- •1. Культура як світ діяльності. Артефакти.
- •2. Мистецтво. Риси. Види.
- •3. Основні концепції культури. Сучасні культурологічні концепції
- •4. Види, форми, функції.
- •5. Типи культурної динаміки.
- •6. Історія культури українського народу як один із ланцюгів історії світової культури.
- •7. Визначення поняття "культура" та його багатозначність.
- •8. Хронологічна типологія к-ри.
- •9. Найдавніші свідчення про існування людської культури. Етапи розвитку людського суспільства.
- •10. Культурологічна думка в Україні.
- •11. Значення ісламу для становлення культури народів арабського Сходу.
- •12. Суть християнства та його роль як явища культури
- •13. Середньовічна духовна культура.
- •14. Роль церкви як домінанти духовного життя середньовічної культури
- •15. Культурна спадщина "Середніх віків".
- •16. Особливості розвитку, етапи формування й становлення культури.
- •17. Імперія Карла Великого й формування етнокультурної спільності народів Західної Європи.
- •Основні риси культури Середньовіччя.
- •Візантійська культура та її значення для розвитку культури Київської Русі.
- •Періодизація історії української культури.
- •Особливості культури Нового часу.
- •22. Шумеро-вавилонська культура, її роль і значення в історії людства.
- •Характерні риси й особливості епохи Відродження.
- •Романізація культури й мистецтва у Західній Європі. "Каролінгське відродження".
- •Головні риси Північного Відродження та його ідеологія.
- •26. Витоки та основні засади Просвітництва
- •27. Міста й монастирі та їх значення для розвитку культури західноєвропейського Середньовіччя
- •28. Культура в епоху промислового перевороту та соціальних зрушень. Еволюція національних культур.
- •29. Романтизм як ідейно-художня течія у світовій літературі та мистецтві.
- •30. Міфологія – основа філософії й релігії Стародавньої Греції.
- •31. Особливості індійської культури. Індійська міфологія й література.
- •32. Характерні особливості культури Стародавнього Китаю.
- •33. Культура античного світу, її характерні риси й особливості.
- •34. Роль і значення античної культури у світовій цивілізації.
- •35. Етапи розвитку культури Стародавньої Греції.
- •36. Культура первісного суспільства як історичний тип.
- •38. Культура Стародавнього Сходу, її вплив на розвиток світового та вітчизняного культурного процесу. Найдавніші центри людської цивілізації.
- •39. Культура Стародавнього Єгипту, її роль і значення в історії людства
- •40. Формування нових світоглядних орієнтирів у Західній Європі XVII-XVIII ст. Утвердження абсолютизму.
- •41. Києво-Могилянська академія та її значення у культурному житті православного християнського світу.
- •42. Формування вірувань і культової свідомості у первісних людей.
- •43. Досягнення ісламської культури.
- •44. Поширення друкарства на Україні та його значення для розвитку національної культури.
- •45. Язичницькі вірування східних слов’ян
- •46. Освіта у Західній Європі. Перші університети.
- •47. Полемічна література й причини її виникнення в українській літературі.
- •48. Особливості реалізму.
- •49. Реформація та контрреформація. Передумови становлення та розвитку протестантської культури.
- •50. Особливості та характерні риси художнього стилю бароко. Рококо.
- •51. Пам’ятки стародавньої культури та мистецтва в Україні
- •52. Становлення та розвиток жанрів українського фольклору, його мотиви й персонажі у творах літератури та мистецтва.
- •53. Основні напрями розвитку української культурологічної думки.
- •54. Класицизм як стиль і напрямок у літературі та мистецтві xvіі – початку хіх ст.
- •55. Буддизм та його значення для культури народів Південно-Східної й Центральної Азії.
- •56. Основні тенденції розвитку культури хх ст. Та її культурно-історична специфіка.
- •57. Основні напрями модернізму.
- •58. Постмодерн як широка течія в культурі на межі хх-ххі ст.
- •59. Класицизм та його естетичні засади. Раціоналізм.
- •60. Провідні стилі у мистецько-культурному житті хх ст.
- •61. Православні церковні братства на Україні та їх роль у розвитку національної культури.
- •62. Острозький науково-просвітницький і культурний центр та його значення для розвитку української культури.
