- •1. Культура як світ діяльності. Артефакти.
- •2. Мистецтво. Риси. Види.
- •3. Основні концепції культури. Сучасні культурологічні концепції
- •4. Види, форми, функції.
- •5. Типи культурної динаміки.
- •6. Історія культури українського народу як один із ланцюгів історії світової культури.
- •7. Визначення поняття "культура" та його багатозначність.
- •8. Хронологічна типологія к-ри.
- •9. Найдавніші свідчення про існування людської культури. Етапи розвитку людського суспільства.
- •10. Культурологічна думка в Україні.
- •11. Значення ісламу для становлення культури народів арабського Сходу.
- •12. Суть християнства та його роль як явища культури
- •13. Середньовічна духовна культура.
- •14. Роль церкви як домінанти духовного життя середньовічної культури
- •15. Культурна спадщина "Середніх віків".
- •16. Особливості розвитку, етапи формування й становлення культури.
- •17. Імперія Карла Великого й формування етнокультурної спільності народів Західної Європи.
- •Основні риси культури Середньовіччя.
- •Візантійська культура та її значення для розвитку культури Київської Русі.
- •Періодизація історії української культури.
- •Особливості культури Нового часу.
- •22. Шумеро-вавилонська культура, її роль і значення в історії людства.
- •Характерні риси й особливості епохи Відродження.
- •Романізація культури й мистецтва у Західній Європі. "Каролінгське відродження".
- •Головні риси Північного Відродження та його ідеологія.
- •26. Витоки та основні засади Просвітництва
- •27. Міста й монастирі та їх значення для розвитку культури західноєвропейського Середньовіччя
- •28. Культура в епоху промислового перевороту та соціальних зрушень. Еволюція національних культур.
- •29. Романтизм як ідейно-художня течія у світовій літературі та мистецтві.
- •30. Міфологія – основа філософії й релігії Стародавньої Греції.
- •31. Особливості індійської культури. Індійська міфологія й література.
- •32. Характерні особливості культури Стародавнього Китаю.
- •33. Культура античного світу, її характерні риси й особливості.
- •34. Роль і значення античної культури у світовій цивілізації.
- •35. Етапи розвитку культури Стародавньої Греції.
- •36. Культура первісного суспільства як історичний тип.
- •38. Культура Стародавнього Сходу, її вплив на розвиток світового та вітчизняного культурного процесу. Найдавніші центри людської цивілізації.
- •39. Культура Стародавнього Єгипту, її роль і значення в історії людства
- •40. Формування нових світоглядних орієнтирів у Західній Європі XVII-XVIII ст. Утвердження абсолютизму.
- •41. Києво-Могилянська академія та її значення у культурному житті православного християнського світу.
- •42. Формування вірувань і культової свідомості у первісних людей.
- •43. Досягнення ісламської культури.
- •44. Поширення друкарства на Україні та його значення для розвитку національної культури.
- •45. Язичницькі вірування східних слов’ян
- •46. Освіта у Західній Європі. Перші університети.
- •47. Полемічна література й причини її виникнення в українській літературі.
- •48. Особливості реалізму.
- •49. Реформація та контрреформація. Передумови становлення та розвитку протестантської культури.
- •50. Особливості та характерні риси художнього стилю бароко. Рококо.
- •51. Пам’ятки стародавньої культури та мистецтва в Україні
- •52. Становлення та розвиток жанрів українського фольклору, його мотиви й персонажі у творах літератури та мистецтва.
- •53. Основні напрями розвитку української культурологічної думки.
- •54. Класицизм як стиль і напрямок у літературі та мистецтві xvіі – початку хіх ст.
- •55. Буддизм та його значення для культури народів Південно-Східної й Центральної Азії.
- •56. Основні тенденції розвитку культури хх ст. Та її культурно-історична специфіка.
- •57. Основні напрями модернізму.
- •58. Постмодерн як широка течія в культурі на межі хх-ххі ст.
- •59. Класицизм та його естетичні засади. Раціоналізм.
- •60. Провідні стилі у мистецько-культурному житті хх ст.
- •61. Православні церковні братства на Україні та їх роль у розвитку національної культури.
- •62. Острозький науково-просвітницький і культурний центр та його значення для розвитку української культури.
- •63. Стиль бароко в українській культурі та його особливості.
- •64. Місце культури Київської русі в історії української культури.
- •65. Українське театральне мистецтво XVII-XVIII ст. (шкільний театр, вертеп).
- •66. Язичницькі вірування східних слов’ян.
- •67. Хрещення Русі та його значення для розвитку давньоруської культури.
- •68. Козацько-старшинські літописи, їх значення для розвитку української культури.
- •69. См. 64 билет
- •70. Реалізм як історично конкретна форма художньої свідомості.
- •71. Фундатори нової української літератури в Галичині. "Руська трійця".
- •72. Етапи розвитку вітчизняної культури радянського періоду в другій половині хх ст.
- •73. Новаторські пошуки в галузі українського театрального мистецтва.
- •74. Характерні риси імпресіонізму.
- •75. Ідеологізація мистецтва як характерне явище культури хх ст.
- •76. Національно-культурне життя в Україні після проголошення незалежності.
- •77. Формування нової соціокультурної дійсності на рубежі хх-ххі ст.
- •78. "Хрущовська культурна відлига" та її значення. "Шістдесятники".
- •79. Політика українізації політичного керівництва срср (1923-1933) та її значення для розвитку національної культури.
- •80. Особливості культури хх ст.
- •81. Основні напрями розвитку сучасної культури.
- •82. Радянська культура та проблеми національно-культурного життя в Україні у 1960-1980-ті рр. Хх ст.
