49. Розписування хат- давній український звичай

Розписування стін хат, а іноді й господарських будівель, було дуже популярне на українських землях в давнину. Місцями збере­глося й донині.

Стіни й піч в українській хаті майже завжди білилися, тому в хаті було багато вільних площ для прикрашування вішаними образами або ж мальованими різнобарвними орнаментами. Жін­ки розмальовували стіни орнаментами різних кольорів. Найчас­тіше це були фантастичні дерева з різними птахами. Зовні розма­льовували обрамування вікон і віконниці, щоб узгодити житло із кольором дерев і квітів довкола хати. Традиція розписування стін формувалася протягом тисячоліть і була тісно пов'язана з магічни­ми віруваннями й діями. Символіка цих орнаментів сьогодні вже майже забута. Мотиви «дерева життя» — витвір фантазії з певни­ми абстрактними оздобами, вигаданими птахами тощо.

Таким чином, це «дерево життя» є надприродним, святим, та­ким, що має магічну силу приносити щастя, відвертати нечисть, всяку злу силу. Це своєрідний образ вигаданого дерева, що росте десь у раю. Його ніхто не бачив, але це дерево повинно бути над­звичайно гарним і чудодійним. Тому кожне зображення його має бути найбільш фантастичним і тому найбільш магічно дієвим. Таку ж охоронну силу мали й інші мальовані символи: хрести, зір­ки, очі тощо.

Пізніше почали з'являтися в розписах більш натуралістичні мотиви: листки дуба, клена, хмелю, барвінку, винограду, вінки й букети, сови й павичі. Орнаменти стінопису в деяких місцевос­тях нагадують орнаменти вишивок, килимів, пічних кахлів, але пишніші.

Розписують стіни пірцем, пензлями, рогозою, віхтями, а квіти й листки зазвичай малюють пальцем.

Київщина, Уманщина, Херсонщина й Одещина були визнаними центрами народного розпису. А з початку XIX століття на основі настінного розпису почав розвиватися декоративний розпис різних предметів повсякденного вжитку: ваз, тарілок, глечиків, навіть елементів збруї та озброєння. Нині цей декоративний розпис отри­мав збірну назву «петриківського».

Петриківський розпис зберігає всі традиційні мотиви настінних розписів, але вирізняється більшим діапазоном зображень садових і польових квітів, залученням до узорів мотиву ягід калини, по­луниці, винограду й листу папороті, а також бутонів. Крім того, петриківські орнаменти й мотиви розпису більш натуралістич­ні. Окрім традиційних фарб рослинного походження, малювання якими потребувало періодичного підновлення, у петриківському розписі часто використовують олійні фарби.

З метою доповнення внутрішніх оздоб житла, зокрема розма­льованих стін і печей, для прикрашання часто використовують також витинанки. Цей вид декоративного мистецтва чи не наймо­лодший. Іноді витинанки збагачуються додатковими кольорами. У деяких селах витинають з паперу цілі рушники, доповнюють їх аплікаціями або й розмальовують. При витинанні окремих фігур папір зазвичай не перегинають, а орнаментальні узори й прикра­си витинають, складаючи папір удвоє або вчетверо. Від кількості складань залежить розмаїття форми й композиція узорів.

50. Українське бойове мистецтво

Раніше я вважав, що термін «бойове мистецтво» стосується лише азіатських країн, зокрема Китаю, Японії, Кореї, В'єтнаму. Аж ось нещодавно прочитав книжку В. Пилата «Бойовий гопак», в якій автор переконливо доводить, що в Україні існувала своя бойова техніка, яка нічим не поступалася східним стилям одно- борств.

Багато дослідників схилилися до думки, що знаменитий укра­їнський танець гопак є системою рухів, які були елементами руко­пашного бою наших пращурів і за своєю складністю навіть переви­щували арсенал східних бойових мистецтв. Гопак — це досконала техніка, якій притаманні блискавична швидкість, сильні удари рук і ніг, непохитна стійка, а головне — тактика, яка спантеличує супротивника і позбавляє його можливості адекватної відповіді. А якщо взяти до уваги фізичні дані навіть середньостатистично- го бійця системи «бойовий гопак», то мимоволі пожалієш людину- суперника. Адже досконале володіння бойовим гопаком, фізична і духовна загартованість роблять людину непереможною. Зазирне­мо глибше в розмаїття прийомів бойового гопака і уявімо, як від­бувався бій. Гопаком здебільшого користувалися козаки під час бою, тому тактика була або оборонною, або атакувальною. Оборон­на тактика зводилася до віртуозних рухів рук та ніг, метою яких було захистити себе й блокувати дії нападника. Основними засоба­ми атакуючої тактики були блискавичний напад на супротивника та його швидке знешкодження.

Кожен рух мав свою назву й потребував доброї муштри. Родзин­кою серед ударів була так звана «розніжка» — унікальний елемент українського танцю, який не має аналогів ніде у світі. Виконуючи його, танцівник присідає, потім підстрибує і в повітрі робить шпа­гат. Цінність такого руху як бойового прийому полягала в тому, що він давав можливість одночасно уразити двох противників. Техні­кою ведення двобою виступають і такі елементи гопака, як «по- взунці» й «присядки». Вони виконуються в багатьох українських танцях. Манера пересування, яку вони демонструють, була при­таманна козацькому бойовому мистецтву і додавала в бою дина­мічності, рухливості, робила козака менш уразливим для ворога, адже легко рухаючись, ніби танцюючи, козаки мали значні пере­ваги над супротивником і могли наносити найнесподіваніші удари.

На думку фахівців, український гопак зберіг основні елементи давнього козацького бойового мистецтва. Сучасна його назва — стрибкова система віддаленого бою. А знавці бойових одноборств вважають па українського танцю досконалими акробатичними рухами, складнішими за відомі східні техніки. Бездоганне оволо­діння різними прийомами бойового мистецтва, яке втілює танець гопак, дозволяло нашим предкам виявляти чудеса бойової май­стерності.

Друге життя бойового гопака почалося з 1985 року, коли Во­лодимир Пилат систематизував знання, зібрані від українців — майстрів поєдинку. Значну частину техніки бою він розшифрував завдяки ретельному дослідженню українських народних танців, насичених бойовими рухами. Анатолій Попович, знавець східних одноборств, наголошує, що бойове мистецтво є елементом культу­ри будь-якого народу, показником національного духу, адже в його основу покладено рідні для воїна традиції.

І нині український танець «Гопак» привертає увагу й викликає захоплення в усьому світі.