1. Поняття та предмет сімейного права
Cімейне право як галузь права - сукупність правових норм, які регулюють особисті немайнові та такі, що випливають з них майнові відносини людей, що виникають на основі шлюбу та сім'ї.
Головне питання, яке постає при вивченні предмета сімейного права: чи є сімейне право самостійною галуззю права, чи входить до цивільного права? Із загальної теорії права відомо, що питання предмета визначається характером відносин, які ним регулюються: якщо вони специфічні, самостійні - то такі відносини становлять самостійну галузь права. Питання про предмет сімейного права є дискусійним, ще не вирішеним остаточно. Деякі юристи вважають, що сімейне право є складовою цивільного права, як, наприклад, спадкове право, житлове право тощо. Чим обґрунтовується ця думка? По-перше, обидві галузі регулюють одні й ті ж подібні правовідносини, тобто майнові правовідносини на грунті шлюбу і рідства (спір між подружжям з приводу майна, аліментні правовідносини) та особисті відносини. По-друге, оскільки і в цивільному праві регламентуються майнові та особисті немайнові правовідносини, то немає підстав для розмежування цих галузей, і таким чином сімейне право є складовою частиною цивільного права. Інші юристи (їх більшість) вважають, що сімейне право - самостійна галузь, яка принципово відрізняється від інших галузей права. Вони стверджують, що хоч об'єктом сімейного права і є регулювання майнових та особистих немайнових взаємовідносин, проте це не зовсім звичайні майнові та особисті відносини - вони відрізняються за своїм характером та мають ряд особливостей: 1. Сімейно-правові взаємовідносини характерні своїми джерелами. Якщо цивільні правовідносини виникають, як правило, з договорів, то шлюбно-сімейні відносини виникають з рідства, шлюбу, усиновлення, і всі майнові відносини випливають з особистих. Ці правовідносини пов'язують не сторонніх, а близьких осіб - родичів, подружжя. 2. В першу чергу, сімейні правовідносини - це особисті немайнові, і лише в другу чергу, вони є майновими. Майнові правовідносини випливають з особистих: є рідство, є шлюб - є майнові відносини. А в цивільному праві 99% взаємовідносин - це майнові відносини. 3. Сімейні права та сімейні обов'язки не можна відчужувати, передавати, купувати, продавати чи дарувати. Причому не тільки особисті, але й майнові. Не можна, наприклад, передати право на одержання аліментів або ж на виховання дітей. А в цивільному праві майже всі майнові відносини легко передаються (наприклад, право на одержання спадщини). 4. Сімейні правовідносини регулюються окремим Кодексом про шлюб та сім'ю України, що був першим прийнятий в нашій країні. 5. Процес розгляду сімейних справ відрізняється від розгляду цивільних, як суттєво відрізняється й виконання рішень. (У справах про передачу дитини на виховання другому з подружжя не можна так легко виконати рішення, як рішення, скажімо, про відчуження певної речі).
З усього вищезазначеного можна зробити висновок, що предметом сімейного права є сукупність норм, які регулюють особисті немайнові права та ті, що випливають з них, майнові відносини людей, які виникають на грунті шлюбу та сім'ї. Подібним чином визначають предмет сімейного права і найбільш відомі в нашій країні спеціалісти в цій галузі такі, як Г. Матвєєв, В. Рясенцев, Г. Свердлов, В. Бошко. Визначивши предмет сімейного права, можна зробити висновок, що сімейно-шлюбні відносини не можуть перебувати поза сферою регулювання права. Говорячи про сімейне право як про самостійну галузь права, ми все ж не можемо не помітити, що воно пов'язане з інститутами цивільного права - особливо зі спадковим, де основним видом спадкування є спадкування за законом, тобто майно переходить від одних осіб до інших, пов'язаних між собою шлюбними відносинами або родинними стосунками.
2. Поняття та види сімейних правовідносин
Сімейні правовідносини - це суспільні відносини, врегульовані нормами сімейного права.
Підставами виникнення сімейних правовідносин є: реєстрація шлюбу; кровна спорідненість; усиновлення дитини; встановлення опіки чи піклування над дітьми.
Для визначення особливостей сімейних правовідносин необхідно з‘ясувати також поняття сім‘ї, саме як юридичної категорії, оскільки це явище вивчається й іншими науками, як-от: соціологія, психологія, педагогіка, етика тощо.
Загальне юридичне поняття сім’ї закріплене у Сімейному кодексі України (від 1 січня 2004 року) у ст..3: «….. 2.Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. 3. Права члена сім'ї має одинока особа. 4. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства».
Особливості сімейних правовідносин:
1) специфічний суб'єктний склад; 2) тривалий характер; 3) невідчужуваність прав та обов'язків; 4) можливість суб'єктів сімейних правовідносин виступати, учасниками одразу кількох сімейних правовідносин.
Суб’єктами можуть бути лише фізичні особи, які виступають по відношенню один до одного як подружжя, діти, батьки, близькі родичі, усиновителі, усиновлені, опікуни, піклувальники, підопічні.
Сімейні відносини є стійкими, тривалими, тому тимчасова відсутність одного з членів сім’ї не порушує їх в юридичному розумінні поняття сім’ї, яка як правовий зв’язок зберігається при фактичному розпаді сім’ї в її соціальному розумінні. Зокрема, при фактичному розриві відносин між подружжям юридично сім’я, як правові відносини між ними, ще продовжує існувати. Тобто зберігаються всі права й обов’язки, що ґрунтуються на шлюбі.
У сфері сімейних правовідносин суб’єктивні права та обов’язки (навіть майнові) не можуть передаватися іншим особам; лише окремі з них можна реалізувати через представників (так, батьки або усиновителі можуть доручити догляд за дитиною няні, виховательці, проте, це не означає, передачу батьківських прав та обов’язків іншій особі).
За змістом прав і обов‘язків суб‘єктів сімейні правовідносини можна поділити на такі види:
відносини подружжя (шлюбні) (Розділ ІІ СКУ);
відносини між батьками та дітьми (Розділ ІІІ СКУ);
відносини усиновлення (Глава 18, Розділ ІV СКУ);
відносини опіки, піклування та патронату над дітьми (Глава 19, Розділ ІV СКУ);
відносини інших членів сім‘ї та родичів (Розділ ІV СКУ).
3. Засади сімейного права
Принципи сімейного права — це основні засади, керівні ідеї, відповідно до яких здійснюється правове регулювання сімейних суспільних відносин. Такими є: неприпустимість свавільного втручання будь-кого у сімейні справи та повага до сімейного життя; одношлюбність (моногамія); свобода шлюбу і добровільність укладення шлюбу; свобода розірвання шлюбу; повна рівність чоловіка і жінки в особистих і майнових правах і обов’язки у шлюбі та сім’ї; максимально можливе врахуванням інтересів дітей та непрацездатних членів сім’ї; пріоритет сімейного виховання дітей; матеріальна підтримка членів сім'ї, які потребують матеріальної допомоги; та ін.
1) Неприпустимість свавільного втручання будь-кого у сімейні справи та повага до сімейного життя (п.4 ст. 7 СК України): «Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя».
2) Принцип одношлюбності (моногамія) (ст..25 СК України): «1. Жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. 2. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу».
3) Принцип свободи і добровільності при укладенні шлюбу визначають ст. 51 Конституції України: «Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї…..» і ст. 24 СК України: «1. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається…..»
Він означає, що вибір дружини, чоловіка громадянами України здійснюється з їх власного бажання. Водночас суть цього принципу ще й у тому, що держава гарантує захист інтересів особи, право якої на вільний вибір дружини, чоловіка порушено.
4) Принцип свободи розірвання шлюбу (ст. 105 СК України): «1. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя відповідно до статті 106 або одного з них відповідно до статті 107 цього Кодексу. 2. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 цього Кодексу. 3. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу».