- •83. "Масова культура" – характерне явище хх ст.
- •84. Виникнення кіномистецтва, його роль і значення в культурі хх століття. Українське "поетичне кіно".
- •85. Діалог національних культур в Україні як чинник стабільності політичного життя.
- •86. Особливості сучасної української культури ( дивись 76 питання)
- •87. Соціалістичний реалізм – провідний метод розвитку літератури й мистецтва Радянської України.
- •88. Особливості розвитку української культури у хх ст.
- •89. Шляхи розвитку української культури в 1920-1930-х рр. Хх ст.
- •90. Творчість "шістдесятників" та її значення для подальшого розвитку української культури.
16. Особливості розвитку, етапи формування й становлення культури.
Культура стала предметом дослідження з моменту виникнення філософії, однак виділення культури як специфічної сфери знання відбулося у добу Нового часу і пов’язане з філософськими концепціями історії Дж. Віко й І.Г. Гердера та Г.В.Ф. Гегеля. Професійне вивчення культури стало актуальним в XX ст. Про це першим сказав американський вчений Л. Вайт, і він же запропонував назву нової дисципліни.
Отже, культурологія – молода наукова дисципліна. І спочатку Л. Вайт назвав культурологією поєднання теоретичних основ антропології та етнології з філософським аналізом культури. Пізніше до згаданих наук приєдналися етнографія, психологія, соціологія, лінгвістика та ін. Культурологія ніби об’єднала всі гуманітарні дисципліни під одним дахом.
Поняття "культура" – латинського походження, буквально означає обробку, догляд, обробіток. У класичній давнині воно вперше було зафіксоване в праці Марка Порція Катона "De agri cultura" (ІІІ ст. до н.е.), присвяченій турботам землевласника, який обробляв землю з використанням рабської праці.Слово "культура" набуло багатозначності у знаменитого римського оратора і публіциста Ціцерона. У одному з своїх листів він говорить про "культуру духу", тобто про розвиток розумових здібностей, що є гідним завданням для вільної людини і дається завдяки заняттям філософією.
Зігравши роль універсальної мови у середньовічній Європі, латинь донесла до нас слово "культура", вживалося воно тільки у словосполученнях і означало ступінь майстерності в якій-небудь галузі, придбання розумових навичок (наприклад, cultura juris – вироблення правил поведінки, cultura scientiae – засвоєння науки, cultura literarum – вдосконалення письма). Така різноманітність контекстів вживання слова "культура" не пройшла безслідно. До XVIII ст., згідно з висновками лінгвістів слово "культура" стало окремою, самостійною лексичною одиницею, що означала обізнаність, освіченість, вихованість – все те, що і зараз ототожнюють з культурністю. Як його синонім, використовувалося також поняття "цивілізація". Завдяки зусиллям філософів і істориків, за останні три сторіччя скромне латинське слово увійшло у всі європейські мови, набуло універсального значення, перетворилося на філософське поняття і стало об’єктом наукових досліджень.
У період від Ренесансу до Просвітництва сформувалася теорія про можливості людини, покликаної змінювати й удосконалювати світ за допомогою власного розуму. Так виникло світське уявлення про культуру як реалізацію людського розуму. Але це твердження містило у собі протиріччя, оскільки нічого не говорилося про прогрес розвитку самого людського розуму.
XX століття виявило обмеженість як класичної, так і некласичної точок зору. Класичної – не лише у суспільствознавстві, а й у природничих науках (у квантовій фізиці результати вимірів принципово залежать не лише від об’єктів спостереження, а й від суб’єкта – приладу, за допомогою якого вони отримуються). З другого боку, катастрофічні наслідки беззастережної суб’єктивної активності у намаганні підкорити природу (екологічні проблеми) або цілі народи (дві світові війни) довели згубність необмеженої екстраполяції некласичної методології у діяльності суспільства. Отже, виникла критична ситуація невпевненості у доцільності використання традиційних методологічних засобів узагалі. Так з’явився постмодернізм з його всезагальною критикою попередніх практик, загальних тверджень, способів життя і цінностей. Постмодерністський шок поставив на межу краху людську культуру як ціле. Він істотно зумовлює специфіку спроб дати методологічну раду проблемам подальшого розвитку людської цивілізації і культури на межі XX-XXI ст.
У другій половині ХІХ століття його аналіз здійснювався в рамках науково-концептуальних напрямів культури, які стали фундаментальною основою культурології. Із зростанням духовної кризи людського суспільства, незважаючи на видимі успіхи сучасної цивілізації, між природним середовищем та людиною постала колосальна техногенна перепона, що призвела до дисгармонії свідомості та людського духу. Блага цивілізації й потреби духовного розвитку сучасної людини перебувають у постійній конфронтації.
Періодизація історії світової культури
Найпоширеніший тип періодизації — лінійна періодизація, під якою розуміють розчленування історико-культурного розвитку на відрізки, коли кожний наступний відрізок безпосередньо виростає з попереднього і має рівне з ним історичне значення. Світова культура поділяється на такі усталені хронологічні відрізки:
культуру первісного суспільства (до 4 тис. років до н. е.),
культуру Стародавнього світу (4 тис. до н. е - 5 ст. н. е.),
культуру Середньовіччя (5-14 ст., див. також Європейська культура Середньовіччя);
культуру Відродження, або Ренесансу (14—16 ст.);
культуру Нового часу (кінець 16—19 ст.), що розпадається на три епохи — Реформації (початок 17 ст.), Просвітництва (17—18 ст.) та культуру 19 століття;
культуру Новітнього часу (кінець 19—20 ст.).