24. Підстави оспорюваності правочинів.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але один із учасників або інша зацікавлена особа заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним, тобто оспорюваним або відносно недійсним правочином (ч. 3 ст. 215 ЦКУ).

Переважна більшість заперечних правочинів - це правочини з вадами волі, тобто один із учасників правочину відтворює не свою волю, а волю іншої особи. Законодавець передбачає підстави для оскарження правочину з причини неповноцінності волі особи, яка вчиняла правочин. Єдність волі та волевиявлення - обов´язкова умова дійсності правочину.

Правочини з вадами волі можна поділити на такі: 1) вчинені без внутрішньої волі; 2) внутрішня воля яких сформувалася недостатньо.

Без внутрішньої волі вчиняються правочини під впливом насильства чи погроз, у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою, а також дієздатною особою, яка в момент вчинення правочину не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними. У таких випадках волевиявлення потерпілої сторони не відповідає її волі, або вона взагалі позбавлена можливості діяти за своєю волею та у своїх інтересах. Такі правочини, що вчинені під впливом насильства чи погроз, у результаті зловмисної згоди представника однієї сторони з іншою, можуть бути визнані судом недійсними за позовом потерпілих.

До оспорюваних правочинів, внутрішня воля яких сформувалась недостатньо, належать правочини, вчинені під впливом помилки (омани), обману (обдурювання, ошукання) та кабальні правочини (вчинені під впливом тяжких обставин).

Залежно від підстав недійсності ЦК України визначає такі види оспорюваних правочинів:

1) вчинений юридичною особою, якого вона не мала права вчиняти (ст. 227 ЦК України);

2) вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (п. 2 ст. 222 ЦК України);

3) вчинений фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності (п. 2 ст. 223 ЦК України);

4) вчинений дієздатною фізичною особою, яка в момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК України);

5) вчинений під впливом помилки (ст. 229 ЦК України);

6) вчинений під впливом обману (ст. 230 ЦК України);

7) вчинений під впливом насильства (ст. 231 ЦК України);

8) вчинений у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою (ст. 232 ЦК України);

9) вчинений під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України).

25. Підстави нікчемності правочинів.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2 ст. 215 ЦКУ).

Нікчемний правочин з самого початку не породжує передбачених законом правових наслідків незалежно від пред’явлення позову про визнання його недійсним, тому що він є недійсним у силу самого факту його вчинення. Цей вид правочину вважається недійсним незалежно від визнання його таким та від бажання сторін, у зв’язку з чим його інакше називають абсолютно недійсним. Він не підлягає виконанню, тому сторони мають потенційне право відмовитися від виконання зобов’язань без рішення суду. Оскільки недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо в законі, вони вважаються недійсними з моменту їх укладення незалежно від пред’явлення позову та рішення суду.

Отже, однією з головних особливостей нікчемного правочину є відсутність необхідності визнання такого правочину недійсним у судовому порядку.

До нікчемних правочинів ЦК відносить правочини: з дефектом форми ст. 218 ЦК (тобто недотримання вимог ч. 4 ст. 203 ЦК про вчинення певного виду правочину у формі, встановленій законом); вчинені з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину ст. 219-220 ЦК; вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності ст. 221 ЦК; вчинені без дозволу органу опіки та піклування ст. 224 ЦК; вчинені недієздатною фізичною особою ст. 226 ЦК; вчинені з порушенням публічного порядку ст. 228 ЦК.

Стаття 215. Недійсність правочину. 1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Стаття 216. Правові наслідки недійсності правочину. 1. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. 2. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. 3. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. 4. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. 5. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.