5) Принцип рівності всіх учасників сімейних відносин (п.5 ст.7 СК України): «Учасник сімейних відносин не може мати привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, статі, політичних, релігійних та інших переконань, етнічного та соціального походження, матеріального стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками» та рівність чоловіка та дружини (п. 6 ст. 7 СКУ): «Жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї».
6) Принцип відповідності моральним засадам суспільства (п. 9 ст. 7 СКУ): «Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства».
7) Принцип захисту дитини та непрацездатних членів сім‘ї (п. 8 ст. 7 СКУ): «Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї» та п.7 ст.7 СКУ: «Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини , іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України».
4. Система сімейного права
Система сучасного сімейного права - це структура, елементами якої є сімейно-правові норми та інститути, розміщені у певній послідовності.
Система сімейного права відображена в Сімейному кодексі України. Кодекс складається із загальної та особливої частин. Загальна частина містить норми, що поширюються на всі сімейні правовідносини. Це норми про предмет, законодавство, мету і завдання, принципи, суб'єкти сімейних правовідносин тощо. Особлива частина регулює визначені різновиди сімейних відносин: порядок укладення і припинення шлюбу, особисті і майнові відносини подружжя, особисті і майнові правовідносини батьків і дітей, усиновлення, опіку та піклування над дітьми і т.ін.
Система сімейного права є специфічною тому, що складається з інститутів, яких немає в інших галузях права. До основних із них належать: шлюб (порядок його реєстрації і припинення), правовідносини (правовідносини подружжя, правовідносини батьків і дітей, правовідносини інших членів сім'ї), усиновлення, опіка і піклування, реєстрація актів цивільного стану.
5. Історичний розвиток шлюбу
У науці довгий час (аж до 60-х років XIX століття) сім'ю вважали первісною, найдавнішою формою стародавнього суспільства, що з неї згодом виникли рід, плем'я, держава.
Ф. Енгельс вивчив результати досліджень Моргана, скористався працями ряду вчених з історії стародавнього суспільства, після чого дав нове пояснення історичних форм сім'ї та шлюбу. Своє пояснення сім'ї Енгельс починає з найнижчої стадії, з періоду, коли людина тільки почала відокремлюватися від природи і ще нічого не виробляла, а лише використовувала готові продукти матеріального світу. Для цього періоду характерними були невпорядковані статеві зносини: кожна жінка належала кожному чоловіку, як і кожен чоловік - кожній жінці. Це - племінний період. Шлюбні стосунки будуються без розбору рідні, без врахування ступеня спорідненості. Допускалися шлюби як по горизонталі, так і по вертикалі - між батьками і дітьми, між братами і сестрами. Цілком зрозуміло, що цьому періоду не відомі такі поняття, як шлюб, сім'я: ні сім'ї, ні шлюбу тут не існувало, а було плем'я як неподільний осередок. Із цього первісного стану виникли дві форми групового шлюбу: 1. Кровноспоріднена сім'я. 2. Сім'я пуналуа - екзогамна. Кровноспоріднена сім'я - перший ступінь розвитку сім'ї. Це така форма сім'ї, коли споріднена група (орда, селище) поділена на різні шари поколінь. Шлюбні зв'язки будуються в межах поколінь. Між членами різних поколінь шлюбні стосунки заборонені, але в одному поколінні вони дозволені, незважаючи на кровну спорідненість. Отже, всі брати і сестри, рідні й бокового споріднення без обмеження живуть разом. Шлюбні зв'язки тут будуються по горизонталі і забороняються по вертикалі, тобто між батьками і дітьми. Це було прогресом, кроком уперед у розвитку сім'ї. Батьки живуть в одному колі, а діти в другому. Брати і сестри - рідні, двоюрідні тощо - всі вважаються між собою братами і сестрами, а вже в силу цього чоловіками і жінками одне одного. Родинні стосунки брата і сестри на цьому ступені розвитку сім'ї включають взаємні статеві стосунки як щось само собою зрозуміле. Згодом, коли було заборонено шлюбні зв'язки між членами одного родового шару спорідненої групи, виникла родина пуналуа. Пуналуа - це вже другий ступінь розвитку сім'ї, коли не можуть бути в подружньому зв'язку не тільки батьки та діти, але й брати та сестри. Пуналуа мовою мешканців Гавайських островів означає "подружній товариш" - так називають чоловіків, що мають спільних жінок, і жінок, що мають спільних чоловіків. Коло шлюбних (статевих) зв'язків ще більш обмежується. Це вже обмеження не лише по вертикалі, але й по горизонталі. Чоловіки однієї групи вступають у шлюбні (статеві) зв'язки з жінками іншої групи. Так виникає екзогамія, тобто позародове подружжя. Група сестер має спільну групу чоловіків, але з цієї групи чоловіків виключають їх братів, а із групи жінок виключаються сестри чоловіків. При цій формі сім'ї все ще не відомо - хто є батьком дитини, але відомо - хто її мати. Хоч вона і називає всіх дітей спільної сім'ї своїми та виконує щодо них материнські обов'язки, та все ж вирізняє своїх рідних дітей серед інших. Звідси випливає, що коли існує груповий шлюб, то походження можна встановити лише з материнського боку, а тому визнається тільки жіноча лінія. Ніякої участі в господарстві жінок чоловіки не брали у зв'язку з тим, що вони працювали в іншому роді та ніякого відношення до майна жінки не мали. Вони - члени іншого роду (чоловіки-пришельці). Якщо вмирала жінка, то її майно переходило дітям, сестрам, батькам - усі вони й становили рід. Така сім'я називалась безбатьківською. Чоловіки приходили в цей рід для шлюбного співжиття і не були родичами. Шлюби всередині роду заборонялися. Існувало "материнське право", звичайно, не в прямому розумінні цього слова, бо на той час права як такого не було, а був рід як первісний осередок родового устрою, як частина племені. Існування такої форми шлюбу - не випадкове явище, воно мало матеріальне підґрунтя. Цим підґрунтям було колективне домашнє господарство, в якому жінці відводилось провідне місце. Довкола сім'ї створювалося міцне домашнє господарство: чоловіки займалися полюванням, а весь тягар домашнього господарювання лягав на жінок, отже, вони посідали в сім'ї почесне й провідне становище. Епоха матріархату існувала десятки тисячоліть. У міру розвитку племінного життя дедалі ширшали поняття спорідненості. Отже, розширювалося і коло осіб, між якими подружні стосунки були заборонені, важче було знайти собі жінку для таких стосунків. Через це чоловікові доводилося жити з однією жінкою, хоча полігамія (багатошлюбність) принципово не заперечувалась. Сім'я пуналуа дедалі розвивалась. У чому полягав цей розвиток? Шлюбне коло почало все більше звужуватися, і це призвело до того, що з нього почали вилучатися не лише рідні брати і сестри, але й двоюрідні, а згодом - троюрідні. Ось чому в умовах родового ладу сім'ю пуналуа змінює парна сім'я: залишається одна, поки що неміцно з'єднана шлюбна пара та молекула, з розпадом якої припиняється шлюб взагалі. Заслугу в утворенні такого шлюбу Енгельс приписує жінці, яка в силу свого біологічного розвитку (більшої прив'язаності до певної особи, що не є характерним для чоловіків) - намагалася жити з одним чоловіком. Парна сім'я витіснила групові подружжя, що поволі зникали через заборону одружуватися з кровними родичами. Із появою парної сім'ї виникають викрадення та купівля жінок. Це - зовнішня ознака радикального перевороту, що стався в глибинах групового шлюбу. Здебільшого кілька парних сімей живуть в одному помешканні, ведуть спільне господарство, причому заправляють господарством не чоловіки, а жінки, бо під час одруження чоловіки переселяються до жінок, а не навпаки. Парна сім'я в умовах родового устрою була нестійкою, шлюб можна було легко розірвати, бо він був заснований на особистих почуттях. Діти залишалися з матір'ю. На цьому ступені розвитку ще панує "материнське право" - дитина дістає від матері ім'я свого родового союзу. Господарство належало не парній сім'ї, а роду, і це був подружній осередок, а не господарський. Таку парну сім'ю не слід плутати з моногамією (одношлюбність), бо для того, щоб парна сім'я розвинулась в тривку моногамну сім'ю, потрібні були інші причини, крім тих, що існували, а саме - необхідна була дія суспільних рушійних сил. Приручення, одомашнення тварин та їх розведення створили нечувані до того джерела багатства, породивши нові суспільні відносини. Але кому належали ці багатства, зокрема у вигляді надлишку продуктів? Спочатку вони, безперечно, належали родові. Розширення виробництва в усіх галузях: скотарстві, землеробстві, домашньому ремеслі - призвело до того, що людина змогла виробляти більшу кількість продуктів, ніж це було необхідно для її існування. Коли ж з'явився надлишок, то постала потреба у його привласненні, і його почала привласнювати парна сім'я. Внаслідок цього парна сім'я зазнала докорінних змін. Весь надлишок став належати в сім'ї чоловікові, бо він його створював. Парна сім'я перестала бути шлюбним осередком, а стала господарським осередком. Вона отримала незалежне становище і цим самим протиставила себе родові. У зв'язку з накопиченням багатства, що дало чоловікові перевагу над жінкою, чоловік прагнув використати своє панівне становище й змінити порядок спадкування на користь своїх дітей, а не на користь нащадків жіночого коліна, як це було раніше. Але поки родовід ішов від матері - такої зміни не можна було запровадити. Отже постала потреба в зміні старого порядку, і врешті він був змінений на користь батьківської системи родоводу й спадкування. Ця найбільша з революцій, що їх зазнало людство, не могла статися на підставі якогось рішення в певний момент історичного періоду про те, що всі майбутні діти належать до роду їхніх батьків. Це був довгий процес, в якому родовід материнського коліна змінювався на родовід від батьків в силу того, як батьківська влада під впливом нових економічних причин переважала в сім'ї. Матріархальна парна сім'я поступається місцем сім'ї патріархальній, що виростає з її глибин.
