51. Пам’ятки стародавньої культури та мистецтва в Україні

52. Становлення та розвиток жанрів українського фольклору, його мотиви й персонажі у творах літератури та мистецтва.

Обличчя українського фольклору визначають багатогранність жанрів і досконалість форм, поетичність і вишуканий ліризм, глибока філософічність і невтримний запал. Протягом століть усна народна творчість була чи не єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду українського народу, втіленням народної мудрості, світогляду та ідеалів. Завдяки фольклорній спадщині ми можемо ознайомитися із побутом далеких і близьких поколінь українців, уявити їх свята і будні, сповнені магічних і захоплюючих обрядів.

Зразки української фольклорної традиції можна згрупувати у два блоки: музично-поетичні форми (пісні, думи, приспівки і т.д.) і прозові (казки, легенди, анекдоти і т.д.).

У свою чергу в рамках музично-поетичної творчості виділяють обрядовий фольклор, епічну та ліричну творчість. До обрядового фольклору зараховують календарні і родинно-обрядові пісні. До епічного - думи й історичні пісні та ліро-епічні (балади, співанки-хроніки). До ліричного - соціально-побутову й побутову лірику

Одним із найдавніших пластів українського фольклору є замовляння - короткі міфологічні усні тексти, які використовувалися предками українців у господарстві, для відвертання лиха чи хвороби, а також як елемент приворотних чарів, обрядові пісні. Вони сформувалися і зупинилися у своєму розвитку у 16 ст. і в 19 ст. науковці знайшли їх в незмінному вигляді. До зразків традиційного фольклору зараховують обидві групи обрядових пісень - календарні (колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, петрівчанські, жниварські - їм характерні мотиви звертань до Коляди, Купали, русалок) та родинно-обрядові (пісні весільних і поховальних обрядів, хрестинні пісні).

Календарно-обрядовий фольклор поділяється на чотири цикли, що співвідносяться з порами року.

У комплексі обрядових пісень важливе місце займають також родинно-обрядові, які супроводжують перехідні або етапні моменти в житті людини( хрестинні, весільні пісні).

Епічні жанри українського фольклору - історичні пісні, думи, балади, співанки-хроніки - відзначаються унікальним багатством і красою форм.

Найвизначнішою частиною українського усного епосу є думи. Це розгорнуті вокально-інструментальні композиції, виконання яких вимагає багаторічного навчання, неабиякого хисту і доброго знання традиції. Здебільшого думи розповідають про козацьке життя, війни із загарбниками, воєнні походи козаків в інші землі, побут родин козаків, які залишилися в Україні, турецький полон. Герої - козак Голота, Самійло Кішка, Іван Богун, Максим Перебийніс, Маруся Богуславка.

Наймолодшим родом пісенного фольклору є ліричні пісні та їх різновиди. Їх становлення відбулось у XVI - XIX століттях. Усі ліричні пісні групуються у два великі розряди: соціально-побутові і родинно-побутові. До першої групи належать зокрема козацькі, рекрутські, чумацькі, наймитські, емігрантські пісні - тематика їх часто - туга за рідною домівкою. До родинно-побутових зараховують практично усі пісні про родинне життя, а також ті, що стосуються особистого життя людини (пісні про кохання, жіночу долю, сирітство, гумористичні, колискові, пісні дітей, молоді і дорослих - "Ой, не ходи Грицю" - Л.Українка "Маруся Чурай", "В неділлю рано зілля копала" О. Кобилянської.

Цікавими зразками побутової пісенності є також танкові (танцювальні, до танцю) пісні та українські коломийки.

До жанрової системи традиційного українського фольклору входять також драматичні форми (народна драма, вертеп), проза (байки, казки, новели, анекдоти, перекази, легенди) й афористичні жанри (прислів’я, приказки, загадки, тости, побажання та ін.).Розрізняють казки - фантастичні оповідання, де чудове перемішане з реально-можливим(герої - Івасик-телесик, коза-дереза, Микита Кожум`яка, Пан Коцький, Лисичка-сестричка і Вовк-панібрат); байки - казки про тварин; переказ - саги, розповіді про історичних осіб, місцях та події; міті (міфи) - забобонні перекази; новели - казки без чудесного елемента, побутові; анекдоти або приказки; нарешті легенди - казки, засновані на християнських віруваннях

Вертепом називали ляльковий театр, який в Україні у день Різдва Христового грамотні міщани, дяки, школярі, бурсаки та церковні співаки носили по хатах з XVII ст. Вертепна драма складалася з 2-х частин: різдвяної драми (релігійна, з доволі стійким сюжетом) і механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії (світська, народна, з варіативним сюжетом, що залежав від місцевих умов, історичного періоду та здібностей самого вертепника).