- •1. Культура як світ діяльності. Артефакти.
- •2. Мистецтво. Риси. Види.
- •3. Основні концепції культури. Сучасні культурологічні концепції
- •4. Види, форми, функції.
- •5. Типи культурної динаміки.
- •6. Історія культури українського народу як один із ланцюгів історії світової культури.
- •7. Визначення поняття "культура" та його багатозначність.
- •8. Хронологічна типологія к-ри.
- •9. Найдавніші свідчення про існування людської культури. Етапи розвитку людського суспільства.
- •10. Культурологічна думка в Україні.
- •11. Значення ісламу для становлення культури народів арабського Сходу.
- •12. Суть християнства та його роль як явища культури
- •13. Середньовічна духовна культура.
- •14. Роль церкви як домінанти духовного життя середньовічної культури
- •15. Культурна спадщина "Середніх віків".
- •16. Особливості розвитку, етапи формування й становлення культури.
- •17. Імперія Карла Великого й формування етнокультурної спільності народів Західної Європи.
- •Основні риси культури Середньовіччя.
- •Візантійська культура та її значення для розвитку культури Київської Русі.
- •Періодизація історії української культури.
- •Особливості культури Нового часу.
- •22. Шумеро-вавилонська культура, її роль і значення в історії людства.
- •Характерні риси й особливості епохи Відродження.
- •Романізація культури й мистецтва у Західній Європі. "Каролінгське відродження".
- •Головні риси Північного Відродження та його ідеологія.
- •26. Витоки та основні засади Просвітництва
- •27. Міста й монастирі та їх значення для розвитку культури західноєвропейського Середньовіччя
- •28. Культура в епоху промислового перевороту та соціальних зрушень. Еволюція національних культур.
- •29. Романтизм як ідейно-художня течія у світовій літературі та мистецтві.
- •30. Міфологія – основа філософії й релігії Стародавньої Греції.
- •31. Особливості індійської культури. Індійська міфологія й література.
- •32. Характерні особливості культури Стародавнього Китаю.
- •33. Культура античного світу, її характерні риси й особливості.
- •34. Роль і значення античної культури у світовій цивілізації.
- •35. Етапи розвитку культури Стародавньої Греції.
- •36. Культура первісного суспільства як історичний тип.
- •38. Культура Стародавнього Сходу, її вплив на розвиток світового та вітчизняного культурного процесу. Найдавніші центри людської цивілізації.
- •39. Культура Стародавнього Єгипту, її роль і значення в історії людства
- •40. Формування нових світоглядних орієнтирів у Західній Європі XVII-XVIII ст. Утвердження абсолютизму.
- •41. Києво-Могилянська академія та її значення у культурному житті православного християнського світу.
- •42. Формування вірувань і культової свідомості у первісних людей.
- •43. Досягнення ісламської культури.
- •44. Поширення друкарства на Україні та його значення для розвитку національної культури.
- •45. Язичницькі вірування східних слов’ян
- •46. Освіта у Західній Європі. Перші університети.
- •47. Полемічна література й причини її виникнення в українській літературі.
- •48. Особливості реалізму.
- •49. Реформація та контрреформація. Передумови становлення та розвитку протестантської культури.
- •50. Особливості та характерні риси художнього стилю бароко. Рококо.
- •51. Пам’ятки стародавньої культури та мистецтва в Україні
- •52. Становлення та розвиток жанрів українського фольклору, його мотиви й персонажі у творах літератури та мистецтва.
- •53. Основні напрями розвитку української культурологічної думки.
- •54. Класицизм як стиль і напрямок у літературі та мистецтві xvіі – початку хіх ст.
- •55. Буддизм та його значення для культури народів Південно-Східної й Центральної Азії.
- •56. Основні тенденції розвитку культури хх ст. Та її культурно-історична специфіка.
- •57. Основні напрями модернізму.
- •58. Постмодерн як широка течія в культурі на межі хх-ххі ст.
- •59. Класицизм та його естетичні засади. Раціоналізм.