Патріархальна сім'я стала проміжною ланкою між парним подружжям і моногамією. Це доведено працями М. Ковалевського, що досліджував патріархальну сім'ю, яка існувала у сербів та болгар. Після господарського розпаду патріархальної сім'ї її заступила моногамна (одношлюбна), що ґрунтувалася на пануванні чоловіка з певно вираженою метою - народження дітей. Походження цих дітей від батька не підлягало сумніву. А це потрібно для того, щоб діти як прямі спадкоємці вступали у володіння майном батька. Моногамна сім'я відрізняється від парного шлюбу міцними подружніми зв'язками, які вже не можна розірвати за бажанням сторін. Тепер уже, як правило, тільки чоловік може розірвати шлюб і прогнати свою дружину. Тільки він має право подружньої зради. Існування рабства поряд з моногамією, присутність молодих красивих рабинь, що перебувають у повному розпорядженні чоловіка, надало моногамії від самого початку специфічного характеру, зробивши її моногамією тільки для жінок, а не для чоловіків.
І зовсім не випадково Енгельс у своїй праці піддав аналізу виникнення сім'ї, виникнення приватної власності і держави, оскільки приватна власність породила сім'ю, а держава стала на захист інтересів приватної власності. Всі ці форми обумовлюють одна одну і не існують одна без одної. Енгельс зазначав, що моногамна сім'я зовсім не була плодом кохання, вона була формою сім'ї, в основі якої лежали економічні умови. Отже, підбиваючи підсумки, слід зазначити, що в своїй роботі "Походження сім'ї, приватної власності і держави" Енгельс достовірно довів історично перехідний характер різних форм шлюбу та сім'ї, показав, що зміни форм сім'ї та шлюбу завжди обумовлювались змінами в матеріальному житті суспільства, а становище чоловіка і жінки в суспільстві визначалося їх становищем та роллю в сім'ї. Так, сім'я заснована на груповому шлюбі, на думку Енгельса, була результатом дуже низького рівня розвитку продуктивних сил, коли в силу цього люди вимушено жили первісною комуною. Стосунки, що складалися в такій сім'ї між чоловіками і жінками, з усіма привілеями жінок, з пануванням "материнського права", визначались тим становищем, яке посідали чоловік і жінка в первісному суспільстві. Низький рівень розвитку продуктивних сил забезпечував задоволення лише найобмеженіших потреб людини, і вся діяльність первісних людей спрямовувалася на пошук засобів існування. При цьому в такій діяльності жінка мала ряд переваг над чоловіком, які забезпечували їй провідне становище. Згідно з природним розподілом праці за статтю чоловік воює, полює і ловить рибу, добуває їжу і виробляє потрібні для цього знаряддя; жінка працює вдома і займається приготуванням їжі та виготовленням одягу: варить, пече, шиє, облаштовує житло. Вона - господарка в домі, а оскільки домашнє господарство в первісному суспільстві було спільним, то жінка посідала провідне становище в суспільстві. Таке панування жінки в суспільстві, а також те, що за наявних на той час шлюбних відносин вона була єдино достовірно відомим родителем молодого покоління, спричинило панування материнського права, тобто по матері визначалось походження дітей, по материнській лінії здійснювалось спадкування. Чим же пояснити, що в наступних суспільних формаціях, в основі яких була приватна власність на знаряддя та засоби виробництва, жінка не тільки втратила своє первісне становище, але і стала залежною від чоловіка? Досить поширеною в соціологічній науці є теорія насильства. Так, дореволюційні вчені у своїх роботах зазначали, що з сивої давнини фізична сила цінувалася дуже високо, і людина, яка могла носити зброю, а отже, могла відстояти своє існування, визнавалась володарем життя. За такого стану речей жінка мала зайняти і мабуть зайняла місце речі, об'єкта права. На підтвердження цієї теорії вчені наводять стародавні способи укладання шлюбу: викрадення, купівля жінок тощо. Проте таке пояснення поневолення жінки не було науковим, оскільки не могло відбити дійсного стану речей, вказати правильні шляхи визволення жінки. Критикуючи теорію насильства в створенні класів, Енгельс показав, що ніяке насильство не може з'явитися раніше, ніж виникне надлишок продуктів виробництва, тому що для підтримання насильства потрібен певний апарат - так само, як для здійснення самого акту насильства потрібні певні знаряддя. Отже, справа не у фізіологічних чи фізичних перевагах кожного окремого індивідуума над іншим, а в тому, хто привласнює надлишки виробництва, у кого вони зосереджуються, хто може утримувати апарат насильства. Таким чином, зміна становища чоловіка і жінки в сім'ї не може пояснюватися фізіологічними відмінностями між статями, бо вони існували від перших днів існування людства і протягом досить довгого періоду доісторичної епохи не призводили до поневолення жінок чоловіками. Пояснення треба шукати лише в змінах матеріального життя суспільства, і Енгельс пояснює втрату жінкою її первісного панівного становища в сім'ї змінами економічного становища цієї сім'ї в суспільстві. Тільки на певному етапі розвитку людського суспільства могли відбуватися ті докорінні зміни в становищі чоловіка і жінки, які призвели до поневолення останньої. Перший великий поділ праці і виокремлення пастуших племен, розвиток землеробства, досягнення в галузі виробничої діяльності, збільшення її обсягів призвели до того, що робоча сила стала здатною виробляти значно більше, ніж було потрібно для її потреб. З першого великого суспільного поділу праці виник і перший великий поділ суспільства на два класи - панів і рабів, експлуататорів і експлуатованих, а з появою стад та накопиченням інших багатств у сім'ї, в ній самій відбулась революція. У зв'язку з тим, що промисел був завжди справою чоловіка, увесь надлишок, який давав промисел, діставався чоловікові, і хоча жінка брала участь в споживанні його, але частки власності не мала; в той час, як праця чоловіка стала продуктивнішою, праця жінки лишалася непродуктивною, вона лише задовольняла насущні потреби сім'ї, але не створювала ніякого багатства. Поділ праці в сім'ї залишився незмінним, проте він повністю перевернув домашні відносини, які існували тільки тому, що поділ праці поза сім'єю став іншим.
