64. Місце культури Київської русі в історії української культури.

У розвитку культури Русі проявлялися як загальні закономірності, так і національні особливості. Її основа — самобутня культура східнослов'янських племен. Принциповим рубежем у розвитку культури стало прийняття християнства. Значним був вплив візантійської культури. На відміну від Західної Європи, на Русі держава не підпала під владу церкви, і, відповідно, в культурі світські елементи були сильнішими. Намітилася прогресивна тенденція диференціації духовної культури. У відносно короткі терміни Київська Русь зробила величезний крок, вийшовши на загальноєвропейський культурний рівень, а в деяких її сферах перевершивши його. Нові віяння в культурі, більша регіональна своєрідність з'явилися у зв'язку з феодальною роздробленістю. Однак для закріплення і розвитку культурної динаміки Русь потребувала відновлення політичної єдності.

Київській Русі належить особливе місце в Східній Європі, аналогічне тому, яке займала імперія Карла Великого в історії Західної Європи. Завершення процесів формування держави позитивно позначилося на етнічному розвиткові східнослов'янських племен, які поступово складалися в єдину руську народність. В її основі лежали спільна територія, єдина мова, споріднена культура, відносно тісні економічні зв'язки. Впродовж усього періоду існування Київської Русі давньоруська етнокультурна спільність, яка стала етнічною основою українців, росіян і білорусів, розвивалася шляхом консолідації.

Велике історичне значення Київська Русь мала і для багатьох неслов'янських народів, її досягнення в галузі суспільно-політичного, економічного і культурного розвитку ставали надбанням литви, естів, латишів, карели, весі, мері, муроми, мордви, тюркських кочових племен Південноруських степів. Частина цих народів етнічно і політично інтеґрувалась у склад Русі.

Животворним джерелом і основою духовної культури була усна народна творчість, яка зародилася ще в давні віки. У глибоко поетичних творах —історичних і обрядових піснях (весільних, похвальних та ін.), казках,заклинаннях, загадках, приказках, билинах І т. ін.— народ оспівував свою працю, боротьбу проти зовнішніх ворогів і феодалів, виливав свою радість і Тугу.

ПИСЕМНІСТЬ І ОСВІТА.

Неоцінене значення для розвитку давньоруської культури мала поява

писемності, яка виникла на Русі не пізніш ніж у IX ст., тобто ще до

запровадження християнства. Уже в першійполовині X ст. укладалися письмові договори з Візантією (911, 944 рр.) При

розкопках курганів у Гнєздові під Смоленськом знайдено глиняний посуд з

найдавнішим, руським написом, який датується першою чвертю X ст

Поява і розвиток писемності сприяли поширенню освіти на Русі. Уже за

часів Володимира Святославяча і Ярослава Мудрого засновуються школи для

навчання князівських і боярських дітей, а також дітей старост і священиків.

Існували й бібліотеки. Першою з них була бібліотека при Софійському соборі,

заснована в 1037 р. На Русі було чимало освічених людей, зокрема серед

князів.

ЛІТЕРАТУРА.

У період Київської Русі розвивалася оригінальна література. Одним з

найвидатніших письменників XI ст. був митрополит Іларіон. У своєму творі

“Слово про закон і благодать”, написаному між 1037 і 1050 рр., Іларіон

вихваляє діяльність князя Володимира за те, що зробив Русь відомою в усіх

кінцях землі, прославляє Давньоруську державу, виступає проти зазіхань на

зверхність з боку Візантії. Серед церковної літератури поширення набули

“житія святих” і “повчання”. Зокрема, ряд “повчань” та інших творів написав

Феодосій Печерський, один Із засновників Києво-Печерського монастиря.

Серед письменників видатне місце належить Володимиру Мономаху. У

“Повчанні дітям”, яке вміщено в Лаврентіївському літописі під 1096 р.,

Володимир Мономах навчає дітей правил моралі, змальовує Ідеальний образ

князя-правителя, виступає проти усобних війн між князями, захищає Ідею

єдності Руської землі, ідею міцної великокнязівської влади.

Ці ж ідеї єдності й централізації Київської Русі червоною ниткою

проходять у давньоруських літописах, які є визначними пам'ятками

оригінальної давньоруської літератури. Літописання виникло в Києві в X — XI

ст. Найви-датнішим є початковий літопис, або “Повість временних літ”, яка в

її першій редакції була складена в Києво-Печерському монастирі у 1113 р.

ченцем Нестором (1056— 1114) і в якій виклад доводився до 1110 р.

АРХІТЕКТУРА І МИСТЕЦТВО.

Зусиллями і працею народних мас високого розвитку і досконалості в

часи Давньоруської держави досягли архітектура І різні галузі

мистецтва. В той час у Русі будували красиві дерев'яні й кам'яні будівлі

Розвивається живопис: фрески — малюнки

водяними, мінеральними фарбами по сирій вапняній штукатурці; мозаїка —

викладання зображення з шматочків різнокольорового скла або смальти, що

являла собою сплав свинцю і скла, ці шматочки прикріплювали до стіни

спеціальним розчином (вапняний цемент); малювання ікон. Одночасно з цим

набули поширення книжкові мініатюри— заставки та заглавні літери рукописних

книг. Високохудожні мініатюри знаходимо в найдавніших руських книгах, що

дійшли до нас,— “Євангелії”, переписаному в 1056—1057 рр. у Києві дияконом

Григорієм для новгородського посадника Остромира (“Остромирове євангеліє”),

та Ізборнику київського князя Святослава Ярославовича, що датується 1073 р.

До найдавніших пам'яток кам'яної архітектури належить Десятинна церква

у Києві. Побудована вона за князя Володимира Святославича у 989—996 рр.

Свою назву церква дістала від того, що будувалася І утримувалася вона за

рахунок десятої частини прибутків Володимира, виділеної ним на утримання

руської єпископи. Зруйнована Десятинна церква в 1240 р. під час взяття Києва

монголо-татарами. У 1036 р. було збудовано Спасо-Преображенський собор у Чернігові, що

відбудований і реставрований після Великої Вітчизняної війни 194І — 1945

рр. За Ярослава Мудрого у Києві збудовано Софійський собор (закладений у

Ї037 р.1051 р. засновано Києво-Печерський монастир. За Ярослава

верхня частина Києва була обнесена високим валом з трьома брамами, головна

з них дістала назву Золотих воріт. Пізніше, в 1108—1І13 рр., у Києві князь Святополк (Михайло) Ізяславич побудував церкву, що дістала назву Золотоверхого Михайлівського собору (її

куполи були позолочені).

Процес поширення й утвердження християнства на Русі супроводжувався формуванням нових традицій в образотворчому мистецтві. В ході самостійного розвитку давньоруського іконопису традиції візантійської іконографії послаблювалися, створювалися самобутні, яскраві шедеври церковного живопису. Першими вітчизняними живописцями були ченці Києво-Печерського монастиря Аліпій (Алімпій) і Григорій, які навчалися іконописного мистецтва у візантійських майстрів. Особливо славилися роботи Аліпія (близько 1050—1114 pp.), котрий, за свідченням Печерського Патерика, "ікони писати хитр був зело". З його іменем окремі дослідники пов'язують ікони "Печерської Богородиці" і так званої Великої Панагії. Наприкінці XI ст. склалася київська іконописна школа, в XII ст. виникають художні школи у великих удільних князівствах: Галицько-Волинсько>гу, Володимиро-Суздальському тощо.

Любили східні слов'яни музику, пісні, танці, які розвивалися на народній

основі.