- •60. Провідні стилі у мистецько-культурному житті хх ст.
- •61. Православні церковні братства на Україні та їх роль у розвитку національної культури.
- •62. Острозький науково-просвітницький і культурний центр та його значення для розвитку української культури.
- •63. Стиль бароко в українській культурі та його особливості.
- •64. Місце культури Київської русі в історії української культури.
- •65. Українське театральне мистецтво XVII-XVIII ст. (шкільний театр, вертеп).
- •66. Язичницькі вірування східних слов’ян.
- •67. Хрещення Русі та його значення для розвитку давньоруської культури.
- •68. Козацько-старшинські літописи, їх значення для розвитку української культури.
- •69. См. 64 билет
- •70. Реалізм як історично конкретна форма художньої свідомості.
- •71. Фундатори нової української літератури в Галичині. "Руська трійця".
- •72. Етапи розвитку вітчизняної культури радянського періоду в другій половині хх ст.
- •73. Новаторські пошуки в галузі українського театрального мистецтва.
- •74. Характерні риси імпресіонізму.
- •75. Ідеологізація мистецтва як характерне явище культури хх ст.
- •76. Національно-культурне життя в Україні після проголошення незалежності.
- •77. Формування нової соціокультурної дійсності на рубежі хх-ххі ст.
- •78. "Хрущовська культурна відлига" та її значення. "Шістдесятники".
- •79. Політика українізації політичного керівництва срср (1923-1933) та її значення для розвитку національної культури.
- •80. Особливості культури хх ст.
- •81. Основні напрями розвитку сучасної культури.
- •82. Радянська культура та проблеми національно-культурного життя в Україні у 1960-1980-ті рр. Хх ст.
- •83. "Масова культура" – характерне явище хх ст.
- •84. Виникнення кіномистецтва, його роль і значення в культурі хх століття. Українське "поетичне кіно".
- •85. Діалог національних культур в Україні як чинник стабільності політичного життя.
- •86. Особливості сучасної української культури ( дивись 76 питання)
- •87. Соціалістичний реалізм – провідний метод розвитку літератури й мистецтва Радянської України.
- •88. Особливості розвитку української культури у хх ст.
- •89. Шляхи розвитку української культури в 1920-1930-х рр. Хх ст.
- •90. Творчість "шістдесятників" та її значення для подальшого розвитку української культури.
26. Витоки та основні засади Просвітництва
Під Просвітництвом прийнято розуміти загальноєвропейський ідейний рух кінця XVII —XVIII ст., спрямований проти закостенілих форм суспільного, культурного та духовного життя. Особливістю Просвітництва є перенесення акценту зі сфери пізнання і дослідження природи, що було характерним для попереднього відтинку Нового часу — доби Раціоналізму, на соціальні, політичні, економічні, правові, релігійні, духовні інтереси людей.
Термін "Просвітництво" набуває статусу самостійної лексичної одиниці у тому ж XVIII ст. Його використовували Ф.М.Вольтер, Й.Гердер, але остаточно він був закріплений після виходу статті І.Канта "Що таке Просвітництво" (1784 p.). Кант визначив Просвітництво як "вихід людини із стану власного неповноліття". Основна мета Просвітництва за Кантом — вільне використання людського розуму для прогресивного перетворення суспільства.
Носіям ідеології Просвітництва було притаманне схиляння перед розумом, віра в його безмежні можливості й перетворювальну силу. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялася ідея перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, "вічної справедливості", рівності, що випливали, на їхню думку, з самої природи, невід'ємних "природних прав" людини. Відстоюючи ці принципи, Просвітництво поклало в Європі початок формуванню громадянського демократичного суспільства.
Характерною для Просвітництва була ідея "просвіченого абсолютизму". Просвітники вважали, що перебування на троні "просвіченого й доброчесного монарха" приведе до мудрого правління, яке сприятиме становленню справедливості й суспільного добробуту.