6. Поняття сім’ї
Поняття сім'ї вживається в соціологічному та правовому значеннях. Такий поділ обумовлений тим, що регулювання сімейних відносин здійснюється не лише юридичною наукою, а й соціологією, етикою, психологією та ін. Сім'я в силу своїх складових частин, наділення моральними та духовними ознаками є складним соціальним явищем. Багатогранність сім'ї виявляється в різному суб'єктному складі кожної сім'ї, в наявності в її членів персоніфікованих з огляду на їх становище в сім'ї прав та обов'язків. Складність цього явища також виявляється в тому, що суб'єктом сімейних правовідносин виступає не сама сім'я як колективне утворення, а кожен член сім'ї окремо. Сім'я в соціологічному значенні - це заснована на шлюбі чи кровному спорідненні невелика група людей, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою. Хоча сім'я має специфічні біологічні функції відтворення людського роду, вона водночас є формою соціальної спільності людей, характер якої визначається економічним базисом суспільства і змінюється з історичним розвитком людства.
Загальне юридичне поняття сім’ї закріплене у Сімейному кодексі України (від 1 січня 2004 року) у ст..3: «….. 2.Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. 3. Права члена сім'ї має одинока особа. 4. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства».
В юридичній літературі у визначеннях під сім'єю розуміють: - союз осіб, пов'язаних шлюбом чи родинністю; - союз осіб, заснований на вільному і рівноправному шлюбові, близькій родинності, усиновленні чи іншій формі виховання дитини і який характеризується спільністю життя та інтересів цих осіб, наділених відповідними правами і обов'язками; - об'єднання осіб, що природно формується в реальному житті, ґрунтується на шлюбі, родстві, усиновленні чи інших формах відносин між цими особами і характеризується спільністю духовного, матеріального життя та інтересів, що забезпечують продовження роду і виховання дітей;
З вищезазначеного можна зробити висновок, що сім'я в соціологічному значенні є поняттям ширшим порівняно з юридичним її значенням. Це обумовлено тим, що правові норми регламентують лише окремі, питання. Тобто правові норми встановлюють юридичні факти, які є підставами для виникнення, зміни і припинення сімейних правовідносин. Правові норми регламентують не всі аспекти життя та відносин, що складаються в сім'ї, а лише ті, на які держава може впливати шляхом встановлення обов'язкових правил поведінки.
Сімейні правовідносини виникають на підставі кровного споріднення (родинних зв'язків), шлюбу чи усиновлення тоді, коли ці види правовідносин підпадають під сферу дії сімейного права. Тому родинність є підставою виникнення сімейних правовідносин лише тоді, коли з нею безпосередньо пов'язане сімейним законодавством настання певних правових наслідків.
7. Загальна характеристика джерел сімейного права
Сімейне право - це сукупність правових норм, які регулюють сімейні відносини. Тобто Сімейне право регулює особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між подружжям, іншими членами сім'ї, тощо. Крім того, сімейне право України регулює відносини усиновлення (удочеріння), опіки, піклування, патронату та інше. Відповідно до Сімейного кодексу України, учасниками сімейних відносин є: подружжя, батьки та діти, усиновлювачі та усиновлені, мати та батько дитини, дід, баба, онуки та правнуки, рідні брати та сестри, мачуха, вітчим, пасинок, падчерка, опікун, піклувальник, дитина над якою встановлено опіку або піклування, особа, яка уклала договір про патронат, та дитина передана у сім'ю патронатного виховання. Проте сімейне право не регулює відносин між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінниками, а також між іншими родичами за походженням. Джерелами сімейного права є закони та підзаконні нормативні акти. До законів у першу чергу слід віднести Конституцію України та Сімейний кодекс України. У статті 51 Конституції проголошено, що "шлюб у нашому суспільстві ґрунтується на вільній згоді чоловіка і жінки. Кожен із подружжя має рівні права та обов'язки у шлюбі та сім'ї. В Основному законі держави передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, а, в свою чергу, повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється дер-. жавою. Стаття 52 Конституції України передбачає рівність прав дітей незалежно від їх походження, від того народилися вони у шлюбі чи поза ним, а також наголошується, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. 10 грудня 2002 року прийнято Сімейний кодекс України, який вступив в дію з 1 січня 2004 року. Він складається із семи розділів та 292 статей. Сімейний кодекс України регламентує порядок, умови одруження, особисті та майнові відносини, що виникають між подружжям, між батьками та дітьми, між іншими членами сім'ї, а також відносини, що виникають у зв'язку з усиновленням, опікою та піклуванням, припиненням шлюбу. Слід зазначити, що сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками.Однак договір не може суперечити нормам права та моральним засадам суспільства. У статті 8 Сімейного кодексу предбачсно можливість субсиді-арного застосування норм Цивільного кодексу лише до майнових відносин між членами сім'ї та родичами. Однак при регулюванні немайнових відносин між членами сім'ї норми Цивільного права застосовуватися не можуть. Сім'ю становлять особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом та мають спільні права і обов'язки. Подружжя вважається також сім'єю і тоді, коли дружина чи чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням чи необхідністю догляду за дітьми, батьками та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім'ї має також одинока особа. Слід зауважити, що сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення. Сімейний кодекс України містить спеціальну статтю 10. яка передбачає можливість застосування аналогії закону й аналогії права щодо врегулювання сімейних відносин. Так, якщо певні сімейні відносини не врегульовані Сімейним кодексом або домовленість (договором) сторін, до них застосовуються норми даного кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону). Таким чином, прогалина у сімейному законі може бути заповнена у конкретних правовідносинах договірним регулюванням, а якщо учасники сімейних правовідносин цього не зроблять, то буде застосована відповідна норма СК до регулювання інших подібних відносин. Якщо ж до регулювання сімейних відносин неможливо застосувати аналогію закону, вони регулюються відповідно до загальних засад сімейного законодавства (аналогія права), тобто тих засад, які сформульовані у ст. 7 С К України.
До джерел сімейного права України слід віднести ряд законів і підзаконних нормативно-правових актів, які повністю або частково регулюють сімейні відносини: Цивільний кодекс України, Закони України: «Про органи реєстрації актів громадянського стану» від 24.12.94, «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.92, «Про охорону дитинства» від 26.04.01, «Про попередження насильства в сім’ї» від 15.11.01. Джерелами сімейного права є також міжнародно-правові акти: Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції ООН про права дитини, про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Конвенція країн СНД про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.93 та ін.
Відповідно до положень нового Сімейного кодексу джерелом сімейного права може бути і звичай. При вирішенні сімейного спору суд за заявою заінтересованої сторони може врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них. Звичай не повинен суперечити вимогам Сімейного кодексу України, інших законів чи моральним засадам суспільства.
Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім’ї та родичі можуть врегулювати свої сімейні відносини за допомогою договору (за домовленістю). Положення такого договору не повинні суперечити вимогам законів і моральним засадам суспільства.
Особи, які проживають однією сім’єю, а також родичі за походженням, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Договір може укладатися ними лише щодо тих відносин, які не врегульовані Сімейним кодексом України. Він є обов’язковим до виконання, якщо не суперечить вимогам законів України та моральним засадам суспільства.
Розвиток сімейного законодавства, його вдосконалення, підтримка сім’ї є предметом постійної уваги з боку держави. Так, Верховною Радою України схвалено Концепцію державної сімейної політики (постанова від 17.09.99). У цьому документі підкреслюється, що в усьому світі сім’я є інтегральним показником суспільного розвитку, який відображає моральний стан суспільства і виступає могутнім фактором формування демографічного потенціалу.
