самого по собі, а тому, що він втягнутий до сфери суспільного буття людини і став носієм певних соціальних відносин. Тобто цінності є характеристика не речі як самої по собі, явищ дійсності, включених прямо або опосередковано в суспільні відносини, це прояв соціального буття речі, має таким чином суспільну причину. По відношенню до суб’єкта (людини) цінності служать об’єктами його інтересів, а для свідомості виконують роль повсякденних орієнтирів у предметній і соціальній дійсності, позначення його практичного відношення до отчуючих предметів і явищ.

Типи цінностей розрізняють за предметом ціннісного відношення (матеріальні та духовні) та за суб'єктом (індивідуальні, групові). Загальне для них: 1) вони формуються в конкретно-історичній обстановці, несуть в собі недоліки і позитивне свого часу; 2) вони обмежені умовами свого існування, з іншого боку закладають основи цінностей майбутнього; 3) вони взаємопов'язані.

Здатність цінностей бути регулятором і орієнтирами людських відносин і поведінки індивидів обумовлена їх суспільним характером. Цінності як людський вимір речей, ставлення до них людини з позиції своїх потреб та інтересів є продуктом колективної діяльності людей - соціальних груп, націй, класів, суспільства. Тому будь-яка цінність формується як суспільна цінність.

Цінності різноманітні і розповсюдженні нерівномірно серед всіх членів суспільства. Можна виділити такі рівні цінностей: загальнолюдські, загальнонаціональні, соціально-групові і індивідуально-особистісні. Загальнолюдські можуть співпадати з загальносоціальними (цінності життя, любові, добра, істини, краси, свободи, творчості тощо), але можуть і відрізнятися. Напр., в одних суспільствах вищою цінністю може бути дотримання традицій, авторитету роду чи общини, а в іншому - індивідуальне самоутвердження особистості. Загальнолюдські цінності мають конкретно-історичний зміст (розуміння свободи в епоху Середньовіччя).

76. Проблема спрямованості історичного процесу. Прогрес і його критерії.

Є три основні концепції суб’єкта історичного процесу :

1) народницька концепція – суб’єктом історії є народ, нація : представники демократичного напрямку у філософській думці : Драгоманов, Костомаров, Франко та ін; марксизм про народ як пролетаріат;

2) творцем історії є видатні особи – вожді, завойовники, генії, полководці, королі – це ідеалістичне розуміння історії : світом править розум, він концентрується діяльністю окремих критично настроєних людей. Звідси історичний історичний процес уявляється як заблудження, помилки, накопичення випадковостей.

3) концепція вирішальної ролі еліти в розвитку історії ( Липинський, Донцов) : нація інертна, пасивна, нездатна до історичної творчості. Щоб вона стала такою силою необхідна еліта ( Липинський – кращі з представників різних верств, Донцов – таку еліту необхідно спеціально підготовлювати)

Щодо напряму розвитку суспільства можна виділити 5 точок зору:

1) замкнутого коловороту: уявлення про суспільство, яке розвивається по замкнутому колу ( римська філософія, Лукрецій Кар);

2) Лінійного розвитку суспільства – спрямування історії в нескінченність без суттєвих змін ( філософія Нового часу, неокласична філософія);

3) Завершений, але цілеспрямований процес ( Августин Аврелій, Гегель);

4) Історія як процес, що прогресує у вертикальному напрямі – по висхідній лінії або збільшенням можливостей росту - Гердер;

5) Історія як циклічний процес – Маккіавеллі;

6) коливань у певних межах (Тюльє – концепція катастроф, Шпенглер).

Теоретичне обгрунтування процесу дали представники філософії просвітництва. Першим висунув концепцію процесу фр. Філософ, економіст і державний діяч Роберт Жан Тюрго “Роздуми про створення і розподіл багатства”, 1970, де він вперше в соціальній філософії сформулював тезу про соціальний прогрес як закон історії: маса людського роду завжди прямує, хоч повільними темпами до все більшої досконалості. Вважав, що в основі прогресу лежить прогрес розуму. Його підтримував Жан Кондорсе (“ Ескіз історичної картини прогресу людського розуму).

Поряд з концепціями прогресу були концепції заперечення прогресу:

1) кожний народ має неповторну унікальну культуру, яка не підлягає порівнянню з іншими і тому не може вимірюватися в системі прогресу ( Леві-Строс, Дільтей)

2) історія розвивається вкрай суперечливо і здебільшого регрес домінує над прогресом ( фр. Філософ Реймунд Арон “ Розчарування в прогресі)

3) прогрес можливий лише в окремих галузях, а в цілому заперечується.

Є різні підходи до розуміння критеріїв прогресу :

Марксизм критерієм прогресу вважав розвиток продуктивних сил і стан виробничих відносин, Ростов – розвиток техніки, Києво-Могилянська академія – розум, Сковорода – мораль, сучасна думка - рівень особистої свободи людини, те є критерієм прогресу, що ставить на більш високий ступінь досягнення свободи.