19. Цінні папери як об’єкти цивільних прав (поняття, види, групи).

Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Ознаки: формальний документ, літеральність (право виконання що буквально вказано в папері), легитимація суб’єкта права вираження в цінному папері, презентація (обовьязкове предявлення цін. паперу при зобовязанні особи), абстрактінсть закріплена в цінному папері зобовязання, публічна достовірність. Основна особливість цінного паперу в праві на цінний папір (речове право) та права із цінного паперу (як правило зобовязальне право).

Групи (ст. 195 ЦКУ): 1) пайові цінні папери, які засвідчують участь у статутному капіталі, надають їх власникам право на участь в управлінні емітентом і одержання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна при ліквідації емітента; 2) боргові цінні папери, які засвідчують відносини позики і передбачають зобов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов’язання; 3) похідні цінні папери, механізм розміщення та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та (або) товарних ресурсів; 4) товаророзпорядчі цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах. Законом можуть визначатися також інші групи цінних паперів.

Види: 1) залежно від форми існування: документарні (сертифікат) та бездокументарні (обліковий запис); 2) залежно від порядку розміщення видачі: емісійні та не емісійні; 3) залежно від способу легитимації: на пред’явника, іменні та ордерні цінні папери; 4) залежно від характеру права, що містяться в цінному папері: пайові (акція, інвестиційний сертифікат), боргові (облігація, ощадний, векселі), похідні (опціон, ф’ючерс), товарно-розпорядчі (коносамент, складське свідоцтво), іпотечні цінні папери, приватизаційні цінні папери (прив. майнові сертифікати, житлові чеки).

20. Поняття та види правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ст. 202 ЦКУ).

Ознаки: є вольовим актом; правомірна ознака;це дія встановлена або спрямована на встановлення, цивільних прав і обов’язків між юридично рівними суб’єктами; цілеспрямована дія. Ціль правочину – намір особи, яка його вчиняє досягти певного майнового результату. Мотив правочину – це психологічне усвідомлення причина, яка спонукала особу вчинити правочин.

Класифікація: Залежно від кількості сторін вияв волі яких є недостатнім для вчинення правочину: 1) одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов’язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. 2) дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов’язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину. Залежно від моменту, з якого правочин вважається укладеним, поділяються на консенсуальні та реальні: 1) консенсуальний правочин вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо його істотних умов; 2) реальний правочин вважається укладеним з моменту передачі речі, тобто не достатньо досягти згоди між сторонами а необхідно вчинити дію. Залежно від наявності (відсутності) у правочині зустрічного обов’язку однієї сторони надати певне благо іншій поділяються: відплатні і безвідплатні. 1) відплатним визнається правочин, у якому обов’язку однієї сторони вчинити певну дію відповідає зустрічний обов’язок іншої сторони з надання певного блага. Відплатними можуть бути лише двосторонні правочини. Залежно від значення підстави правочину для його здійснення вони поділяються на каузальні та абстрактні: казуальні – в яких є наявною правова ціль яку переслідує особа, що здійснює правочин; абстрактні – неможливо встановити правову ціль і вона не має правового значення для дійсності право чинів. Залежно від способу визначення з моменту з якого правочин набирає (втрачає) чинність: 1) строкові правочини – це правочини, у яких обумовлюється або момент, з якого він набуває чинності, або момент, з котрого він втрачає чинність шляхом посилання на певну дату/на обставину яка має неминуче настання; 2) безстроковими є правочини, у яких не вказується момент, з якого вони втрачають дію; 3) умовні – це ті, в яких момент набрання/втрати чинності і обумовлений певною обставиною, що до якою не відомо настане. Фідуціарні правочини – це ті, що базуються на особливо довірчих відносинах між суб’єктами, які їх вчиняють. Біржовий правочин – правочин купівлі-продажу, поставки та обміну товарів, допущених до обігу на товарній біржі, укладений членами біржі або їх представниками (брокерами). Вказаний правочин вважається укладеним з моменту його реєстрації на біржі, яка повинна бути здійснена не пізніше наступного за вчиненням правочину дня. Біржові право чини вчинюється на біржі, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.