11. Значення ісламу для становлення культури народів арабського Сходу.

В історії великих культур класична арабо-мусульманська культура посідає одне з найважливіших місць. Свого часу ця високорозвинута самобутня культура процвітала на безкрайніх просторах від Індії до Іспанії, що включали Близький Схід та Північну Африку. її вплив відчувається зараз у багатьох частинах світу, вона є важливою ланкою зв'язку між культурами античності та середньовічного- Заходу. Унікальність цієї культури обумовлена особливостями ісламу, що являв собою не лише світову релігію, а й цілісну культуру — право й державу, філософію та мистецтво, релігію та науку, що були неповторні. І хоча іслам історично близький багатьом європейським культурним традиціям, порівняльний аналіз цих відмінностей, на перший погляд неочевидних, показує найбільшу віддаленість ісламу від європейського стандарту та його певну схожість з китайськими релігійно-доктринальними нормами. Тому необхідно вияснити природу ісламу, його напрямки.

Іслам є однією з універсальних світових релігій — релігії одкровення, що виросла у VII ст. з традицій таких монотеїстичних релігій, як християнство та іудаїзм, сприйнявши багато основних їх положень та догм. Ті ідеї, народжені в середовищі кочівників та купців Арабського півострову, обростали новими пластами в умовах феодалізму, що розвивався на Близькому Сході. Тому сам Іслам, будучи за своєю суттю релігією, перетворився у принципи, що організовували увесь ранній світ тодішніх суспільств, підкорених владі халіфату. Іслам став законом, що визначав соціальні структури та мораль суспільства, обгрунтування яких знаходиться в священному Корані. Оскільки аллах є абсолютною досконалістю, тому дані ним мораль та закони наділені абсолютною істинністю, вічністю та незмінністю й РОДЯТЬСЯ «для всіх часів та народів». Можна сказати, що під знаком ісламу арабський народ почав свою велику, повну успіхів історію, створив обширну імперію, блискучу арабсько-мусульманську цивілізацію і культуру. Араби стали нащадками таких великих держав, як Візантія і Персія. Для мусульманської культури характерне:

- Поважне ставлення до знання як необхідної передумови віри, сприяння розвитку науки.

- Збереження й використання культурних досягнень античності та Стародавнього Сходу.

- Заборона зображувати людей і будь-яких живих істот. Відсутність ікон, портретів, картин.

- Поширення арабесок (геометричних або рослинних орнаментів) та каліграфії, або „краси письма”.

Відповідно до традиції — хадісу, що приписувалася пророку Мухаммеду, іслам від початку досить сильно Підтримував науку та освіту, передбачаючи «пошуки знання від колиски до гробу». Слід підкреслити, що Іслам істотно сприяв розвиткові філософії, мистецтва, гуманітарних та природничих наук, а також створенню витонченої культури (не випадково VII—VIII ст. називають епохою класицизму).

Арабська мова і Коран — два основних елементи новонародженої арабо-мусульманської цивілізації та культури. Саме вони надали цій культурі арабського обличчя й увійшли до її змісту, залишивши свій відбиток на всіх її аспектах: науці(Ібн сіна), філософії, мистецтві та інших сферах культури.В науці особливо:

Математика.

- Запозичили в індійців цифри, що згодом поширилися у Європі.

- Аль-Хаварізмі вважається засновником алгебри. Він є автором книги „Аль-Джебр” („Рахунок”), від назви якої походять слова „алгебра” та „алгоритм”.

- Заклали основи аналітичної геометрії та тригонометрії.

Фізика.

- Книга „Скарби оптики” Альхазена, де було сформульовано основні закони оптики.

- Розробили принципи збільшуючого скла.

- Відкрили і пояснили явище інерції.

Астрономія.

- У Багдаді, Дамаску та Самарканді існували великі обсерваторії.

- Завдяки складним підрахункам і точним інструментам араби визначили окружність Землі, описали розташування зірок на небі.

Хімія.

- Навчилися виготовляти спирт, сірчану кислоту.

- Передали з Китаю до Європи секрет виготовлення пороху.

- Джабер і Разі були засновниками всієї середньовічної алхімії (слово арабського походження). Алхіміки шукали секрет філософського каменя, що перетворює всі метали на золото.

- Терміни „алкоголь”, „поташ”, „селітра”, „сода” – арабського походження.

Медицина.

- Першими стали робити вівісекцію – розтини живих тварин з метою дослідження функцій і причин захворювань.

- Середньоазійський учений Ібн Сіна, відомий у Європі як Авіценна, написав трактат „Канон медичної науки”, де узагальнив досвід античних, індійських і середньоазійських лікарів. До кінця ХVІІ ст. у Європі та світі ця праця була незамінною для всіх лікарів.

- Створили перші аптеки і лікарні, знали засоби знеболювання, уміли видаляти апендицит, винайшли сиропи та еліксири для лікування хвороб.

Від початку свого розвитку, у класичну епоху, в часи блискучого розвитку (IX—XII ст.) та в посткласичну епоху (XIII—XIV ст.) арабо-мусульманська культура знаходилася на високому рівні, залишивши далеко позаду тодішню європейську науку та культуру. У створенні та розвиткові її брали участь араби, перси та представники інших ісламізованих народів — як члени єдиного великого мусульманського суспільства. її успішному розвиткові сприяло й те, що арабська мова була єдиною, якою користувалися під час викладу своїх праць усі мусульманські вчені, незалежно від свого походження, а не тільки араби.

Арабо-мусульманська культура не створила пластичного мистецтва — живопису, скульптури в європейському або античному розумінні. Адже іслам негативно ставився до зображення будь-якої живої істоти у живописі та скульптурі. Тому вони були представлені орнаментальними та абстрактними мотивами. Іншими словами, еквівалентами пластичного мистецтва в арабській культурі були художня каліграфія та мініатюрний живопис.

Визначний вплив іслам зробив на архітектуру.Основними пам’ятками тогочасної турецької архітектури були мечеті, палаци, мавзолеї. Найвідомішим турецьким архітектором ХVІ ст. був Ходжа Сіман (1490-1588). Найвідомішими серед них стали мечеті Шахзаде і Сулейманіє в Стамбулі, мечеть Селіма в Едірне. Палаци і мечеті прикрашалися рослинними і геометричними орнаментами, різьбленими на дереві та камені. Це було обумовлено забороною ісламу зображувати людей і тварин.

· Набув поширення жанр мініатюри. Її стиль був значною мірою наслідуванням турецькими майстрами традицій італійського мініатюрного живопису. У XVI ст. великої популярності набули жанрові мініатюри, виконані Османом.

· Розвивалася книжкова мініатюра. Зразком цього жанру став рукопис „Хунернаме”, прикрашений 300 великими кольоровими ілюстраціями та 65 мініатюрами. Характерним є те, що, незважаючи на заборони ісламу, на багатьох ілюстраціях зображені люди, тварини і птахи.