- •63. Стиль бароко в українській культурі та його особливості.
- •64. Місце культури Київської русі в історії української культури.
- •65. Українське театральне мистецтво XVII-XVIII ст. (шкільний театр, вертеп).
- •66. Язичницькі вірування східних слов’ян.
- •67. Хрещення Русі та його значення для розвитку давньоруської культури.
- •68. Козацько-старшинські літописи, їх значення для розвитку української культури.
- •69. См. 64 билет
- •70. Реалізм як історично конкретна форма художньої свідомості.
- •71. Фундатори нової української літератури в Галичині. "Руська трійця".
- •72. Етапи розвитку вітчизняної культури радянського періоду в другій половині хх ст.
- •73. Новаторські пошуки в галузі українського театрального мистецтва.
- •74. Характерні риси імпресіонізму.
- •75. Ідеологізація мистецтва як характерне явище культури хх ст.
- •76. Національно-культурне життя в Україні після проголошення незалежності.
- •77. Формування нової соціокультурної дійсності на рубежі хх-ххі ст.
- •78. "Хрущовська культурна відлига" та її значення. "Шістдесятники".
- •79. Політика українізації політичного керівництва срср (1923-1933) та її значення для розвитку національної культури.
- •80. Особливості культури хх ст.
- •81. Основні напрями розвитку сучасної культури.
- •82. Радянська культура та проблеми національно-культурного життя в Україні у 1960-1980-ті рр. Хх ст.
- •83. "Масова культура" – характерне явище хх ст.
- •84. Виникнення кіномистецтва, його роль і значення в культурі хх століття. Українське "поетичне кіно".
- •85. Діалог національних культур в Україні як чинник стабільності політичного життя.
- •86. Особливості сучасної української культури ( дивись 76 питання)
- •87. Соціалістичний реалізм – провідний метод розвитку літератури й мистецтва Радянської України.
- •88. Особливості розвитку української культури у хх ст.
- •89. Шляхи розвитку української культури в 1920-1930-х рр. Хх ст.
- •90. Творчість "шістдесятників" та її значення для подальшого розвитку української культури.
3. Основні концепції культури. Сучасні культурологічні концепції
Знайомлячись з основними концепціями культурології, ми повинні мати на увазі, що до першої половини ХІХ століття феномен культури розглядався лише на засадах її раціонального осмислення. У другій половині ХІХ століття його аналіз здійснювався в рамках науково-концептуальних напрямів культури, які стали фундаментальною основою культурології. У період від Ренесансу до Просвітництва сформувалася теорія про можливості людини, покликаної змінювати й удосконалювати світ за допомогою власного розуму. Так виникло світське уявлення про культуру як реалізацію людського розуму.
Філософія Гегеля як теорія культури. Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) – представник класичної німецької філософії, вперше поставив питання про співвідношення культури й людського розуму. У філософській системі Гегеля культура продовжувала виступати як реалізація розуму, але не людського, а всесвітнього.
Філософія культури Шпенглера. Визначний німецький філософ, історик Освальд Шпенглер (1880-1936) розвинув учення про культуру як безліч замкнених "організмів" (єгипетського, китайського, індійського тощо), що виражали "колективну душу народу", що проходить певний цикл життя, який триває впродовж тисячоліть Незважаючи на те, що він не пояснив процес зародження нових культур, він уперше поставив питання, які стали відправною точкою серйозного сучасного дослідження про людину, культуру й цивілізацію.
Людина, творчість та культура у філософії М.Бердяєва. Визначний російський релігійний філософ Микола Олександрович Бердяєв (1874-1948) був першим виразником духовного драматизму переломної епохи.Він вважав, що людина як вільний творець, стоїть вище культури, тому її творчість обмежують сталі культурні форми. Говорячи про історичну долю Росії, М.Бердяєв покладав надії на "чудо релігійного перетворення життя" як альтернативу сковуючому символізму культури й механічно-бездушному порядку цивілізації.
Культура й несвідоме начало в концепції З.Фрейда. Австрійський мислитель, лікар-психіатр і невропатолог Зигмунд Фрейд (1856-1939), проаналізувавши відомі концепції культури, вирішив зосередити свої дослідження на самій людині. Він створи в новий напрям у психології та медицині, який назвав психоаналізом, принципи його розповсюдив на різні галузі людської культури – міфологію, фольклор, художню творчість, релігію тощо.
