55. Буддизм та його значення для культури народів Південно-Східної й Центральної Азії.

Виникнення буддизму – однієї з сучасних світових релігій – пов'язують з ім'ям Сіддхартхи Гаутами (563–483 рр. до н.е.), який у 28 років покинув дім батька–раджи і 7 років перебував у мандрах, поки на нього не зійшло Просвітлення і він не став Буддою (“Просвітленим”). Будда відкрив чотири “благородні істини” про те, що життя є страждання, причиною яких є людські бажання, пристрасті, прагнення життя і що вихід з цього – угамування всіх пристрастей. Головна мета людини – досягнення “нірвани”, стану, коли людина назавжди виключається з процесу перевтілень. і зливається з духовною “божественною” першоосновою світу. Таким чином, порятунок був можливий для кожної людини незалежно від її походження через самовдосконалення і без будь-яких посередників (наприклад, брахманів). Найвищого піднесення буддизм досягає за Ашоки – третього імператора з династії Маур'їв (268–232 рр. до н.е.). Він скликав буддійський собор, де були затверджені канонічні основи буддизму. Завдяки його зусиллям буддизм вийшов за кордони Індії.

З часу підкорення Північної Індії Кушанською імперією (I ст. н.е.) відбуваються серйозні зміни в індійському суспільстві. На основі системи варн починає складатися кастова система. Касти (в Індії – джаті) – замкнені групи населення зі своїми звичаями і законами. Члени “джаті” жили в одній місцевості, займалися однорідною діяльністю, мали свою адміністрацію, систему взаємодопомоги, загальну касу. Спілкування між членами різних каст обмежувалося.

Хоча існує багато напрямів і шкіл буддизму, існують його головні філософські засади, що поділяють всі буддисти, Трилакшана (Три ознаки Буддійського вчення):

Анітья, визнання непостійного, мінливого характеру всесвіту. Нема нічого постійного.

Анатман, відсутність віри в індивідуальну "душу".

Дукха, страждання як універсальний принцип непробудженого буття.

Буддизм вчить робити добрі та вмілі вчинки, уникати злих та невмілих вчинків, а також очищувати та розвивати розум. Мета цих практик — покласти край стражданням та досягти вгасання (Ніббана) жадоби, злості та омани, і тим самим досягти Пробудження (Бодхі).

У Кушанську епоху оформлюється новий напрям буддизму – махаяна, де Будда стає богом , а також з'являється культ бодхисаттв – святих, які досягли рівня Будди, але тимчасово відмовилися увійти в нірвану з співчуття до людства. Буддизм у цей час підкоряє Китай та Індокитай, трохи пізніше досягає Кореї. Починаючи з IV ст. н.е. поширюється релігійна освіта. У V ст. цар Кармагупта з династії Гуптів відкрив найвідоміший буддійський університет – монастир Наланда у Північному Біхарі. Пізніше з'явилися університети в Таксилі та Аджанті.

Буддизм — одна зі світових релігій[1], яка зародилася в Індії і поширена переважно в Азії: від Шрі Ланки до Бурятії, і від Калмикії до Японії

56. Основні тенденції розвитку культури хх ст. Та її культурно-історична специфіка.

У XX ст. європейський тип культури поширився далеко за межі Європи, охопивши інші континенти – Америку, Австралію і ввій­шов в тій чи іншій мірі у життя азійських і африканських країн – таких, як Японія, Сінгапур, ПАР. Культура європейського типу вже не є характерною лише для Європи, її тепер називають "західною культурою". Відтепер можна говорити про наявність загальних рис, типових для західної культури в цілому, які в своєрідному вигляді виявляються і в культурах інших країн.

Сучасна західна культура дуже динамічна. Практицизм, індиві­дуалізм, гонитва за матеріальними благами, специфічне ставлення до часу ("час – гроші") багато в чому змінили усталені в попере­дні епохи ідеали людської поведінки, людських взаємовідношень. Ця культура заснована на підприємництві, бізнесі, діловитості, її головні герої – люди, що вміють заробляти гроші. У ній ціняться активність, раціональність, професіоналізм.

Світ культури ускладнився і розширився. Людині стали підвладні небачені раніше види енергії. Породжені людиною техніка і технології вирішальним чином визначають умови людського існування, змінюючи ландшафт і клімат. Створюються нові види мистецтва. Зовсім не випадково сучасну західну цивілізацію іменують техногенною (тобто породженою технікою, вирішальним чином залежною від технологічного базису, умов і способів людської діяльності).

