- •1. Культура як світ діяльності. Артефакти.
- •2. Мистецтво. Риси. Види.
- •3. Основні концепції культури. Сучасні культурологічні концепції
- •4. Види, форми, функції.
- •5. Типи культурної динаміки.
- •6. Історія культури українського народу як один із ланцюгів історії світової культури.
- •7. Визначення поняття "культура" та його багатозначність.
- •8. Хронологічна типологія к-ри.
- •9. Найдавніші свідчення про існування людської культури. Етапи розвитку людського суспільства.
- •10. Культурологічна думка в Україні.
- •11. Значення ісламу для становлення культури народів арабського Сходу.
- •12. Суть християнства та його роль як явища культури
- •13. Середньовічна духовна культура.
- •14. Роль церкви як домінанти духовного життя середньовічної культури
- •15. Культурна спадщина "Середніх віків".
- •16. Особливості розвитку, етапи формування й становлення культури.
- •17. Імперія Карла Великого й формування етнокультурної спільності народів Західної Європи.
- •Основні риси культури Середньовіччя.
- •Візантійська культура та її значення для розвитку культури Київської Русі.
- •Періодизація історії української культури.
- •Особливості культури Нового часу.
- •22. Шумеро-вавилонська культура, її роль і значення в історії людства.
- •Характерні риси й особливості епохи Відродження.
- •Романізація культури й мистецтва у Західній Європі. "Каролінгське відродження".
- •Головні риси Північного Відродження та його ідеологія.
- •26. Витоки та основні засади Просвітництва
- •27. Міста й монастирі та їх значення для розвитку культури західноєвропейського Середньовіччя
- •28. Культура в епоху промислового перевороту та соціальних зрушень. Еволюція національних культур.
- •29. Романтизм як ідейно-художня течія у світовій літературі та мистецтві.
- •30. Міфологія – основа філософії й релігії Стародавньої Греції.
- •31. Особливості індійської культури. Індійська міфологія й література.
- •32. Характерні особливості культури Стародавнього Китаю.
- •33. Культура античного світу, її характерні риси й особливості.
- •34. Роль і значення античної культури у світовій цивілізації.
- •35. Етапи розвитку культури Стародавньої Греції.
- •36. Культура первісного суспільства як історичний тип.
- •38. Культура Стародавнього Сходу, її вплив на розвиток світового та вітчизняного культурного процесу. Найдавніші центри людської цивілізації.
- •39. Культура Стародавнього Єгипту, її роль і значення в історії людства
- •40. Формування нових світоглядних орієнтирів у Західній Європі XVII-XVIII ст. Утвердження абсолютизму.
- •41. Києво-Могилянська академія та її значення у культурному житті православного християнського світу.
- •42. Формування вірувань і культової свідомості у первісних людей.
- •43. Досягнення ісламської культури.
- •44. Поширення друкарства на Україні та його значення для розвитку національної культури.
- •45. Язичницькі вірування східних слов’ян
- •46. Освіта у Західній Європі. Перші університети.
- •47. Полемічна література й причини її виникнення в українській літературі.
- •48. Особливості реалізму.
- •49. Реформація та контрреформація. Передумови становлення та розвитку протестантської культури.
- •50. Особливості та характерні риси художнього стилю бароко. Рококо.
- •51. Пам’ятки стародавньої культури та мистецтва в Україні
- •52. Становлення та розвиток жанрів українського фольклору, його мотиви й персонажі у творах літератури та мистецтва.
- •53. Основні напрями розвитку української культурологічної думки.
- •54. Класицизм як стиль і напрямок у літературі та мистецтві xvіі – початку хіх ст.
- •55. Буддизм та його значення для культури народів Південно-Східної й Центральної Азії.
- •56. Основні тенденції розвитку культури хх ст. Та її культурно-історична специфіка.
- •57. Основні напрями модернізму.
- •58. Постмодерн як широка течія в культурі на межі хх-ххі ст.