8. Історичний розвиток сімейно-шлюбного законодавства України
Для розкриття цього питання варто звернутися до історичних пам’яток права, таких як “Руська Правда”, “Соборні Уложення”, “Звід законів Російської імперії”, “Права, за якими судиться малоросійський народ” та інші. З їх аналізу очевидно, що визначальними у врегулюванні сімейно-шлюбних відносин були норми, які зобов’язували дружину повністю підкорятися чоловікові та встановлювали повну її залежність від його волі; розірвання шлюбу законом заборонялося, за винятком конкретних випадків через духовний суд у разі подружньої зради, неспроможності до подружнього співжиття, безвісної відсутності, постригу в чернецтво.
Революція 1917 р. у Росії ознаменувала докорінні зміни в усіх галузях суспільного життя, в тому числі в сімейно-шлюбних відносинах. Жінки були вивільнені від соціальної, економічної і духовної залежності, зрівняні з чоловіками в політичних і громадських правах. Більшовики, прийшовши до влади, в перші ж дні після Жовтневого перевороту приступили до революційних змін шлюбно-сімейного законодавства. Уже з перших днів існування Радянської держави поряд з історичними декретами, які закріплювали нові суспільні відносини, з'явилось і нове шлюбно-сімейне законодавство РРФСР і УРСР.
Першими актами сімейного законодавства новоствореної “країни Рад” стали Декрети Раднаркому України “Про громадянський шлюб і про ведення книг запису актів громадянського стану” та “Про розлучення”, прийняті 20 лютого 1919 р., які скасували старі норми і встановили принципи добровільності шлюбу, свободи розлучень, рівності чоловіка та жінки у шлюбі.
Декрет "Про громадянський шлюб, дітей і про введення книг актів громадянського стану" проголосив шлюб вільним союзом двох рівноправних громадян, пов'язав виникнення взаємних прав та обов'язків подружжя лише з шлюбом, зареєстрованим в органах ЗАГСу. Так звані церковні шлюби позбавлялися будь-якого юридичного значення. Це положення, звичайно, не стосувалось тих шлюбів, які були укладені до видання зазначеного декрету згідно з чинним раніше законодавством. Декретом було встановлено і шлюбний вік: 18 років - для чоловіків і 16 - для жінок.
Декрет урівняв жінку з чоловіком як в особистих немайнових, так і в майнових відносинах, а батьківську владу над дітьми замінив обов'язком виховання дітей з урахуванням інтересів як самих дітей, так і суспільства в цілому. Декрет урівняв позашлюбних дітей із шлюбними не тільки в майнових, але й особистих правах, допускаючи можливість судового встановлення батьківства і стягнення з особи, визнаної батьком, аліментів; закріпив принцип моногамії як один з основних принципів сімейного права - він містив положення, згідно з яким ЗАГС не міг прийняти заяву про вступ у шлюб від осіб, одна з яких перебуває в іншому шлюбі.
Декрет "Про розлучення" - проголосив свободу розлучень і встановив свободу розлучень на прохання про це обох осіб з подружжя або хоча б одного з них.
Далі слід звернути увагу на Кодекс законів про акти громадянського стану, про сім’ю та опіку 1919 р., який вважався першим Сімейним кодексом України. Хоча він не був введений в дію у зв’язку з громадянською війною, проте його прийняття було значним кроком в розвитку законодавства про шлюб та сім’ю; він практично об’єднав положення названих вище декретів, більш детально врегулював відповідні правовідносини та закріпив регламентацію досить широкого кола інших питань.
Реальним актом сімейного законодавства став Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР, прийнятий у 1926 р., що діяв понад 40 років. До його складу входило 5 розділів: про сім’ю про опіку та піклування, про шлюб, про зміну громадянами прізвищ та імен, про визнання особи безвісно відсутньою та померлою. Кодекс закріпив основні принципи, проголошені Декретами 1919 р. та поряд з цим містив ряд принципово нових положень. Кодекс вперше врегулював питання опіки. Що ж стосується усиновлення, то в Кодексі прямо вказувалося, що воно не породжує ніяких обов'язків і прав ні для усиновителя, ні для усиновленого.
Спеціальна глава Кодексу була присвячена інституту усиновлення, який вперше вводився в українське законодавство. Як показала практика наступних років, інститут усиновлення відігравав важливу роль, особливо в роки Великої Вітчизняної війни, а також у повоєнний період, коли потрібно було виховувати дітей, батьки яких загинули на фронті.
Кодекс містив норми, які регулювали опіку і піклування, а саме: регламентували порядок встановлення та зняття опіки і піклування, призначення та звільнення опікунів, а також права та обов'язки опікунів і піклувальників.
Закон від 27 червня 1936 р. вперше ввів допомогу по багатодітності, затвердив план розширення мережі дитячих виховних закладів, встановив кримінальну відповідальність за відмову в прийомі на роботу вагітних жінок, за несплату аліментів на дітей, ввів підвищені декретні відпустки по вагітності і пологах.
Цей Закон впорядкував порядок стягнення аліментів на дітей, встановивши розмір аліментів відповідно до заробітної плати відповідача у відсотковому відношенні залежно від кількості аліментованих дітей.
Важливу роль у розвитку сімейних правовідносин відіграв Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. “Про збільшення державної допомоги вагітним жінкам, багатодітним і одиноким матерям, посилення охорони материнства і дитинства, про встановлення вищого ступеня відзнаки – звання “Мати-героїня” та заснування ордена “Материнська слава” і медалі “Медаль материнства”. В літературі він має назву “Указ від 8 липня 1944 р.” Цей Указ хоча й не був суто сімейно-правовим актом, однак, поряд з іншими положеннями, затвердив єдину обов’язкову форму шлюбу, яка породжувала юридичні наслідки – офіційно зареєстрований шлюб - та встановив виключно судовий порядок розірвання шлюбу.
Кодифікація законодавства в 60-70-ті роки знайшла своє відображення і в Основах законодавства Союзу РСР і союзних республік про шлюб і сім’ю 1968 р., на основі яких прийнято Кодекс про шлюб та сім’ю Української РСР від 1 червня 1969 р., що вступив у законну силу з 1 січня 1970 р. Цей кодекс діяв до 1 січня 2004 р.
Цей Кодекс встановив порядок і умови одруження, врегулював особисті та майнові відносини, які виникають в сім'ї між подружжям, між батьками і дітьми, між іншими членами сім'ї, відносини, які виникають у зв'язку з усиновленням, опікою та піклуванням, прийняттям дітей на виховання, порядок і умови припинення шлюбу, порядок реєстрації актів громадянського стану.
Кодекс знову повернувся до урівняння позашлюбних дітей із шлюбними, допустив встановлення батьківства в добровільному судовому порядку.
Кодекс про шлюб та сім'ю України мав такі розділи: 1. Загальні положення; 2. Шлюб; 3. Сім'я; 4. Опіка і піклування; 5. Акти громадянського стану; 6. Застосування законодавства України про шлюб та сім'ю до іноземців та осіб без громадянства. Застосування законів про шлюб та сім'ю іноземних держав та міжнародних договорів.
Новий Сімейний кодекс України був прийнятий 10 січня 2002 р. і введений в дію з 1 січня 2004 р.
Сімейний кодекс України складається з таких розділів: 1. Загальні положення; 2. Шлюб. Права та обов'язки подружжя; 3. Права та обов'язки матері, батька і дитини; 4. Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування; 5. Права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів; 6. Застосування Сімейного кодексу України до іноземців та осіб без громадянства. Застосування законів іноземних держав та міжнародних договорів в Україні; 7. Прикінцеві положення.
Поряд з ним джерелами сімейного права є інші законодавчі акти, а також підзаконні нормативно-правові акти, які регулюють сімейні правовідносини, міжнародні угоди. Новий Сімейний кодекс України розглядає у якості джерел сімейного права також договір.
