21. Особливості культури Нового часу.

Новий час — епоха, яка охоплює період з XVII ст. до кінця XIX ст.; після цього починається період так званої «новітньої історії», що триває і по наш час. Це історична епоха, протягом якої культура західноєвропейських країн набула тієї розвинутої форми, яка виділила Європу із всього останнього світу і яку виділяють як особливий тип європейської культури. Контури неоєвропейської культури стали виявлятися у XVII ст. Реформація, що розпочалась в епоху Відродження, була вже зародком культури нового типу. Вона проклала дорогу до переосмислення догматів християнства. Протестантизм самим фактом свого існування утверджував можливість різного тлумачення священного писання. Духовна атмосфера в суспільстві змінилась під впливом англійської революції у XVII ст., а потім французької у XVIII ст. — вони ознаменували настання нової ери у історії Європи і становлення нової європейської культури.

Відбуваються величезні зміни у розвитку наукового природознавства і філософії. Галілей вперше звернув увагу на розробку методології науки. Видатні філософи XVII ст. — Ф.Бекон, Т.Гобс, Ф.Декарт, Б.Спіноза, Г. Лейбніц та інші — звільнили філософію від схоластики і повернули її обличчям до науки. Основою філософського пізнання для них стала не сліпа віра, а розум, що спирається на логіку і факти. Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя: - з’являється мистецтво в його розумінні, тобто мистецтво світське, автономне у своєму розвитку; - народжується роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура; - виникають національні Академії наук, з'являються перші газети та часописи, у тому числі і наукові, з'являється міський транспорт. Нарешті все це знайшло своє виявлення у новому світогляді: світ тепер розглядається як об'єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина — як суб'єкт, тобто вихідний автономний пункт активності; З XVII ст. бере початок і інша особливість культури Нового часу — її багатонаціональність, багатомовність. Середньовічна латинь вступила місце національним мовам; і це, з одного боку, збагатило європейську культуру традиціями і досвідом народної творчості, а з іншого — зробило досягнення культури більш доступним для народів Європи. В українському мистецтві XVII-XVII століть відбився пафос національно-визвільної боротьби. В цей час виробляються форми так званого українського барокко, своєрідність якого значною мірою обумовлена впливом національного фольклору. XVIII століття ввійшло в історію як століття Просвітництва, воно визначило основні тенденції, які сформували зміст європейської культури Нового часу.. В мистецтві виникає сентименталізм і романтизм — стилі, які відображували різні реакції людей на нові умови суспільного буття. В європейській культурі відбувається розвиток знань, зростання освіти, розглядаються як рушійна сила суспільного прогресу. Особливо зростає у цей час престиж філософії, високо піднесеної такими геніями, як Берклі і Юм в Англії, Вольтер, Руссо, Гольбах, Дідро у Франції, Кант, Фіхте, Гегель, Фейербах у Німеччині. Їм належать ідеї, що стали фундаментом класичної європейської філософії. В художній літературі одним із головних напрямків стає реалізм. Успіхом у публіки користується жанр романа, який надав широке багатопланове зображення дійсності (Бальзак, Золя, Дікенс та ін.). в образотворчому мистецтві релігійна тематика відходить на другий план.

Проте вже в середині XIX ст. на фоні, здавалось позитивних перспектив соціально-економічного, технічного, і наукового процесу, виникають ознаки наступаючої кризи європейської культури. Виходять у світ філософські роботи, просякнуті духом ірраціоналізму і песимістичними настроями (Шопенгауер, Кєркегор). Розгортається критика буржуазного суспільства. Занепад європейської буржуазної культури неминучій, і на зміну їй, згідно марксизму, має прийти нова культура — культура майбутнього комуністичного суспільства, яке створить умови для всебічного розвитку кожної людини. Відповідно до розгорнутих подій, виникає примітивізм, як результат наслідування первісному мистецтву і дитячій творчості, намагаючись найпростішими засобами передати свіжість і гостроту художнього сприймання світу. Намагання відобразити миттєвість, швидкоплинні візуальні враження, породженні нестійкими станами і явищами навколишнього середовища, втілюється у живописі імпресіонізму. У всіх формах художньої творчості набуває популярність символізм, наповнюючи зображення явища таємним, містичним змістом. З 1880-х років в моду входить термін «Декаданс» (так називався тодішній французький журнал). Декаденти говорили про сутінки культури, подані моралі, деградації мистецтва, неспроможності людини перед обличчям долі. Декаданс стали розуміти як настрій втоми, песимізму, відчаю, відчуття руйнації і занепаду культури.

Таким чином, підсумовуючи сказане, хочеться ще раз зауважити, що XVIII ст. своєю культурою, що розвивалася під знаменом звернення до розуму в усіх сферах життя, зробило вагомий внесок у справу становлення цінностей як європейської цивілізації, так і людського суспільства взагалі. Проголосивши лозунги із загальнолюдським змістом, створивши шедеври мистецтва і літератури, парову машину та інші технічні досягнення, які перевернули суспільне життя в прямому розумінні слова, Просвітництво стало ще одним освіченим суспільством, щаблем на шляху до Свободи особистості.