Культура й колективне несвідоме у концепції Юнга. Швейцарський психолог і філософ Карл Густав Юнг (1875-1961), як і З.Фрейд, починав працювати лікарем-психіатром. Однак він не зупинився на сексуально-біологічному трактуванні несвідомого, а віднайшов, що типові образи, які з’являлися його пацієнтам у сновидіннях, збігаються із символами світової культури, про які вони не могли знати. Це явище Юнг пояснював як природну силу й назвав його колективне несвідоме, а його первинні форми – архетипами колективного несвідомого. Так, виходило, що колективне несвідоме має культурне походження, але передається у спадщину біологічно. Отже, людині для забезпечення цілісності своєї душі треба не боротися з несвідомим, а вести з ним конструктивний діалог.
"Виклик та Відповідь" як рушійна сила у розвитку культури у концепції А.Тойнбі. Англійський історик і соціолог Арнольд Джозеф Тойнбі (1889-1975) багато творів присвятив детальним описам різноманітних культур і створив загальну концепцію розвитку культури. Як і О.Шпенглер, він виходив із того, що у великій кількості існуючих культур закладено певну істину, однак кожну з них А.Тойнбі розглядав не як замкнутий у собі організм, а як ступінь на шляху реалізації людиною свого божественного призначення.Рушійною силою культури Тойнбі вважав боротьбу двох творчих начал, закладених у людині: "божественне" й "диявольське". На його думку, розвиток культури здійснюється шляхом "Відповідей" творчого людського духу на "Виклик", що закидає йому природа, а кінцевий результат розвитку залежить від конкретних ситуацій, оскільки на один і той же "Виклик" може бути декілька варіантів "Відповідей".
Цінність як головний принцип культури в концепції П.Сорокіна. Визначний російський соціолог і культуролог Питирим Олександрович Сорокін (1889-1968), розвиваючи концепції Шпенглера й Тойнбі, визнавав прогресивний розвиток сучасної західної культури, але, визначаючи її стан як кризовий, оцінював її не як остаточний занепад, а як необхідну фазу становлення нової цивілізації, що врешті-решт об’єднає все людство. На його думку, культура є сукупністю всього створеного або визнаного даним суспільством на тій чи іншій стадії розвитку, в процесі якого суспільство формує різноманітні культурні системи: пізнавальні, релігійні, етичні, естетичні, правові тощо, що формуються у систему вищих рангів.
Культура як сукупність знакових систем: структуралізм К.Леві-Стросса, М.Фуко та ін. Помітне місце в сучасній культурі посідає структуралізм. Це сучасний напрям розвитку гуманітарного знання, пов’язаний з використанням структурного методу моделювання та математики в лінгвістиці, літературознавсті, етнографії, історії. Об’єктом дослідження структуралізму є культура як сукупність знакових систем (мова, наука, мистецтво, міфологія, мода, реклама). Основні ідеї структуралізму були розроблені у роботах французьких учених, серед яких виділялися етнограф і соціолог Клод Леві-Стросс (1908-2009), філософ, історик культури й науки Мішель Фуко (1926-1984), філософ Жак Дерріда (1930-2004), психіатр Жак Лакан (1901-1981).
Концепція гри (Й.Хейзинга, Х.Ортега-і-Гассет, Е.Фінк). Найрозповсюдженішою нині серед культурологічних концепцій є концепція ігрової культури. Найяскравіший її представник – голландський культуролог, історик і філософ-ідеаліст Йоганн Хейзинга (1872-1945). Розвиток культури за його теорією відбувається в процесі гри. Вся культурна творчість – це гра: поезія, музика, художня творчість, мораль і всі можливі форми культури.В основу цієї концепції покладено тлумачення мистецтва як гри, тобто спонтанної, незацікавленої діяльності, яка сама по собі приємна і не має певної мети.