9. Кодифікація цивільного права
Коли основний зміст СК та ЦК було визначено, виникла ідея щодо поєднання цих двох нормативних актів. Провідник цієї ідеї – міністр юстиції того часу С.Головатий, який тоді пояснював, що «в основу принципово нової кодифікації приватного права в Україні було покладено такі принципи, як свобода власності, підприємництва і договору; неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист будь-якого цивільного права. Саме ці принципи забезпечують функціонування та розвиток громадянського суспільства. З огляду на це, новий ЦК України можна назвати Кодексом громадянського суспільства або Кодексом приватного життя» (Головатий С. Цивільний кодекс України: від політичного до соціального договору в Україні //Українське право. — 1996. — Число 2. — Спецвипуск. — С.4.). Чи суперечить хоча б одне слово з цього суті сімейних відносин? Очевидно, що ні. З урахуванням цього норми СК України вмонтували в ЦК у вигляді окремої Книги шостої – «Сімейне право»
Передбачалося прийняти нове сімейне законодавство в структурі нового Цивільного кодексу України, який 5 червня 1997 р. пройшов у Верховній Раді України перше читання, у вигляді книги шостої - "Сімейне право". Книга 6 складалася з трьох розділів: "Шлюб", "Сім'я та родина", "Опіка та піклування", - 185 статей (ст. ст. 1270-1455).
Однак хід законодавчого процесу засвідчив тенденцію до прийняття сімейного законодавства у формі самостійного Сімейного кодексу, який був прийнятий Верховною Радою України 10 січня 2002 р.
Текст першого проекту ЦК України від 20.12.1996 р. містить Книгу шосту «Сімейне право». Текст проекту ЦК, поданий до Верховної Ради України 06.06.2000 р. до другого читання містить Книгу шосту – «Сімейне право». Текст проекту, поданого до Верховної Ради вже до третього читання 07.09.2000 р. також містить Книгу шосту «Сімейне право». Текст проекту ЦК до третього читання від 19.09.2001 р. знов-таки містить Книгу шосту. Однак, проблема в тому, що вона має вже іншу назву та зміст — «Спадкове право».
У таблиці поправок до ЦК, яка була надана Верховній Раді для розгляду 07.09.2000 р., серед зауважень і пропозицій першою йде дуже коротка за текстом і принципово важлива за наслідками пропозиція – «Книгу шосту Кодексу виключити».
Ще 16.07.1999 р. депутат З. Ромовська подала до Верховної Ради власний проект окремого нормативного акта — Сімейного кодексу України. Верховна Рада протягом кількох років практично паралельно приймала ЦК України (з Книгою шостою «Сімейне право» всередині) та поряд – окремий СК України. І лише у вересні 2001 р. кодекси з миром «розійшлися» й у кожного почалося самостійне життя. СК «прибрав» на себе обов’язки з регулювання сімейних відносин, а ЦК – позбавився цього «тягаря».
«Відтермінування» набрання чинності СК України Відомо, що прийнятий 10.01.2002 р. СК України мав набрати чинності з 01.01.2003 р. Однак пізніше Верховною Радою було прийнято рішення про відстрочення часу набрання чинності новим СК на один рік, та його «прив’язку» до ЦК. Перенесення цієї дати на один рік мало серйозні підстави. Вони добре відомі. Президент України того часу Л. Кучма пояснював причини, з яких СК не може бути підписаний. Серед аргументів було, зокрема, те, що сімейні відносини регулюються не лише нормами СК, а й ЦК. При вирішенні питань щодо майнових відносин подружжя, застосування позовної давності, визнання шлюбного договору недійсним, установлення опіки та піклування над дітьми мають застосовуватися норми ЦК. Посилання на нього містяться, зокрема, у статтях 8, 20, 71, 75, 103, 178, 179, 243, 249-251 СК. За цих обставин для запобігання виникненню прогалини в законодавстві, що негативно вплине на захист прав та свобод людини і громадянина через неможливість вирішення тих чи інших питань, які виникатимуть у сімейних відносинах, і пропонувало вводити в дію обидва кодекси одночасно.
Сімейний кодекс був прийнятий Верховною Радою 15 листопада 2000 року. До нього Президент вніс свої зауваження. Їх було два. По-перше, сумнів викликала дата введення його в дію — на той момент 01.01.2001. Президент вважав, що, якщо Сімейний кодекс прийнято в листопаді, не варто вводити його уже в січні наступного року, адже це передбачатиме обмаль часу на відповідну підготовку. Друге зауваження Президента стосувалося переліку осіб, які мають право подати позов про захист сімейних прав, — в цьому переліку не було прокурора.
Врахувавши зауваження, Сімейний кодекс 10 січня 2002 року було введено в дію. Паралельно введення Цивільного кодексу затримувалося. Відповідно до нової ідеології, структури Цивільного і Сімейного кодексів, вважалося, що ті частини, котрі стосуються опіки і піклування, фіксуватимуться не в Сімейному, а в Цивільному кодексі. Тому, коли Сімейний кодекс був введений у дію, а Кодекс про шлюб та сім’ю припинив своє існування, розділ про опіку і піклування взагалі випав.
10. Поняття шлюбу за українським законодавствам
Відповідно до ст. 21 СК України: « 1. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
2. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
3. Релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя, крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.
Ознаками шлюбу є: 1) добровільність, тобто наявність добровільної згоди обох з подружжя (ст. 24 СК); 2) досягнення шлюбного віку жінкою та чоловіком, що вступають в шлюб (ст. 22 СК); 3) реєстрація шлюбу у встановленому законом порядку органом, визначеним Сімейним кодексом; 4) спрямованість на утворення особистого сімейного союзу .чоловіка і жінки.
Стосовно шлюбу, не зареєстрованого в органах РАЦСу, то СК визнає можливість поширення на майно, набуте особами, що не перебувають у зареєстрованому шлюбі, за час спільного проживання, режиму права спільної сумісної власності у разі, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74 СК).
Умови вступу в шлюб - це ті умови, дотримання яких необхідне для право згідності шлюбу. Правозгідним відповідно до ст. 37 СК є шлюб, який укладено з дотриманням вимог закону. До випадків неправозгідності шлюбу відносяться: визнання шлюбу недійсним у судовому порядку, а також недійсність шлюбу з підстав, передбачених пунктами 1-3 ст. 39 СК (1. Недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі. 2. Недійсним є шлюб, зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою. 3. Недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною.), та подальше анулювання актового запису про шлюб органом РАЦСу. Відповідно до Сімейного кодексу умовами вступу в шлюб є: 1) взаємна вільна згода жінки та чоловіка на укладення шлюбу, тобто шлюб має бути добровільним; 2) досягнення особами, що бажають вступити в шлюб, на день реєстрації шлюбу шлюбного віку. Для жінки шлюбний вік становить 17 років, для чоловіка - 18 років. При цьому СК встановлює можливість вступу в шлюб особи, що досягла 14 років, для чого їй (йому) необхідно отримати рішення суду про надання права на шлюб, якщо судом буде встановлено, що це відповідає її інтересам.
11. Порядок укладання та оформлення шлюбу
Порядок укладення шлюбу можна звести до наступних етапів.
Звернення до державного органу РАЦСу жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб. СК передбачає можливість подання відповідної заяви як особисто, так і через представників. Заява у разі подання її представниками осіб, що бажають зареєструвати шлюб, засвідчується нотаріально, а також до органів РАЦСу подається нотаріально посвідчена довіреність, що засвідчує право представників на подання такої заяви. Причиною подання заяви через представників може бути: неможливість жінки і(або) чоловіка подати заяву особисто через поважні причини. Сімейний кодекс не дає переліку таких причин, але можна припустити, що ними можуть бути хвороба або відрядження.
Заява про реєстрацію шлюбу є чинною протягом 3 місяців від дати її подання.
На органи РАЦСу покладено обов'язок щодо ознайомлення осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов'язками як майбутнього подружжя і батьків та попередження про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу. До цього етапу реєстрації шлюбу також можна віднести етап взаємного ознайомлення осіб, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, зі станом здоров'я одне одного, що передбачено ст. 30 СК. Сімейне законодавство встановлює таємницю результатів медичного обстеження, крім осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.