- •59. Класицизм та його естетичні засади. Раціоналізм.
- •60. Провідні стилі у мистецько-культурному житті хх ст.
- •61. Православні церковні братства на Україні та їх роль у розвитку національної культури.
- •62. Острозький науково-просвітницький і культурний центр та його значення для розвитку української культури.
- •63. Стиль бароко в українській культурі та його особливості.
- •64. Місце культури Київської русі в історії української культури.
- •65. Українське театральне мистецтво XVII-XVIII ст. (шкільний театр, вертеп).
- •66. Язичницькі вірування східних слов’ян.
- •67. Хрещення Русі та його значення для розвитку давньоруської культури.
- •68. Козацько-старшинські літописи, їх значення для розвитку української культури.
- •69. См. 64 билет
- •70. Реалізм як історично конкретна форма художньої свідомості.
- •71. Фундатори нової української літератури в Галичині. "Руська трійця".
- •72. Етапи розвитку вітчизняної культури радянського періоду в другій половині хх ст.
- •73. Новаторські пошуки в галузі українського театрального мистецтва.
- •74. Характерні риси імпресіонізму.
- •75. Ідеологізація мистецтва як характерне явище культури хх ст.
- •76. Національно-культурне життя в Україні після проголошення незалежності.
- •77. Формування нової соціокультурної дійсності на рубежі хх-ххі ст.
- •78. "Хрущовська культурна відлига" та її значення. "Шістдесятники".
- •79. Політика українізації політичного керівництва срср (1923-1933) та її значення для розвитку національної культури.
- •80. Особливості культури хх ст.
- •81. Основні напрями розвитку сучасної культури.
- •82. Радянська культура та проблеми національно-культурного життя в Україні у 1960-1980-ті рр. Хх ст.
- •83. "Масова культура" – характерне явище хх ст.
- •84. Виникнення кіномистецтва, його роль і значення в культурі хх століття. Українське "поетичне кіно".
- •85. Діалог національних культур в Україні як чинник стабільності політичного життя.
- •86. Особливості сучасної української культури ( дивись 76 питання)
- •87. Соціалістичний реалізм – провідний метод розвитку літератури й мистецтва Радянської України.
- •88. Особливості розвитку української культури у хх ст.
- •89. Шляхи розвитку української культури в 1920-1930-х рр. Хх ст.
- •90. Творчість "шістдесятників" та її значення для подальшого розвитку української культури.
48. Особливості реалізму.
Реалізм (від лат. rеаlis – матеріальний, дійсний). Літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Починаючи з 30-х pp. XIX ст. набуває розвитку у Франції, а згодом в інших європейських літературах. В основі реалізму започатковано ретельне всебічне вивчення явищ життя, ствердження його естетичної цінності, соціальної спрямованості змісту.Замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення. Першим теоретиком реалізму вважається художник Ж.-Д.-Г. Курбе, який у передмові до каталогу виставки своїх творів під назвою «Реалізм» (1855), обґрунтував програмові засади напряму.
Як художній напрямок і творчий метод у літературі і мистецтві реалізм виник в культурі Нового часу. Епоха піднесення суспільного руху, поширення демократичних ідей визначали історичну своєрідність в зародженні і розвитку реалізму Нового часу.
Визначальні риси реалізму:
- раціоналізм, раціоцентричний психологізм ; - правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей; - принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність; - характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя; - конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди; - вільна побудова творів; - превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва; - розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.
Взагалі витоки реалізму в літературі відносять до епохи Відродження - Рабле, Петрарка, Шекспір, а також Просвіництво - Вольтер, Дідро, Гете. Проте саме початок XIX ст. вважається періодом зрілості реалізму. Тому реалізм першої половини XIX ст. (головним чином у Франції і Англії) вважають "класичним періодом". Творчість Стендаля, Бронте, О.Бальзака, У.Теккерея, Ч.Діккенса дає можливість осягнути сутність і природу реалізму, визначити його фундаментальні ознаки. До них відносяться історизм погляду на дійсність, об’єктивність художніх підходів, зображення типових характерів в типових обставинах, відчуття соціальних законів розвитку.