Аналіз сучасного культурного стану в аспекті теорії гри здійснив іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет (1883-1955). Піддаючи критиці сучасну "масову культуру", він протиставляє їй "живу" культуру, що є особистим надбанням людини. Конкретні елементи такої культури складають елітарний пласт культурного процесу, що може протистояти "масовій культурі". Важливим елементом людського буття вважає гру німецький філософ Е.Фінк, який ставить її в один ряд із такими поняттями, як смерть, праця, прагнення до влади й любові, що не властиві тваринному світові, бо фантазія, як засіб оперування уявленнями, притаманна лише людині, яка в процесі гри реалізує свої високі духовні надбання.
Культурологічна думка в Україні. Завдання української культурології полягало в осмисленні культурно-історичного процесу розвитку української культури. Це питання виникло на початку ХІХ століття, в епоху романтизму, коли з боку прогресивної частини інтелігенції було виявлено посилений інтерес до народної творчості та культури. Однак перші положення про культуру заклав ще Григорій Савич Сковорода (1722-1794). Він розробив принципи символічного трактування культури, уявляючи як три світи: людська спільнота й світ окремої людини, світ природи ("макрокосм") та "світ символів" (або Біблія). Все в світі має "зовнішню" (або матеріальну натуру), і "внутрішню" (або духовну натуру), які являють собою дуалістичний світ вічного і тлінного, доброго й злого, піднесеного та приниженого.
Діячі "Кирило-Мефодіївського братства" проголосили тезу про унікальність кожної національної культури та її етноцентричний характер. Історик Микола Іванович Костомаров у своїй статті "Дві руські народності" (1861) стверджував, що в древності на Русі існували південноруська, сіверська, великоруська, білоруська, псковська та новгородська народності зі своїми власними культурами.
Ідею єдиної руської культури трьох братніх слов’янських народів проводили у своїй творчості члени "Руської трійці" в Галичині (середина ХІХ ст.
На рубежі ХІХ – ХХ століття, в епоху промислового перевороту та радикальних соціальних зрушень, коли культура стає засобом політичної й ідеологічної боротьби, виникає теорія двох культур у єдиній національній культурі. В українській культурі простежувалися дві протилежні напрями: революційно-демократичний і націонал-ліберальний. Перший представляли Т.Шевченко, Марко Вовчок, Панас Мирний, І.Франко та інші. Вони визнавали, що в кожній національній культурі присутні елементи демократичної й соціалістичної культури та елементи культури правлячих класів. Представники другого напряму, до якого належали М.Костомаров, І.Огієнко, М.Грушевський, стояли на позиціях безкласовості й безбуржуазності української культури. На думку професора М.Грушевського, її суть полягала в автохтонності українського народу, предками якого начебто було населення, що з найдавніших часів проживало на території сучасної України1. У роки радянської влади було зроблено висновок про нову соціалістичну культуру, соціалістичну за формою, національну за змістом, інтернаціоналістську за характером.
Наступний етап у розвитку української культурології пов’язаний із становленням України як самостійної держави. Нині виділилося декілька напрямів дослідження: традиційна історична культурологічна школа, філософія культури, соціологія культури, психологія культури.
Українська культурологічна думка за кордоном. Зарубіжні представники української культурології, поділяючи концепцію професора М.Грушевського, не відійшли від хронологічного принципу у висвітленні української культури. Так, Д.Антонович та І.Крип’якевич, поділивши її на матеріальну та духовну, виступали проти замкнутості національної культури, визначаючи існування загальнолюдської світової культури. В той же час у ХХ ст., коли активізувалися рухи народів до національного самовизначення, здобула популярність лінгвістична теорія, авторами якої вважаються М.Грушевський та І.Огієнко. Абсолютизуючи роль національної мови, вони вважали її єдиним провідним чинником збереження, утвердження й виживання національної спільноти, що є консолідуючою силою єднання нації не лише в самій країні, а й за рубежем. Так, І.Огієнко висунув ідею "рідномовної політики", в основу якої було покладено положення про державну мову провідної нації, про вільний розвиток культур національних меншин, про єдність материнської культури з культурою еміграції через сприяння розвитку соборної літературної мови через широке застосування її урядовими й освітніми закладами, в тому числі й церквою. Релігійна концепція української культурології була представлена греко-католицьким митрополитом Андрієм Шептицьким (1861-1944); передбачала інкорпорацію української культури в західну через включення православних віруючих у греко-католицьку церкву, підпорядковану Ватикану.