Стаття 30. Взаємна обізнаність наречених про стан здоров'я
1. Наречені зобов'язані повідомити один одного про стан свого здоров'я.
2. Держава забезпечує створення умов для медичного обстеження наречених.
3. Порядок здійснення медичного обстеження наречених ( 1740-2002-п ) встановлює Кабінет Міністрів України.
4. Результати медичного обстеження є таємницею і повідомляються лише нареченим.
5. Приховування відомостей про стан здоров'я одним з наречених, наслідком чого може стати (стало) порушення фізичного або психічного здоров'я іншого нареченого чи їхніх нащадків, може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.
3. Прийняття державними органами РАЦСу заяви за наявності всіх необхідних документів. При поданні заяви особи, які бажають зареєструвати шлюб, зобов'язані подати паспорти чи інші паспортні документи, а також документи про припинення попередніх шлюбів (якщо вони були). Такими документами відповідно до п. 4.1 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні є свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення про визнання шлюбу недійсним. При цьому у заяві про реєстрацію шлюбу робиться відмітка із зазначенням документа, що підтверджує припинення попереднього шлюбу. У разі подання заяви про реєстрацію шлюбу особами, що не досягай шлюбного віку, вони зобов'язані подати свідоцтво про народження, а також довідку з місця проживання (п. 4.2 Правил реєстрації актів громадянського стану).
4. Заручини
З моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу до органів РАЦСу особи вважаються зарученими (ст. 31 СК). При цьому Сімейний кодекс підкреслює формальне значення заручин, тобто як такого стану, який не породжує у осіб обов'язку вступу в шлюб. Отже, заручини не породжують у заручених осіб сімейних прав та обов'язків. Сімейним кодексом встановлено правові наслідки відмови заручених осіб від шлюбу. Так, відповідно до ст. 31 СК якщо особою були понесені затрати на приготування до реєстрації шлюбу та весілля, то у разі відмови від шлюбу однієї із сторін, вона зобов'язана відшкодувати другій стороні ці затрати у повному обсязі.
5. Реєстрація шлюбу. Для розгляду порядку реєстрації шлюбу важливе юридичне значення має дослідження питань часу та місця реєстрації шлюбу. Час реєстрації шлюбу. Відповідно до ст. 32 СК реєстрація шлюбу здійснюється після спливу одного місяця від дня подання заяви про реєстрацію шлюбу. До спливу цього строку реєстрація шлюбу може бути здійснена за наявності поважних причин та з дозволу керівника державного органу РАЦСу. При цьому в ст. 32 СК відсутній перелік таких поважних причин. Можна припустити, що такими причинами можуть бути: переїзд на постійне проживання до іншої місцевості, довгострокове відрядження, перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з тяжкою хворобою чи проведеною операцією тощо. За наявності наступних випадків шлюб може бути зареєстрований у день подання відповідної заяви: - вагітність нареченої; - народження нею дитини; - безпосередня загроза для життя нареченого чи нареченої (п. 2 ст. 32 СК). Відкладення реєстрації шлюбу можливе як за спільною заявою заручених осіб, так і за рішенням керівника державного органу РАЦСу. При цьому у разі відкладення реєстрації шлюбу за заявою заручених осіб термін відкладення обмежується тримісячним строком від дня подання такої заяви (ст. 28 СК). Відкладення реєстрації шлюбу у другому випадку здійснюється у разі наявності відомостей про перешкоди до реєстрації шлюбу, причому строк відкладення не може перевищувати 3 місяці. Порядок відкладення реєстрації шлюбу за рішенням керівника органу РАЦСу регламентується п. 4.8 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні. Відповідно до цих Правил реєстрація шлюбу відкладається у разі одержання органом РАЦСу письмової інформації про наявність передбачених законом перешкод до укладення шлюбу. При цьому перевірка наявності таких перешкод може бути покладена як на заявника, який повідомив про наявність таких перешкод орган РАЦСу, - він у місячний термін повинен подати відповідні докази, або на орган РАЦСу. Про відкладення реєстрації шлюбу орган РАЦСу зобов'язаний повідомити заручених осіб. У разі підтвердження наявності перешкод до укладення шлюбу орган РАЦСу відмовляє в реєстрації шлюбу і видає письмове роз'яснення зарученим. Якщо обставини не підтвердяться, реєстрація шлюбу здійснюється на загальних підставах. Місцем реєстрації шлюбу є державний орган РАЦСу, який здійснює реєстрацію шлюбу в урочистій обстановці. Новий СК встановлює можливість реєстрації шлюбу в інших місцях за заявою наречених. Так, відповідно до п. 2 ст. 33 СК реєстрація шлюбу може відбутися: - за місцем їхнього проживання; - за місцем надання стаціонарної медичної допомоги; - в іншому місці, якщо вони не можуть прибути до органу РАЦСу з поважних причин. Новий Сімейний кодекс встановлює принцип недопустимості реєстрації шлюбу через представника (представників), тобто реєстрація шлюбу здійснюється лише у разі персональної присутності наречених. При здійсненні реєстрації шлюбу нареченим надається право на вибір прізвища: - обрати прізвище одного з наречених як спільне прізвище або залишити свої дошлюбні прізвища; - приєднати до прізвища нареченого (нареченої) прізвище нареченої (нареченого) та за взаємною згодою визначити порядок їх приєднання. При цьому складання більше двох прізвищ не допускається за винятком, коли таке складання дозволяється за звичаями національної меншини, до якої належить наречена (наречений); - змінити одну з частин подвійного прізвища, яке є у нареченого (нареченої), на прізвище другого з них. З моментом реєстрації шлюбу сімейне законодавство пов'язує момент виникнення прав та обов'язків подружжя. При цьому СК встановлює принцип неможливості надання одному з подружжя пільг чи переваг, обмеження прав та свобод, гарантованих Конституцією і законами України, внаслідок реєстрації шлюбу. Документом, що підтверджує реєстрацію шлюбу, є Свідоцтво про шлюб, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості реєстрації шлюбу із засудженою особою. Реєстрація шлюбу із засудженими, які відбувають покарання у виправно-трудових установах, провадиться відділом реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням таких установ на загальних підставах, передбачених чинним законодавством України, з дозволу відповідного управління юстиції. Подання заяви про реєстрацію шлюбу у такому разі здійснюється: а) особою, яка бажає зареєструвати шлюб із засудженим. Вона зобов'язана заповнити ту частину заяви, яка стосується її, і подати заяву до відділу реєстрації актів цивільного стану за місцем свого постійного проживання або за місцезнаходженням виправно-трудової установи. Відділ реєстрації актів цивільного стану звіряє зазначені в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який посвідчує особу заявника, засвідчує її підпис та правильність зазначених у заяві відомостей і повертає її заявнику, який направляє цю заяву адміністрації виправно-трудової установи для передачі її засудженому. Адміністрація виправно-трудової установи при надходженні заяви про одруження із засудженим передає її засудженому для заповнення тієї частини, яка стосується його. Правильність зазначених у заяві відомостей та підпис засудженого перевіряються та засвідчуються підписом начальника і гербовою печаткою виправно-трудової установи, в якій він відбуває покарання, після чого заява надсилається до органу РАЦСу, який проводитиме реєстрацію шлюбу; б) засудженим, якому бланк заяви про реєстрацію шлюбу надається адміністрацією виправно-трудової установи. Після заповнення засудженим тієї частини заяви, яка стосується його, адміністрація виправно-трудової установи звіряє вказані в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який міститься в особовій справі засудженого, засвідчує його підпис і правильність указаних у заяві відомостей та направляє цю заяву особі, з якою засуджений бажає одружитись. Одночасно цій особі повідомляються найменування та адреса відділу РАЦСу, в якому може бути проведена реєстрація шлюбу. При згоді на шлюб із засудженим особа, яка отримала таку заяву, заповнює її в тій частині, що стосується її, та передає до РАЦСу за місцем свого проживання для засвідчення підпису та відомостей, указаних у заяві, після чого направляє заяву до відділу РАЦСу, про який їй повідомлено виправно-трудовою установою. Відділ РАЦСу за місцезнаходженням виправно-трудової установи, який отримав спільну заяву про одруження, призначає дату та час реєстрації шлюбу, про що заздалегідь повідомляє осіб, які бажають одружитися, а також адміністрацію виправно-трудової установи, в якій утримується засуджена особа, яка бажає вступити в шлюб. Реєстрація шлюбу із засудженим провадиться у присутності осіб, які одружуються, у приміщенні, визначеному адміністрацією виправно-трудової установи. У паспорті або паспортному документі засудженого відділ РАЦСу проставляє штамп про одруження із зазначенням прізвища, імені, по батькові та року народження другого з подружжя, найменування органу РАЦСу та дати реєстрації одруження. Штамп про реєстрацію шлюбу із зазначенням цих самих відомостей проставляється також у паспорті або паспортному документі другого з подружжя. Якщо засуджений при одруженні змінив прізвище або приєднав до свого прізвища прізвище другого з подружжя, то на першій сторінці його паспорта або паспортного документа проставляється штамп або відмітка про те, що у зв'язку зі зміною прізвища при укладенні шлюбу паспорт або паспортний документ підлягає обміну (тільки після звільнення з виправно-трудової установи). Реєстрація шлюбу з особами, щодо яких до суду як запобіжний захід обрано тримання під вартою, здійснюється відділом РАЦСу в слідчих ізоляторах (тюрмах) тільки з письмового дозволу органу, у провадженні якого перебуває справа, у тому самому порядку і за тими самими правилами, які встановлені для виправно-трудових установ.
