8. Методи в аграрному праві України

Чабаненко М.М. автореферат дисертації «Методи правового регулювання аграрних відносин» Харків, 2006р.

Метод – це спосіб впливу на конкретні правовідносини. На думку Чабаненко, метод правового регулювання – сукупність встановлених державою способів чи прийомів правового регулювання, що характеризується особливостями юридичного впливу норм аграрного права на суспільні відносини, які виникають під час здійснення суб’єктами виробничої с/г діяльності.

За Янчуком, методи – такі способи, за допомогою яких держава на основі існуючої сукупності правових норм забезпечує необхідну поведінку людей як учасників правовідносин або впроваджує ті засоби регулювання, які в конкретних умовах (політичних, економічних, соціальних) можуть дати максимальний очікуваний результат у здійсненні аграрних та земельних реформ, вирішенні продовольчої кризи, становленні ринкових відносин, у розвитку інфраструктури ринку тощо.

Методи АП поділяються на:

? Загальні методи

? Спеціальні методи

1 . Загальні методи:

А) диспозитивний (дозволу),

Б) імперативний (заборона здійснення с/г діяльності, або обмеження – охоронні зони, особливості здійснення робіт в прикордонній смузі, в зонах можливого затоплення) – Постанова КМУ «Особливості здійснення с/г виробництва в зонах можливого затоплення»

В) метод рекомендацій.

1. Специфічні методи (Янчук):

А) легалізаційний,

Б) локально – правового регулювання,

В) дозвільно – ліцензійний,

Г) метод колективного прийняття рішень,

Д) інші.

На думку Чабаненко, потрібно застосовувати змішаний (структурно – галузевий), специфіка якого полягає у застосуванні різних способів та прийомів правового регулювання аграрних відносин, а саме позитивними зобов’язаннями, дозволу чи заборони.

9. Система і структура ап України

Система (структура )АП – науково обґрунтоване та логічно послідовне розміщення аграрно – правових інститутів, нормами яких регулюються суспільні аграрні відносини суб’єктів аграрного підприємництва всіх форм власності та форм господарювання їх представницьких органів управління. (Інститути – сукупність норм, що регулюють однорідні правовідносини). Янчук ототожнює поняття система і структура – структура у нього пишеться в дужках, тому це одне і те саме. Є пропозиції вчених щоб перейменувати АП на С/Г право. Визначення системи аграрного права має важливе наукове і практично - прикладне значення при застосуванні й тлумаченні правових норм, систематизації (кодифікації, інкорпорації, консолідації) аграрного законодавства, при з’ясуванні науково - обґрунтованого співвідношення поняття системи аграрного права як галузі правової науки і навчальної дисципліни. Виділяють такі інститути:

— інститут членства та участі в с/ - юридичні норми, що утворюють цей інститут, регулюють організаційно-правові відносини, пов’язані з умовами і порядком вступу, виходом з нього, порядком в наслідками припинення членства;

— інститут внутрішнього управління с/г підприємства - ;

— інститут становища суб’єктів підприємств;

— інститут правового регулювання господарської діяльності у с/г – регулює правове становище і господарську самостійність с/г товаровиробника як юридичної особи, порядок утворення його виробничих підрозділів в основних, спеціалізованих, і допоміжних галузях господарювання. Норми цього інституту регулюють відносини планування виробничої та фінансової діяльності всього господарства і його підрозділів.

(за Янчуком) АП містить ряд правових норм, які визначають трудові повноваження окремих категорій працівників (спеціалістів, механізаторів, тваринників, будівельників). Сукупність цих повноважень становить зміст трудової дисципліни як правової категорії. Тому є підстави правову регламентацію оплати праці, дисципліни праці, робочого часу також вважати інститутами аграрного права:

— інститут правового регулювання робочого часу і часу відпочинку працівників

— інститут оплати праці

— інститут дисциплінарної та матеріальної відповідальності працівників