34. Роль і значення античної культури у світовій цивілізації.

Досягнення античної культури, зокрема грецької, не перестають дивувати світ. Афінська держава, вільні громадяни якої становили близько 200 тис. осіб, лише за V ст. до н.е. дало людству таких "вічних супутників" його культури, як Сократ, Платон і Арістотель, Есхіл, Софокл, Еврипід і Арістофан, Фідій і Фукідід, Перікл і Геродот. Рівень розвитку і ступінь впливу на подальшу історію надають культурі Стародавньої Греції і Стародавнього Риму виключного характеру. В античному світі досягли розквіту всі, без винятку, сфери культури – освіта, наука, література, мистецтво. Творчість античних авторів і в науці, і в мистецтві мала гуманістичний характер, в її центрі була людина, її фізичне й духовне життя. Шедеври, створені античними письменниками, скульпторами і драматургами, стали в подальшому сприйматися як класичні, як неперевершені і гідні наслідування зразки. Давньогрецька і латинська мови є базою сучасної наукової термінології.

Роль античної спадщини в розвитку європейської культури неможливо переоцінити. Недаремно античну культуру називають колискою європейської цивілізації. Після періоду середньовічного небуття значної частини античних цінностей вона немов чарівний птах фенікс оживає в переосмисленому вигляді у творах митців Відродження. Та навіть в середн. у творах Аврелія Августина простежується вплив Платона і Аристотеля. На основі античної традиції в європейській практиці утверджується гуманістичний світогляд, цінності земного буття, ідеал досконалої гармонійної людини. Саме поєднання гуманізму, допитливості, раціоналізму з мистецькою довершеністю робить культуру античного світу одним з провідних духовних надбань людства.

Антична спадщина і традиції, їх гуманістичний зміст становили основу передусім культури і мистецтва Візантії та Близького Сходу. Так, в епоху еллінізму в Олександрії склався просвітницький центр, у якому перехрещувалися шляхи грецької і давньосхідної культурних традицій, розвивалися природничі і гуманітарні науки, філософські школи, розквітало високе мистецтво. Грецьке мистецтво і культура - пам?ятки архітектури, скульптури, живопису, література, філософія, театр, музика, художні ремесла – стали невід?ємною частиною світосприйняття і життєдіяльності світового соціуму. Ось чому античне мистецтво є для нас класикою. Воно вічне, не підвладне часові, тому що втілює загальнолюдські цінності. І є людина, яка здатна сприймати прекрасне.

Античність, її культура і мистецтво - вічне, невичерпне джерело ідей, думок, художніх відкриттів. З нього людство в усі часи черпало натхнення до творіння прекрасного. Без цієї невмирущої спадщини неможливо уявити шляхи соціального і духовного прогресу людства, його майбутнє.

35. Етапи розвитку культури Стародавньої Греції.

В історії культури Стародавньої Греції дослідники виділяють такі періоди: егейський, або кріто-мікенський (III —II тис. до н.е.), героїчний або гомерівський (XI —IX ст. до н.е.), архаїчний (VIII — VI ст. до н.е.), класичний (V —IV ст. до н.е.).

Егейська культура. Однією з найдавніших цивілізацій Східного Середземномор'я вважаються егейська, або кріто-мікенська, що розвинулась на островах Егейського моря, узбережжі Малої Азії та Балканського півострова. На островах Крит, Мелос, Кіпр, Аморгос та інших археологи розкопали прекрасні міста з палацами, храмами, стіни яких прикрашені численними фресками. Прекрасне мистецтво критян зовсім не зображувало військових подвигів. Природа, тварини, квіти, риби, луки з квітами, а серед них — витончені, розкішно вбрані чоловіки, жінки, які беруть участь в урочистостях. Основою вірувань критян було поклоніння Великій Богині. Егейська культура мала вплив на розвиток мікенської культури. Хоча мікенське мистецтво на відміну від критського й вирізняється дещо нижчим рівнем, мікенські митці у художніх творах також висували на перший план людину, зверталися до її краси. Близько 1260 р. до н.е. коаліція ахейських племен на чолі з царем Мікен Агамемноном захопила і зруйнувала місто Трою на узбережжі Малої Азії. Події, пов'язані з Троянською війною, становлять основу давньогрецького героїчного епосу.Пам`ятки періоду - Кносський палац, фрески на острові крит.

Культура героїчного періоду. У X —IX ст. до н.е. відбулося формування та розвиток героїчного епосу, який письмово виявляється лише потім. Давньогрецький епос безпосередньо пов'язаний з міфологією та поширеними релігійними уявленнями. Елліни поклонялись божествам, що уособлювали різні сили природи, суспільні сили і явища, героям — міфічним предкам племен і родів, засновникам міст. Цикли міфів — сказань про божества і героїв, що виникли в різних частинах Греції, поступово злилися в систему своєрідного міфологічного світогляду. Значне місце у грецькій міфології посідали легенди про героїв — дітей богів і смертних. Найбільшою шаною користувався син Зевса Геракл, також - Персей, Тесей, Ясон, Орфей. Міфологія стала найважливішим елементом грецької культури, на основі якої пізніше розвивались література, філософія, наука. Міфи стали невичерпною скарбницею сюжетів для античного мистецтва і літератури.

