112. Особливості внутрішніх і зовнішніх аграрних правовідносин у сфері виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції.

Аграрні правовідносини, як і інші юридичні відносини, характеризуються єдністю матеріального змісту і правової форми. Це — конкретні суспільні відносини певної правової форми. І саме як юридичній формі їм властиві своя структура І елементи як складові правовідносин. Особливості правової форми та їхні структури зумовлюють розмежування внутрішніх відносин за окремими видами у сільськогосподарських колективно-кооперативних підприємствах, як товаровиробників та суб'єктів підприємництва (агробізнесу). Внутрішньогосподарськими відносинами в цих підпри-ємствах засновані на праві членства, а для працездатних — також і на особистій трудовій участі в КСГП (СпС, ВСГК тошо) — правовідносини між кооперативним підприємством, з одного боку, і кожним окремим його членом, з іншого. Внутрішньсігосподарськими відносинами у приватних аг¬рарних підприємствах акціонерного типу (агроакціонерних товариствах, товариствах з обмеженою відповідальністю) є засновані на установчому договорі, статуті товариства, а також засновництві,участі у створенні статутного капіталу товариства правовідносини між акціонерним товариством (підприємством), з одного боку, і кожним з його учасників — з іншого. За своїм змістом правовідносини між цими підприємствами та окремими їх членами (учасниками) являють собою сукупність їх взаємних суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Вони реалізуються через взаємну поведінку з приводу виробничо-господарської діяльності, певних управлінських і трудових відносин.

Державне регулювання сільським господарством стосовно колективних (КСГП, акціонерні товариства, сільськогосподарські кооперативи) і приватні в особі селянами (фермерських) господарств. Державне регулювання цими суб'єктами аграрного права здійснюються лише шляхом рекомендацій (тобто свого роду керівництва ними з боку держави) Визнання самостійності аграрного права як галузі права і своєрідності аграрних правовідносин зумовлюють специфіку і забезпечують більшу ефективність застосування правових норм щодо компетенції зазначених органів державного регулювання сільським господарством.

113. Правове регулювання відносин у сфері насінництва та розсадництва.

Інститут правового регулювання насінництва логічно продовжує правовий інститут охорони прав на сорти рослин і регулює суспільні відносини, пов'язані з використанням насіння і садивного матеріалу, забезпеченням його належної якості, підтриманням чистоти сорту, створення умов для розвитку вітчизняної системи насінництва. Іншими словами, коли права на сорт рослин оформлені і охороняються відповідно до Закону "Про охорону прав на сорт рослин", застосування цього сорту в господарській діяльності регулюється правовим інститутам насінництва. Важливе місце в правовому регулюванні насінництва в Україні посідає Закон України від 26 грудня 2002 р. "Про насіння і садивний матеріал "Згідно зі ст. 1 цього, насінництво та розсаднщтво — галузь рослинництва, що займається розмноженням відповідно насіння і садивного матеріалу, збереженням поліпшенням їх сортових, посівних і врожайних якостей (властивостей), а також здійснює сортовий та насіннєвий контроль. Насінням Закон визнає будь-які органи рослин, які використовуються для розмноження. Садивний (посадковий) матеріал — рослини та їх частини, що придатні для відтворення цілісних рослин. До об'єктів насінництва та розсадництва за Законом належать: сорт рослин (клон, лінія, гібрид, популяція, сорто суміш): насіння та садивний матеріал: насінницькі посіви та насадження. Суб'єктами насінництва і розсадництва визнаються фізичні та юридичні особи, яким надано право займатися виробництвом, реалізацією та використанням насіння та садивного матеріалу згідно з чннннм законодавством. Створення страхового насіннєвого фонду обов'язкове для всіх виробників насіння Державний резервний насіннєвий фонд створюється для забезпечення насінням районів, що не виробляють власного насіння або мають обмежені можливості його виробництва, для надання допомоги в разі знищення або пошкодження насінницьких посівів внаслідок стихійного лиха, забезпечення сортовідновлення, сортозаміни та реалізації насіння за міжнародними договорами. Обсяги формування державного резервного насіннєвого фонду щодо насіння сільськогосподарських рослин визначаються Мінагрополітики України (насіння лісових рослин — Державним комітетом лісового господарства України, насіння квітково-декоратнвних рослин — Державним комітетом України з питань житлово-комунального господарства) і затверджуються Кабінетом Міністрів України'. Заготівля насіння в державний резервний насіннєвий фонд здійснюється на контрактній основі, а також за рахунок імпорту .Суб'єкти насінництва та розсадництва мають право розмножувати, заготовляти, реалізовувати та використовувати насіння і садивний матеріал сортів рослин (клонів, ліній, гібридів), якщо їхні виробничі умови відповідають атестаиійним вимогам, встановленим Мінагрополітики України (відповідно до його компетенції. Порядок проведення атестації суб'єктів господарювання на право виробництва та реалізації насіння і садивного матеріалу затверджений наказом Мінагрополітнки України від 29 травня 2003 р. № 152.Право на виробництво та реалізацію оригінального та елітного насіння надається суб'єктам насінництва та розсадництиа за наслідками атестації, проведеної Мінагрополітики України, Держком-лісгоспом України, Держжитлокомунгоспом України за участю Української академії аграрних наук, суб'єктів насінництва та розсадиицтва. Право на виробництво та реалізацію репродукційного насіння н садивного матеріалу, гібридів першого поколінні надається спеціалізованим насінницьким і розсадницьким господарствам. фермерським господарствам та іншим суб'єктам насінництва! розсадннцтва за наслідками атестації.