54. Класицизм як стиль і напрямок у літературі та мистецтві xvіі – початку хіх ст.

Класицизм (від лат. classicus – взірцевий) – напрям в європейській літературі та мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI - го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний усім європейським літературам, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті ХІХ ст.Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька “Плеяда” (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму.Класицизм — це мистецтво раціональних правил за встановленими зразками. Теорія класицизму намагалася звести до певних норм усі сфери та структурні елементи літератури й літературного твору і жорстко визначала ієрархію жанрів.

У XVIII ст. класицизм був пов’язаний із Просвітництвом, засновувався на ідеях французького раціоналізму, уявленнях про моральні ідеали, чітку організованість, логічність образів у літературі, архі­тектурі, мистецтві.

Ідеологією класицизму у Франції стали раціоналістична філо­софія Р.Декарта (1596-1650), драматургія П.Корнеля (1606-1648), Ж.Расіна (1639-1699), Ж.-Б.Мольєра (1622-1673), поетика Н.Буало (1636-1711). Художній твір у класицизмі сприймається як творін­ня штучне – свідомо створене і розумно організоване. Існувало роздідення жанрів на "високі" трагедія, епопея, ода, історія, міфологія, релігійна картина тощо) і "низькі" (комедія, сатира, байка, жанрова картина тощо), поєднання жанрів було непрпустимим. Дотримувалися "єдності часу, дії та місця".

Загалом,класицизм докорінно змінив вироблені ідеологією бароко ціннісні орієнтири суспільної поведінки людини. Світ принципово збагненний, а його позірні хаотичність і невпорядкованість — не більше ніж невміння або небажання людини скористатися можливостями свого розуму, цілком спроможного осягнути закони світобудови. Кохання, дружба, родинні стосунки — усе це приносилось віднині в жертву патріотичному обов'язку. Якщо головною ідеологічною опорою бароко була релігія, то пріоритетними для класицистів стали інтереси та потреби світської влади, зокрема монархічної держави. Тому і мистецтво в к. було пілкреслено штучним, продуманим.

Для театрального мистецтва (М.Шанмеле, А.Л.Лекен, Ф.Ж.Та­льма у Франції, Ф.К.Нейбер в Німеччині, Ф.Г.Волков, І.А.Дмитревський у Росії) характерні урочистість спектаклів, розмірене читання віршів. У музичному театрі утверджується героїка, нормати­вність і піднесеність стилю, логічна ясність драматургії, домінування речитативу (опери Ж.Б.ІІюллі у Франції) чи вокальна віртуозність в аріях (італійська опера-серіа), шляхетна простота і піднесеність (опери К.Глюка в Австрії).

Архітектурі класицизму (Ж.Ардуен-Мансар, Ж.Габрієль, К.Ле­ду у Франції, К.Рен в Англії, В.Баженов, М.Ф.Казаков, О.Н.Воронихин, А.Д.Захаров, К.І.Россі в Росії) притаманні чіткість і геометризм форм, логічність планування, співвідношення площинної стіни з ордером і стриманим декором.

Образотворче мистецтво (живописці Н.Пуссен, К.Лоррен, Ж.Л.Давід, Ж.О.Д.Энгр, скульптори Ж.Б.Пігаль, Е.М.Фальконе у Франції, скульптори Г.Шадов в Німеччині, Б.Торвальдсен у Данії, А.Канова в Італії, живописці А.П.Лосенко, Г.І.Угрюмов, скульптори М.І.Козловський, І.П.Мартос в Росії) відрізняється логічним розгортанням сюжету, ясністю і зрівноваженістю композиції.

Але класицизм підживлював замовами і грошима королівський двір, що вбачав в ньому ідеальні умови схвалення абсолютизму. Саме королівський двір створив Школу образотворчих мистецтв, де переважав класицизм як офіційний державний стиль.

Показовою стала художня доля Жака-Луї Давида ( 1748 - 1825 ). Він — учень майстра рококо Ж. М. Вьєна. І його перші твори цілком в стилі рококо.

Червоний корпус - в стилі класицизму.