Одним із напрямів духовного життя епохи Просвітництва стало прагнення до секуляризації культури, максимального збільшення в ній питомої ваги світських засад. По-різному визначаючи своє ставлення до релігії, просвітники сходились у критичних оцінках церкви як соціального інституту. Так, Вольтер — найнебезпечні-ший супротивник" католицької церкви й клерикалізму — відкидав атеїзм, що загрожував суспільному порядку, ґрунтованому на приватній власності. Релігію ж він вважав корисною для морального виховання молоді.
Натомість П.Гольбах критикував і рішуче заперечував не лише церкву, а й саму релігію. Чимало просвітників, дотримуючись засад раціоналізму, бачили в Богові гаранта розумності світобудови та здатності пізнавати її раціональним шляхом.
Антиклерикальна боротьба просвітників за віротерпимість, право вільного вибору релігії мала конкретні наслідки — проголошення свободи совісті Великою французькою буржуазною революцією 1789 р.Ідеї Просвітництва визрівали й формувалися в умовах подальшого зростання і зміцнення національних держав Європи, бурхливого розвитку промисловості, переходу від мануфактури до складніших і прогресивніших технологій, засвоєння нових видів сировини й енергії. У розвитку науки, основу якої становило раціональне світобачення, дослідність та експериментизм, все помітнішими ставали нові тенденції. Монополія механіко-математичного знання поступилася місцем дослідним й описовим наукам: фізиці, хімії, біології, географії та ін. XVIII ст. ознаменоване новими науковими відкриттями, які здійснили: великий філософ і математик І.Кант (1724— 1804 pp.), природодослідники П.-С.Лаплас (1749-1827 pp.), П.-Л.Мопертюї (1698-1759 pp.), Ж.-Л.Бюффон (1707-1788 pp.), А-ЛЛавуазьє (1743-1794 pp.), К.-Л.Бертолле (1748-1822 pp.), Н.Леблан (1742—1806 pp.) — у галузі хімії. Натуралісти Д.Геттон (1726-1797 pp.) і К.Лінней (1744-1829 pp.) започаткували систематизацію явищ й утворень природи. Ж.-Б.Ламарк (1744—1829 pp.) розробили основи еволюційного вчення. Відбувалося подальше накопичення інформації про явища природи, формувалися уявлення, поняття й методи, спрямовані на створення єдиної картини світу.
Нових рис набула масова свідомість: вона стала гнучкішою, здатною ширше сприймати і глибше розуміти явища та процеси довкілля. Важливим стало усвідомлення можливості плюралізму поглядів на світ, філософію, мистецтво, толерантне ставлення до переконань інших людей. Змінювалися й суспільні ідеали. Для масової свідомості ідеал прагматичної підприємливої людини, допитливого вченого став привабливішим, ніж ідеал лицаря чи аскета.
Зміни відбулися й на рівні самосвідомості. Наприклад, розширення життєвого простору внаслідок географічних відкриттів і колонізації нових земель привело мешканця Європи до усвідомлення себе саме європейською людиною, визнання за європейцями приоритетних позицій стосовно решти світу, зверхнього ставлення до неєвропейських народів.
Просвітники були вихідцями з різних соціальних прошарків і станів: аристократії, духовенства, чиновників, представників торговельно-промислових кіл, лікарів, військових та ін. Але всіх їх об'єднувала віра в розум, знання, високе призначення людини, нетерпимість до будь-якого виду гноблення.Відповідно до становлення у Західній Європі промислової цивілізації, ідеї Просвітництва отримали розвиток спочатку в Англії, пізніше у Франції, а відтак і в інших країнах. Специфічні умови історичного розвитку західноєвропейських країн у добу Просвітництва, художні традиції, що склалися у попередні століття, були причиною того, що культура і мистецтво кожної з них мали особливості та відмінності. 'Водночас у культурі західноєвропейських країн можна виділити й спільні риси, які дають підставу говорити про добу Просвітництва як про певний цілісний етап в історії європейської духовної культури.