Розвиток культури відбувався у дуже складному глобальному політичному контексті: дві світові війни, виникнення і крах тоталітарних режимів, розкол світу на дві суспільні системи і багаторічне військово-політичне протистояння між ними («холодна війна»), криза і крах соціалістичного ладу, розпад держав з багатовіковою історією (на початку століття — Австро-Угорщини, у кінці — Радянського Союзу), формування «третього світу» з його проблемами, існування вогнищ багаторічних військових конфліктів. Все це не могло не викликати драматичні (а часто — катастрофічні) потрясіння.

Великий вплив на змістовну наповненість західної культури XX ст. завдали досягнення, що відбулись у різних формах матеріа­льної і духовної культури: винаходи в галузі електронних і комп’юте­рних засобів зв’язку, освіти, побутової техніки; відкриття в галузі генної інженери, заглиблення у мікросвіт і космос; створення нових матеріалів з незвичайними властивостями тощо. Всі ці революційні зміни позначали перехід до нового типу суспільства, яке називають постіндустріальним.В нових соціокультурних умовах основним принципом у всіх сферах суспільного жита став плюралізм. Подібний плюралізм, появу множинності нових ідей ми помічаємо у мистецтві. В ньому виникли різні течії і напрямки (експресіонізм, кубізм, абстракціонізм, сюрреалізм, неореалізм, гіпер-реалізм тощо). Виникли нові форми і жанри мистецтва, зв’язані з використанням техніки (художня фотографія, електронна музика, комп’ютерна графіка тощо), набули популярності масові художні видовища, отримала розвиток тенденція до синтезу різних мистецтв, спорт став "мистецтвом".

Епохальну революцію в засобах комунікації викликала поява в 1946 р. телебачення. Винайдене В. Зворикіним — американським вченим російського походження (ним же винайдений, до речі, і електронний мікроскоп) — телебачення зайняло провідне місце серед засобів масової інформації, засобів реклами, інструментів політики. Сьогодні без телевізійного екрана неможливо уявити ані економіку, ані культуру. Величезну роль відіграє телебачення й у політичному житті. Вперше теледебати відіграли вирішальну роль під час виборчої кампанії 1960 р. у США, коли Джон Кеннеді видався американцям привабливішим, ніж його опонент — Річард Ніксон.

Картина художнього життя XX ст. не порівнянна ні з однією з минулих епох за своєю різноманітністю і парадоксальністю. Виникає безліч нових жанрів — або завдяки новим технічним можливостям (кінематограф — більше ста років тому, комп'ютерна графіка — в наші дні), або внаслідок іншого переломлення традиційних (наприклад, концептуальне мистецтво, коли в картинах зображення заміняють написи). Вже не можна знайти минулої стильової єдності, відмічається як традиціоналізм, так і нестримне новаторство. Надзвичайно поширюється синтез мистецтв.

Концептуальне мистецтво.

Серйозні дискусії пов'язані з трактуванням місця й ролі літератури і мистецтва в житті суспільства. У XIX столітті серед творчих людей сильними були прагнення своїм мистецтвом змінити життя на краще і віра в те, що це досить швидко станеться. Ці надії зазнали краху. Відповідно, якщо в минулу епоху майстер прагнув бути зрозумілим, донести свій твір читачеві, глядачеві, слухачеві, то тепер все частіше виникає уявлення про самоцінність творчої особистості, певну замкненість творчості в собі самій. У мистецтві виникає тенденція перетворення його на елітарне (мистецтво для обраних, посвячених).

Створення умов для збільшення свободи людини – одне із найбіль­ших досягнень західної цивілізації XX ст. До цих умов відносяться:

- соціальна мобільність – відкритість шляхів для зміни соціаль­ного статусу людини (переміщення її із одних прошарків су­спільства в інші) і покращення матеріального стану (завдяки освіті, індивідуальним здібностям, успішній кар’єрі тощо);

- розширення можливостей вибору місця життя, професії, праці, сексуального партнера;

- зростання часу для дозвілля і можливостей його індивідуаль­ного використання (хобі, спілкування тощо);

- збільшення різноманітності і доступності джерел інформації, а значить, і свободи у визначенні своєї інтелектуальної по­зиції;

- зростання соціологічної захищеності особистості;

- збільшення середньої тривалості життя, а значить, і можливо­стей для самореалізації особистості для досягнення повноти життя;

- зміна стилів поведінки і мислення у межах одного життя, що закріплює ідею розвитку, змін, діалогу поколінь.

Лытература - Орвелл, Набоков, Булгаков, Сент-Екзюпері, Пруст, Кафка, Ремарк, Азімов, Лем, Желязни, Хайнлайн,Дік , Сапковський, Маркес, Перес-Реверте(к.20 ст.)

Музика - Дебюссі, Штраус.