65. Українське театральне мистецтво XVII-XVIII ст. (шкільний театр, вертеп).

Перші зразки драми прилюдно виголошувалися учнями київських Братської та Лаврської шкіл (16-17 століття). Важливими осередками розвитку релігійної драми у цей час вважалася також Львівська братська школа та Острозька академія.

У першому десятилітті XVII ст. в Україні започаткувалася українська побутова драма. До цього жанру належить унікальне видання віршованої "Трагедії руської" невідомого автора. Зміст твору дуже близький до зразків української народно-поетичної творчості.

Здобутки духовної культури українського народу початку XIV — першої половини XVII ст. дають підставу говорити про її самобутні риси, тісний зв'язок її з гуманістичними ідеями. Все це робило її доступною для народу, сприяло прогресу не лише української, а й світової культури.

У 17-18 столітті широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії. Вертепи походять від містерії — західноєвропейської середньовічної релігійної драми, що в 17 столітті розповсюдилася на польські, а згодом — і українські землі. Мав форму двоповерхового дерев'яного ящика. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому — механічно прив'язаної до неї сатирично-побутову інтермедію. Вертепник, пересовуючи на дротиках дерев’яні ляльки, змінюючи відповідно голос, говорив за кожну дійову особу. Вистави влаштовувались на ярмарках, міських площах, по хатах селян і міщан. Виконавцями вертепу зазвичай були мандрівні дяки або вихованці шкіл, в т.ч. Києво-Могилянської колегії, які під час канікул розходилися по Україні в пошуках засобів до існування. Українська вертепна драма складалася з двох частин: релігійної та інтермедійної з національно-побутовими елементами.

У XVIII ст. поряд з відомими раніше вертепом і шкільною драмою з'являються нові види та форми українського сценічного мистецтва, з-поміж яких провідне місце належало театру. Проблеми теорії та практики драми розробив у "Поетиці" Ф.Прокопович. Він звертався до досвіду Есхіла, Арістофана, Плавта, Те-ренція та інших античних драматургів. Шкільна драма, що набула значного поширення, за характером залишалася переважно релігійно-повчальною. Водночас вона зверталася і до історико-патріо-тичної тематики. Студенти Києво-Могилянської академії, Харківського, Чернігівського та Переяславського колегіуму, де головно зосереджувалося літературне і мистецьке життя, ставили виставу за трагікомедією Ф.Прокоповича "Володимир", історичні драми М.Козачинського, "Комедійну дію" М.Довгалевського. На основі образів минулого у цих виставах розкривалися проблеми тогочасного політичного і культурного розвитку. Загалом збереглося ЗО драм з того часу.

Значної популярності досягли інтермедії (короткі одноактні вистави), які виконувалися між частинами шкільної драми. В них зображалися сцени сатиричного забарвлення з життя селян, козаків, міщан. Мова "акторів" була насичена прислів'ями та приказками.

На зразок театру російського дворянства у XVIII ст. українські магнати створили кріпацький театр. У театральних видовищах, які влаштовували у мастках феодали, акторами виступали кріпаки. Кріпацькі трупи ставили п'єси українською і російською мовами, до їх репертуару входили оперні та балетні вистави. Все це засвідчувало розвиток народного сценічного і хорового мистецтва. Зародження професійного театру в Україні припадає на кінець XVIII ст. Першим постійним театром став Харківський, заснований у 1798 р. В його репертуарі були "Недоросток" Д.Фон-візіна, "Мельник-чаклун" О.Аблесимова, "Наніна" Вольтера та ін. Подібні професійні трупи виникли і в інших містах. Безумовно, виконавська майстерність акторів не завжди була високою, але їхня діяльність створювала відповідний ґрунт, на якому розвивався український професійний театр.