139. Договірне регулювання відносин у сфері кредитування суб'єктів господарської діяльності у сільському господарстві.

Запорукою побудови ефективної системи аграрного господарювання є кредитна політика сг товаровиробників.Кредитна політика суб’єктів агро бізнесу безпосередньо залежить від заходів державної кредитної підтримки та обсягів фінансування галузей АПК шляхом реалізації бюджетних дотацій на рослинництво і тваринництво, здешевлення кредитів та зменшення відсоткової ставки, оскільки сг є галуззю ризикованого господарювання.

Відповідно до ст. 1054 ЦКУ аграрні товаровиробники мають право укладати кредитні договори з метою одержання коштів для ведення аграрної господарської діяльності. За кредитним договором банк або інша фінансова установа(кридитодавець), у тому числі кредитна спілка, зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Довго- й короткострокове кредитування аграрних підприємців усіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання — важлива та об’єктивно необхідна форма фінансової допомоги виробникам товарних продуктів харчування і сировини у здійсненні ними виробничо-господарської та підприємницької діяльності. Воно відіграє важливу роль у розвитку аграрного підприємництва, якщо враховувати, по-перше, сезонний розрив між поточними виробничими затратами і надходженням ресурсів включно з коштами на оплату праці, по-друге, інфляційні процеси, що призводять до знецінення коштів, що їх мають одержати аграрні товаровиробники після продажу вироблених ними продуктів харчування та сировини, до підвищення цін на матеріально-технічні засоби ведення аграрного виробництва, і, по-третє, необхідність розвитку матеріально-технічної бази самого аграрного виробництва незалежно від очікуваних прибутків від реалізації продуктів харчування й сировини рослинного і тваринного походження.

Відповідно до ст. 382 Цивільного кодексу кредитування аграрних підприємців має прямий (здійснюється саме для аграрного товаровиробника), цільовий (позичка використовується тільки за призначенням, скажімо, на оплату праці), строковий (отримані кошти мають бути повернуті в строки, встановлені договором позички) і зворотний (за користування коштами банк списує відповідні відсотки) характер.

140. Договірне регулювання відносин у сфері страхування виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції суб'єктами аграрного підприємництва.

Договір страхування- це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхувальнику або іншій особі, визначеної у договорі страхування, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Економічний механізм страхування сільськогосподарського виробництва полягає у створенні і використанні страхового фонду з метою відшкодування непередбачених збитків, заподіяних сільськогосподарським підприємствам стихійними лихами, іншими несприятливими подіями, що порушують нормальний процес відтворення.

Страхування сільськогосподарських підприємств характеризується комплексністю. Об'єкти страхування майна сільськогосподарських підприємств поділяють на такі основні групи:

• урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодоносного віку, крім урожаю природних сінокосів та пасовищ, культур, посіяних на зелене добриво, культур, які господарство висівало протягом 3-5 років, але жодного разу не отримувало врожаю;

• дерева і плодово-ягідні кущі, що зростають у садах, та виноградники. Не приймаються на страхування багаторічні насадження, знос або зрідження яких становить понад 70%, а також ті, що підлягають списанню з балансу;

• сільськогосподарські тварини, птиця, кролі, хутрові звірі, бджолосім'ї, крім господарств, де щодо тварин установлено карантин або інші обмеження у зв'язку з інфекційними захворюваннями;

• будівлі, споруди, сільськогосподарська техніка, об'єкти незавершеного будівництва, передавальні пристрої, силові, робочі та інші машини, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція. Риболовецькі господарства можуть страхувати також судна та засоби лову[4,с.162].

Страхування сільськогосподарських підприємств можуть здійснювати лише ті страховики, які мають достатні страхові резерви, розгалужену мережу філій та представництв, фахівців у даній галузі.

Законом України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 роки» від 18.01.2001 р. № 2238-111 запроваджено обов'язкове страхування майна державних (у тому числі сільськогосподарських підприємств). Відповідно до Закону України «Про страхування» в обов'язковій формі здійснюється страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності. Кабінет Міністрів України у вересні 2002 р. затвердив порядок і правила проведення обов'язкового страхування врожаю.

Крім того, обов'язкова форма страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень не виключає його страхування в добровільній формі. До об'єктів добровільного страхування належать будівлі, споруди, передавальні пристрої, транспортні засоби, обладнання, ловецькі судна та засоби лову, інвентар, сільськогосподарські тварини та інші об'єкти.