Новий тип реалізму – критичного реалізму, сформувався у XIX ст. на основі посилення визвольної боротьби народних мас. Найвидатніші його представники – О.Бальзак, У.Теккерей, О.Пушкін, М.Гоголь, Л.Толстой, І.Тургенєв, Т.Шевченко, І.Франко критикували протиріччя і антагонізми, розкривали вади буржуазно-панського ладу, показували невідповідність цього ладу нормам людської моралі.
Засновником критичного реалізму в українській літературі став Т.Г.Шевченко. Глибоке розкриття соціальних протиріч, викривальна спрямованість характеризують творчість письменників-реалістів Марка Вовчка, І.Нечуя-Левицького, Лесі Українки, М.Коцюбинського, збагачують українську літературу творами виняткового ідейно-художнього значення.
В XX ст. в умовах грандіозних змін і в епоху переходу від капіталізму до соціалізму виникають нові форми і нова естетична система, що відбивала тодішню ідеологію – соціалістичний реалізм (М.Горький, М.Шолохов, О.Довженко, М.Андерсен-Несе, Ш.О’Кейсі, П.Неруда, Б.Брехт).
Новий етап розвитку реалістичного образотворчого мистецтва розпочався ще в епоху Відродження і тісно пов’язаний з творчістю Дюрера (Німеччина), в XVII ст. – М.Караваджіо (Італія), Д.Веласкеса (Іспанія), П.Рубенса і А. Ван Дейка (Фландрія), П.Ластмана, Рембрандта, Ф.Гальса, Яна Вермера (Нідерланди). Творчість Ж. Б.С. Шардена – у Франції, У.Хогарта у Великій Британії, була пов’язана з ідеями Просвітництва. Увага цих художників була спрямована на відображення повсякденного життя простих людей із "третього стану". Пильна увага до людини виникла також в портреті епохи класицизму (Ж.Л.Давид, Ж.О.Д. Негр – у Франції). Значне місце у розвитку реалізму належить творчості Ф.Гойї. Укріплюються реалістичні тенденції в портреті, побутовому жанрі і пейзажі (Т.Жерімо, Е.Делакруа, О.Домьє, К.Коро, а також майстри барбізонської школи у Франції). Риси реалізму прослідковуються у творчості російських майстрів першої половини XIX ст. – в портретах О.Кіпренського і В.Тропініна, жанрових картинах О.Венеціанова, пейзажах С.Щедріна. Вірність принципам реалізму, безпосереднє вивчення натури з глибинним філософським узагальненням виявляється в творах О.Іванова і особливо, засновника російського демократичного реалізму П.Федотова.
У скульптурі XIX ст. романтизм відобразився у творчості О.Родена у Франції, К.Меньє в Бельгії. В російському образотворчому мистецтві 2-ї половини XIX ст. реалістичні тенденції з найбільшою силою виявляються у творчості художників-передвижників (В.Перов, І.Крамський, І.Рєпін, В.Суріков, М.Ге, І.Шишкін, О.Саврасов, І.Левітан та ін.).
Наприкінці XIX – початку XX ст. традиції критичного реалізму розвивали художники різних країн (Т.Стенйлен у Франції, М.Ліберман, Г.Цілле, К.Кольвіц в Німеччині, Ф.Бренгвін у Великій Британії). На початку XX ст. традиції реалізму в живопису були особливо стійкими в Росії у творчості В.Сєрова, К.Коровіна, С.Іванова, М.Касаткіна, у скульптурі – в роботах А.Голубкіної.
Засновником реалізму в українському мистецтві був Т.Шевченко. Його традиції розвивали художники XIX-XX ст. – М.Пимоненко, С.Васильківський, С.Св’ятославський, І.Труш, Є.Кульчицька, О.Монастирський, І. Бокшай та ін.