Архаїчний період. Вагомий здобуток культури архаїчного періоду — твори легендарного поета Гомера "Іліада" та "Одіссея'*. Вони присвячені Троянській війні та опису пригод Одіссея під час його повернення з Трої до рідної Ітаки. Вони слугували скарбницею сюжетів для митців, були своєрідним кодексом античної моралі. До епічної поезії належать також поеми Гесіода, котрий жив у VII ст. до н.е. в Беотії - його поема про походження світу і богів — "Теогонія". Ще більшу славу принесла Гесіоду поема "Роботи та дні", де він розповідає про своє життя землероба. У VII—VI ст. до н.е. виникла грецька лірика. Одним із перших ліричних поетів вважається Архілох (середина VII ст. до н.е.). У гімнах, елегіях, байках він оспівує кохання, твердість духу під ударами долі.

В першій половині VI ст. до н.е. на о.Лесбос творили Алкей і Сапфо, творчість яких стала вершиною ліричної поезії давньої Греції. Оспівуванню земних радощів, кохання присвятив творчість Анакреонт з Теосу (570 — 478 pp. до н.е.), останній з великих класиків еллінської ліричної поезії.

Розвиткові архітектури сприяло бурхливе зростання міст. У процесі формування грецької архітектури виникають три основні архітектурні ордери: доричний, іонічний, корінфський. Найвідомішими храмами цього періоду були храм Аполлона в Корінфі, Гери — в Пес-тумі, Афіни в Афайї на о.Егіна. Живопис головно відомий з вазового розпису, в якому досягається життєвість, природність. Один з найкращих творів Ексекія — амфора зі зображеннями Ахілла, Аякса, Кастора і Полідевка. Наприкінці VI ст. виник червонофі-гурний розпис, коли фігури залишаються в кольорі глини, а тло — чорнолакове. Період засновників грецької класичної філософії - Фалеса, Анаксімандра, Анаксімена, Геракліта, Піфагора.

Класичний період. Це період діяльності Аристотеля, Платона, Сократа, викристалізації грецької філосоіфії, розвитку вчення про матерію і ідею. У класичний період особливого розвитку набуває драматургія.

"Батьком трагедії" греки вважали афінянина Есхіла (525 — 456 pp. до н.е.). Най-відоміша його трагедія — "Прометей закутий". Молодшим сучасником Есхіла був Софокл (496 — 406 pp. до н.е.). До нас дійшли повні тексти лише~семи трагедій зі 120—140, які він написав - "Антігона", "Едіп-цар". Родоначальником психологічної драми був Еврипід (480 — 406 pp. до н.е.):"Медея", "Іпполит", "Іфігенія в Тавріді", "Електра", драма сатирів "Кіклои". Якщо Софокл, на думку греків, зображав людей такими, якими вони повинні бути, то Евріпід змальовував їх такими, якими вони є насправді. Блискучим автором комедій був Арістофан (455 — 385 pp. до н.е.).

З прозаїчних жанрів у класичний період набуває розвитку риторика — мистецтво складати і виголошувати промови(Демосфен).Великий внесок у медицину зробив давньогрецький лікар і дослідник природи Гіппократ (460 — 377 pp. до н.е.).Тогочасна історична наука представлена іменами таких вчених, як Геродот("Історія") і Фукідід("Іст. ПЕл. в.").

Грецьке мистецтво в класичний період досягло найвищого розквіту. Під керівництвом скульптора Фідія (початок V ст. до н.е. — близько 432 — 43 pp. до н.е.) відбудовувався спалений персами афінський Акрополь. Його окрасою став Парфенон — храм Афіни Парфенос (арх. Іктін та Кал-лікрат).

Із семи див світу, які для першого покоління античних туристів описав у II ст. до н.е. Антипатр Сідонський, п'ять були шедеврами грецької архітектури. Після єгипетських пірамід та вавилонських висячих садів Семіраміди він назвав статую Зевса в Олімпії, храм Артеміди в Ефесі, мавзолей у Галікарнасі, колоса Родоського і Фарос, тобто Александрійський маяк.

Найви-датнішими скульпторами були вже згадуваний Фідій і Поліклет (V ст. до н.е.). Найвідомішими творами Фідія були статуї Афіни в Парфеноні та Зевса Олімпійського в Олімпії. Найбільшу славу Лісіппу принесли статуї героїв і портрети, зокрема портрет Александра Македонського, в якому художник втілив яскраву індивідуальність великого полководця.