54. Спадковий договір.

Спадковий договір (ст. 1302 ЦКУ) – це угода, за якою одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження іншої сторони (відчужувача), і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. Спадковий договір має певні подібні риси з договором довічного утримання (догляду) – ст. 744 ЦКУ. Однак головна його відмінність полягає у тому, що набувач стає власником майна відчужувача не в момент укладання договору, а тільки в момент смерті відчужувача.

Предметом спадкового договору (ст. 1306 ЦКУ) може бути майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя. Спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором.

Сторони в договорі (ст. 1303 ЦКУ): 1) відчужувач – подружжя, один з подружжя, інша особа. При цьому кожен з подружжя може бути одночасно і відчужувачем, і набувачем одночасно; 2) набувач – фізична чи юридична особа.

Форма спадкового договору (ст. 1304 ЦКУ) – укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Обов’язки набувача у спадковому договорі (ст. 1305 ЦКУ): може бути зобов’язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

Забезпечення виконання спадкового договору (ст. 1307 ЦКУ): 1. На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження. 2. Заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним. 3. Відчужувач має право призначити особу, яка буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після його смерті. У разі відсутності такої особи контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини.

Розірвання спадкового договору (ст. 1308 ЦКУ) 1. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. 2. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.

55. Поняття права інтелектуальної власності. Об’єкти права інтелектуальної власності. Захист права інтелектуальної власності судом.

Серед об’єктів цивільних прав (матеріальних і нематеріальних благ, із приводу яких суб’єкти цивільного права вступають між собою в правовідносини), ст. 177 ЦКУ називає результати інтелектуальної, творчої діяльності (інтелектуальна власність). Уперше термін "інтелектуальна власність" був закріплений у Конвенції, підписаної в Стокгольмі 14.07.1967р., що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ). В узагальненому виді зміст даного поняття розкриває ст. 199 ЦКУ: "Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об’єкти права інтелектуальної власності створюють цивільні права та обов’язки відповідно до книги 4-ї ЦКУ та інших законів".

Творчість – це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, що приводить до одержання якісно нового результату, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Сама творчість не підлягає правовому регулюванню, а результати творчої діяльності регламентуються нормами цивільного права. Прийнято виділяти сферу так званої художньої творчості результатом є твори науки, літератури, мистецтва.

Згідно з ст. 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Інша сфера – це сфера науково-технічної творчості, тобто це всілякі рішення технічної задачі, результати конструювання, досягнення селекції тощо, які створюються для наступного використання в промислових цілях або в сільському господарстві.

Відповідно до ч. 1 ст. 418 ЦКУ право інтелектуальної власності – це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦКУ та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтел. власності визначається ЦКУ та іншими законами.

Право інтелектуальної власності в об’єктивному розумінні – це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини в процесі створення і використання результатів інтелектуальної діяльності (підгалузь права)

Право інтелектуальної власності в суб’єктивному розумінні – це сукупність виключних особистих немайнових і майнових прав на результати інтелектуальної діяльності, а також інші прирівняні до них об’єкти, зокрема засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту та виробленої ними продукції (робіт, послуг).

Прийнято виділяти такі інститути права інтелектуальної власності:

1. Авторське право і суміжні права. Авторське право регулює відносини, що виникають у зв’язку з створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (глава 36 Книги 4 ЦКУ). Нормами суміжного права регулюються відносини по створенню та використанню виконання; фонограм; відеограм; програм (передач) організацій мовлення (глава 37 ЦКУ).

2. Право промислової власності (патентне право) – глави 38, 39 ЦКУ). Охороняє результати технічної творчості. Назву одержав від мети створення і сфери використання об’єктів, а також від назви охоронного документа, що обумовлює охорону більшості об’єктів даного інституту.

3. Інститут засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту та їхньої продукції (робіт, послуг) – глави 43-45 ЦКУ. Охорона комерційних найменувань, торговельних марок, географічних зазначень. Усі вони об’єднані метою – індивідуалізувати, відмежувати і відрізнити учасника цивільного обороту та (або) його продукцію (роботи, послуги).

4. Право на нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності – глави 40-42, 46 ЦКУ. Окремі глави ЦКУ присвячені охороні таких об’єктів як наукове відкриття, компонування (топографії) інтегральних мікросхем (ІМ), сорти рослин, породи тварин, комерційна таємниця тощо.

Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності закріплене в ст. 419 ЦКУ. Право власності і право інтелектуальної власності – це різні правові інститути, хоча вони і мають багато спільного. Зокрема, за характером й право власності, й право інтелектуальної власності є абсолютними правами.

Відмінності права власності та права інтелектуальної власності:

1) право власності безстрокове, а право інтелектуальної власності встановлюється на певний строк;

2) установлення права власності на матеріальний об’єкт, як правило, не вимагає спеціальної кваліфікації (виключення прямо встановлені в законі – нерухоме майно, транспортні засоби), а на об’єкти права інтелектуальної власності (крім об’єктів авторського права) правова охорона встановлюється тільки після здійснення визначених процедур (подача заявки, проведення експертизи, одержання патенту);

3) об’єктами права власності є матеріальні об’єкти (предмети навколишнього середовища), а об’єктами права інтелектуальної власності – нематеріальні об’єкти.

Співвідношення прав на об’єкти інтелектуальної власності та права власності закріплена в ст. 419 ЦКУ:

1. Право інтелектуальної власності та право власності наріч не залежать одне від одного.

2. Перехід права на об’єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

3. Перехід права власності на річ не означає переходу права на об’єкт права інтелектуальної власності.

Специфічні ознаки прав на об’єкти інтелектуальної власності:

– носять нематеріальний характер (матеріальний носій існує незалежно від інтелектуальної власності);

– необмежене коло осіб, що можуть використовувати ці об’єкти;

– у відношенні об’єктів інтелектуальної власності відбувається об’єднання особистих і майнових прав;

– обмеженість прав у просторі. Так. у відношенні об’єктів патентного права: права на об’єкти промислової власності поширюються на території тієї держави, що видача охоронний документ. Для спрощення процедури держави підписують міжнародні конвенції і тоді досить подачі заявки в компетентний орган, зазначений у конвенції. Наприклад, Європейський патент – 21 держава (Україна не підписала);

– обмеженість прав у часі (ст. 425 ЦКУ).

Захист права інтелектуальної власності судом (ст. 432 ЦКУ): 1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу. 2. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про: 1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; 2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; 3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності та знищення таких товарів; 4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь; 5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення; 6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.