69. См. 64 билет

70. Реалізм як історично конкретна форма художньої свідомості.

Реалізм (від лат. rеаlis – матеріальний, дійсний). У мистецтві й літературі реалізм прагне до найдокладнішого опису спостережених явищ, без ідеалізації. Проте поняття реалізм дуже широке: реалістичним можна назвати монументальне єгипетське мистецтво, але реалістами є й митці, які з фотографічною точністю копіюють природу. Популярність реалізму зумовлена загальною доступністю і зрозумілістю його мистецьких засобів, тому його тенденції в українському мистецтві проявлялися за кожної доби, і як стиль він актуальний понині. Реалізм у лі­тературі і мистецтві – в широкому розумінні: одна із основних властивостей мистецтва, що полягає в правдивому, об’єктивному відображенні і відтворенні дійсності у формах, що відповідають самій дійсності. В основі реалізму започатковано ретельне всебі­чне вивчення явищ життя, ствердження його естетичної цінності, соціальної спрямованості змісту.

Як художній напрямок і творчий метод у літературі і мистецтві реалізм виник в культурі Нового часу. Принцип життєвої правди, пошуки закономірного у життєвому процесі найповніше відображу­ються в реалізмі тоді, коли вони пов’язані з передовими ідеями свого часу. Західне бароко в 17 ст. принесло з собою нові на той час реалістичні форми і нове розуміння композиції, звільненої від непорушних давніше правил. Позитивним явищем тут було оживлення мистецтва шляхом наближення його до актуальних проблем людини свого часу, неґативним — затрата суворої дисципліни мисі, форми, до якої почало повертатися щойно мистецтво нашої доби, після довгого періоду пересичення реалізмом і натуралізмом. Епоха піднесення суспільного руху, поширення демократич­них ідей визначали історичну своєрідність в зародженні і розвитку реалізму Нового часу.

Взагалі витоки реалізму в літературі відносять до епохи Відро­дження, вбачаючи найповніше виявлення його у творчості Ф.Пет­рарки, Ф.Рабує, У.Шекспіра, М.Сервантеса, які створили галерею людських характерів, так званих вічних образів (Гамлет, Лір, Дон Кіхот), для яких характерна масштабність соціально-психологічних узагальнень, глибоке проникнення в психологію персонажів, в об­ставинах їх життя.

Наступним етапом у розвитку реалізму можна вважати епоху Просвітництва, елементи якого прослідковуються у творчості Во­льтера, Жан-Жака Руссо, Дені Дідро, І.В.Гете.

Початок XIX ст. вважається періодом зрілості реалізму. Тому реалізм першої половини XIX ст. (головним чином у Франції і Ан­глії) вважають "класичним періодом". Творчість Стендаля, О.Баль­зака, У.Теккерея, Ч.Діккенса, дає можливість осягнути сутність і природу реалізму, визначити його фундаментальні ознаки. До них відносяться історизм погляду на дійсність, об’єктивність художніх підходів, зображення типових характерів в типових обставинах, від­чуття соціальних законів розвитку.

Новий тип реалізму – критичного реалізму, сформувався у XIX ст. на основі посилення визвольної боротьби народних мас. Найвидатніші його представники – О.Бальзак, Стендаль, Ч.Діккенс, У.Теккерей, О.Пушкін, М.Гоголь, Л.Толстой, І.Тургенєв, Т.Шевченко, І.Франко критикували протиріччя і антагонізми, розкривали вади буржуазно-панського ладу, показували невідпо­відність цього ладу нормам людської моралі. Виступ у 60-ті роки революційних демократів на чолі з М.Чернишевським ще більше посилило критичні начала в російському реалізмі.

Засновником критичного реалізму в українській літературі став Т.Г.Шевченко. Глибоке розкриття соціальних протиріч, викривальна спрямованість характеризують творчість письменників-реалістів Марка Вовчка, І.Нечуя-Левицького, Лесі Українки, М.Коцюбинсь­кого, збагачують українську літературу творами виняткового ідей­но-художнього значення.

В XX ст. в умовах грандіозних змін і в епоху переходу від ка­піталізму до соціалізму виникають нові форми і нова естетична система, що відбивала тодішню ідеологію – соціалістичний реа­лізм (М.Горький, М.Шолохов, О.Довженко, М.Андерсен-Несе, Ш.О’Кейсі, П.Неруда, Б.Брехт).

В образотворчому мистецтві правдиве відображення дійсності притаманне уже першим пам’ятникам образотворчого мистецтва (наскальним розписам епохи палеоліту). Розвиток свідомості лю­дини, збагачення її духовного світу обумовили виникнення реалізму (у широкому розумінні) в художній культурі Стародавнього Єгипту, Вавилону, Індії, античному мистецтві (зокрема римський скульпту­рний портрет). Новий етап розвитку реалістичного образотворчо­го мистецтва розпочався в епоху Відродження і тісно пов’язаний з творчістю Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело, Тіціана (Італія), Дюрера (Німеччина), в XVII ст. – М.Караваджіо (Італія), Д.Веласкеса (Іспанія), П.Рубенса і А. Ван Дейка (Фландрія), П.Ластмана, Рембрандта, Ф.Гальса, Яна Вермера (Нідерланди). Творчість Ж. Б.С. Шардена – у Франції, У.Хогарта у Великій Британії, була пов’язана з ідеями Просвітництва. Увага цих художників була спря­мована на відображення повсякденного життя простих людей із "третього стану". Риси реалізму прослідковуються у творчості російських майстрів першої половини XIX ст. – в порт­ретах О.Кіпренського і В.Тропініна, жанрових картинах О.Венеціанова, пейзажах С.Щедріна. Вірність принципам реалізму, безпосереднє вивчення натури з глибинним філософським узагальненням виявляється в творах О.Іванова і особливо, засновника російського демократичного реалізму П.Федотова.

Реалізм у Франції отримав розвиток у творчості Ж.Ф.Мілле і, особливо, Е.Мане, а пізніше в творчості художників-імпресіоністів. У скульптурі XIX ст. романтизм відобразився у творчості О.Родена у Франції, К.Меньє в Бельгії. В російському образотворчому мистецтві 2-ї половини XIX ст. реалістичні тен­денції з найбільшою силою виявляються у творчості художників-передвижників (В.Перов, І.Крамський, І.Рєпін, В.Суріков, М.Ге, І.Шишкін, О.Саврасов, І.Левітан та ін.).

Наприкінці XIX – початку XX ст. традиції критичного реа­лізму розвивали художники різних країн (Т.Стенйлен у Франції, М.Ліберман, Г.Цілле, К.Кольвіц в Німеччині, Ф.Бренгвін у Ве­ликій Британії). На початку XX ст. традиції реалізму в живопису були особливо стійкими в Росії у творчості В.Сєрова, К.Коровіна, С.Іванова, М.Касаткіна, у скульптурі – в роботах А.Голубкіної.

В українському мистецтві перші спроби реалістичного відобра­ження дійсності з’явились в мистецтві Київської Русі (окремі сю­жети фрескових і мозаїчних прикрас Софії Київської). Подальший розвиток реалізму в українському мистецтві був пов’язаний з темою боротьби українського народу проти соціального і національного пригноблення, перемоги у визвольній війні 1648-1654 рр., які спри­яли укріпленню демократичних факторів, усвідомленню значущості людської особистості.

Засновником реалізму в українському мистецтві був Т.Шевчен­ко. Його традиції розвивали художники XIX-XX ст. – М.Пимоненко, С.Васильківський, С.Св’ятославський, І.Труш, Є.Кульчицька, О.Монастирський, І. Бокшай та ін.