48. Заповіт (поняття, умови дійсності, форма, скасування і зміна, визнання заповіту недійсним).

Заповіт – особисте розпорядження ФО на випадок своєї смерті.

Характеристика заповіту: 1) за юридичною природою заповіт – односторонній правочин з волевиявленням однієї особи (за виключенням заповіту подружжя), внаслідок чого після її смерті у осіб, зазначених в заповіті виникає чи зникає право на одержання спадщин; 2) особисте розпорядження (ч. 2 ст 1234 ЦКУ); 3) право на заповіт має ФО з повною ЦДЗ; 4) строковий правочин. Зміст заповіту – розпорядження заповідача: 1) призначити спадкоємців (ч. 1 ст. 1235 ЦКУ); 2) позбавити права на спадкування спадкоємців за законом, крім тих, як мають право на обов’язкову частку в спадщині (ч. 2-3 ст. 1235 ЦКУ); 3) визначити обсяг спадщини, що має спадкуватися за заповітом (ст. 1236 ЦКУ); 4) зробити наступні особливі розпорядження: зробити заповідальний відказ (ст. 1237 ЦКУ);покладення на спадкоємців інших обов’язків немайнового характеру (ст. 1240 ЦКУ); встановлення сервітуту (ст. 1246 ЦКУ); під призначення спадкоємця (ст. 1244 ЦКУ); призначити виконавця заповіту (ст. 1286 ЦКУ), тощо.

Умовою дійсності заповіту є: 1) складення його у письмовій формі, із зазначенням місця і часу його складання; 2) він повинен бути підписаний особисто заповідачем. Якщо заповідач у зв’язку з хворобою чи фізичним недоліком не може підписати заповіт власноручно, то текст заповіту за його дорученням й у його присутності підписує інша особа; 3) і має бути посвідчений нотаріусом чи іншими посадовими особами.

Види заповітів. 1. Заповіт з умовою (ст. 1242 ЦКУ) – право заповідача визначати в заповіті ті обставини, наявність чи відсутність яких є умовою виникнення в осіб, зазначених у заповіті, права на спадкування. Умова в заповіті може бути як пов’язана з поведінкою особи, так і не пов’язана. Обов’язковим є лише наявність цієї умови на момент відкриття спадщини. При цьому та обставина, що особа не знала про умову чи її настання від неї не залежало, не має правового значення. Умова, зазначена в заповіті, не повинна суперечити закону чи моральним засадам суспільства під страхом її недійсності. Заповіт подружжя (ст. 1243 ЦКУ) – подружжя мають право розпорядитися майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності, склавши один заповіт. Розпорядження майном, що належить кожному з подружжя на праві особистої приватної власності (ст. 57 СК) здійснюється в окремому заповіті кожного з подружжя. Порядок спадкування за заповітом подружжя передбачає 2 етапи. По-перше, у разі смерті одного з подружжя його частка у праві спільної сумісної власності переходить до другого подружжя, а не до спадкоємця, призначеного у заповіті. При цьому нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного в заповіті подружжя. Тільки у разі смерті останнього подружжя право на спадкування мають особи, визначені в заповіті як спадкоємці. За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню. Секретний заповіт (ст. 1249 ЦКУ) – є заповіт, якій посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Особа, яка складає секретний заповіт, подає його нотаріусу в заклеєному конверті, підписаному ним. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою й у присутності заповідача поміщає його в інший конверт і опечатує. Одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту секретного заповіту (ст. 1250 ЦКУ), про що повідомляються члени сім’ї і родичі спадкодавця. Про оголошення заповіту складається протокол, що підписується нотаріусом і свідками.

Загальні вимоги до форми заповіту містяться у ст. 1247 ЦКУ: 1) складений письмово, із зазначенням місця і часу його складання; 2) підписаний особисто заповідачем. Якщо заповідач у зв’язку з хворобою чи фізичним недоліком не може підписати заповіт власноручно, то текст заповіту за його дорученням й у його присутності підписує інша особа; 3) посвідчений нотаріусом чи іншими посадовими особами, зазначеними в ст. 1251-1252 ЦКУ, а саме: уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування в населених пунктах, де немає нотаріусів (ст. 1251 ЦКУ); головним лікарем, його заступником з медичної частині або черговий лікарем лікарень, начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинків для осіб похилого віку та інвалідів (ч. 1 ст. 1252 ЦКУ); капітаном морського, річкового судна, що ходить під прапором України (ч. 2 ст. 1252 ЦКУ); начальником пошукової або іншої експедиції (ч. 3 ст. 1252 ЦКУ); командиром (начальником) військової частини (ч. 4 ст. 1252 ЦКУ); начальником місця позбавлення волі (ч. 5 ст. 1252 ЦКУ); начальником слідчого ізолятора (ч. 6 ст. 1252 ЦКУ). При цьому заповіти, посвідчені вказаними особами прирівнюються до нотаріально посвідчених заповітів. Заповіти, посвідчені цими службовими (посадовими) особами, обов’язково посвідчуються при свідках (ч. 2 ст. 1253 ЦКУ); 4) Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку (491-2011-п), затвердженому Кабінетом Міністрів України.

За бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках (ч. 1 ст. 1253 ЦКУ). Свідками можуть бути тільки фізичні особи, які мають повну цивільну дієздатність. Крім того ЦКУ встановлений перелік осіб, які не можуть бути свідками (ч. 4 ст. 1253 ЦКУ): 1) нотаріус або інша службова (посадова) особа, що посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом; 3) члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати і підписати заповіт. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Право заповідача на скасування та зміну заповіту (ст. 1254 ЦКУ): 1. Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. 2. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. 3. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. 4. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. 5. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. 6. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто. 7. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Недійсність заповіту (ст. 1257 ЦКУ): 1. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. 2. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. 3. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. 4. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.