12. Перешкоди до укладання шлюбу
Перешкодами для укладення шлюбу є: 1) перебування в іншому шлюбі. Українське сімейне законодавство не допускає багатошлюбності, тобто для укладення шлюбу необхідно або припинити шлюб, або не перебувати у шлюбі; 2) наявність між особами, що бажають одружитися, родинних зв'язків прямої лінії споріднення. Відповідно до ст. 26 СК не можуть перебувати у шлюбі між собою рідні брати, сестри - як повнорідні, так і неповнорідні, двоюрідні брати та сестри, а також рідні тітка, дядько та племінник, племінниця; 3) наявність між особами, що бажають укласти шлюб, відносин усиновлення. Не можуть перебувати у шлюбі між собою особи, пов'язані відносинами усиновлення. При цьому п. 5 ст. 26 СК допускає можливість укладення шлюбу між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною лише у разі скасування усиновлення. Стосовно укладення шлюбу між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, також між дітьми, які були усиновлені ним, - то право на укладення такого шлюбу може бути надане лише за рішенням суду; 4) недієздатність осіб (або особи), які бажають укласти шлюб. У разі укладення шлюбу з особою, яка визнана у встановленому законом порядку недієздатною, такий шлюб визнається недійсним (п. З ст. 39 СК). Це обумовлено тим, що, по-перше, недієздатна особа не може повністю усвідомити значення своїх дій та відповідно не може надати усвідомленої згоди на шлюб; по-друге, в більшості випадків захворювання, що є підставами для визнання особи недієздатною, передаються спадково, тобто становлять загрозу для майбутніх нащадків.
13. Заручини
З моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу до органів РАЦСу особи вважаються зарученими (ст. 31 СК). При цьому Сімейний кодекс підкреслює формальне значення заручин, тобто як такого стану, який не породжує у осіб обов'язку вступу в шлюб. Отже, заручини не породжують у заручених осіб сімейних прав та обов'язків. Сімейним кодексом встановлено правові наслідки відмови заручених осіб від шлюбу. Так, відповідно до ст. 31 СК якщо особою були понесені затрати на приготування до реєстрації шлюбу та весілля, то у разі відмови від шлюбу однієї із сторін, вона зобов'язана відшкодувати другій стороні ці затрати у повному обсязі.
Підставами для звільнення від відшкодування понесених затрат є : - протиправна, аморальна поведінка нареченої (нареченого); - приховання нею (ним) обставин, що мають для особи, що відмовилася від шлюбу, істотне значення. Причому зазначені обставини є підставами звільнення від відшкодування понесених затрат лише у тому разі, коли ці обставини спричинили відмову від шлюбу однієї із сторін, тобто має бути причинний зв'язок між зазначеними обставинами та відмовою від шлюбу. Важливим є питання повернення речей, подарованих майбутньому подружжю на весілля, у разі відмови заручених осіб від укладення шлюбу. Новий СК встановлює наступний порядок визначення долі подарунків. Відповідно до п. 4 ст. 31 СК у Разі відмови особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, від шлюбу розірвання договору дарування здійснюється у судовому порядку. У випадку задоволення судом вимог щодо розірвання договору дарування суд застосовує односторонню реституцію, тобто повернення обдарованою особою дарувальнику речі в натурі, а якщо річ не збереглася в натурі - відшкодування її вартості.
****** !!!!!!!!!!!!!!! Але 2006 року до ст..31 «Заручини» було внесено зміни:
Стаття 31. Зобов'язання наречених у разі відмови від вступу в шлюб
{ Назва статті 31 в редакції Закону N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 }
{ Частину першу статті 31 виключено на підставі Закону N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 } «Зарученими вважаються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу»
{ Частину другу статті 31 виключено на підставі Закону N 524-V ( 524-16 ) від 22.12.2006 } «Заручини не створюють обов‘язку вступу у шлюб»
3. Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля.
Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням нею, ним обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).
4. У разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом.
У разі розірвання договору особа зобов'язана повернути річ, яка була їй подарована, а якщо вона не збереглася - відшкодувати її вартість.
14. Недійсність шлюбу; 15. Підстави визнання шлюбу недійсним; 16. Юридичні наслідки визнання шлюбу недійсним
Недійсність шлюбу означає анулювання юридичних наслідків, які типово зумовлюються укладенням шлюбу дійсного. Деякими фахівцями недійсність шлюбу розглядається як сімейно-правова санкція за порушення передбачених законом умов укладення шлюбу. Вона застосовується лише у випадках, коли мали місце суттєві порушення вимог закону щодо принципів укладення та вимог до осіб, які укладають шлюб. Тому недійсні шлюби слід відрізняти від шлюбу, який не відбувся, тобто такого, який укладено з порушенням процедури реєстрації: зареєстрований посадовою особою, яка не мала на це права; за чужим паспортом та ін.
Зареєстрований у встановленому порядку шлюб вважається укладеним законно і обумовлює настання передбачених законодавством правових наслідків до винесення судом рішення про визнання шлюбу недійсним. До винесення судом рішення про визнання шлюбу недійсним особи, які уклали шлюб, вважаються законним подружжям з відповідними правами і обов'язками. Презумпція дійсності шлюбу, укладеного в установленому законом порядку, не викликала сумніву як в теорії радянського сімейного права, так і в сучасній юридичній літературі. Не змінилася і панівна точка зору на визнання шлюбу недійсним як на санкцію за порушення сімейного законодавства.
У ст. ст. 39-41 СК України побудовані три правові моделі визнання шлюбу недійсним: 1. Шлюб, який є недійсним. Тобто при укладанні шлюбу сторони допустили такі порушення умов його укладання, що він вважається недійсним уже в силу самих цих порушень і без рішення суду. 2. Шлюб, який визнається недійсним за рішенням суду. Для визнання такого шлюбу недійсним має бути рішення суду, яке ґрунтується на доведених в судовому засіданні обставинах, що свідчать про порушення умов укладання шлюбу. 3. Шлюб, який може бути визнаний недійсним за рішенням суду. Правові наслідки, які можуть настати в зв'язку з порушенням умов укладання шлюбу, цілком залежать від суддівського бачення: суд може або визнати шлюб дійсним, незважаючи на порушення, або, зважаючи на них, визнати шлюб недійсним.