21. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Дійсність правочину – це сукупність вимог, визначених законом додержання яких є необхідним для дійсності правочину.

Загальні умови: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особи, які вчиняють правочин, повинні мати необхідний обсяг ЦДЗ; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; обов’язковість реального настання правових наслідків, зумовлених укладеним правочином; обов’язковість відповідності будь-яких право чинів, що вчиняються батьками (усиновлювачами), правам й інтересам їх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей; правочин має вчинятися у формі встановленій законом. Воля – внутрішнє бажання особи досягти певної правової мети. Волевиявлення – зовнішнє вираження волі , завдяки чому вона стає досягнутим для сприйняття іншою особою.

22. Форма правочину та правові наслідки недодержання.

Форма правочину – спосіб фіксування волевиявлення осіб, що вчинили правочин. Правочини можуть вчинятися усно або у письмовій формі (простій чи нотаріально посвідченій). Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (конклюдентні дії). У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Усно можуть вчинятися правочини: ті, які повністю виконуються сторонами в момент їх вчинення; правочин на виконання договору укладений в письмовій формі. Правочин вважається вчиненим в письмовій формі якщо його зміст зафіксовано в одному/кількох документах, у листах, телеграмах, якщо воля сторін виражається за допомогою тех. засобів зв’язку тощо. Обов’язкові реквізити письмового документу: підпис сторін правочину; печат якою скріплюються підписи осіб, що вчинили правочин від імені ЮО. Правочин має вчинятися у простій письмовій формі: між ЮО; між ЮО і ФО крім одномоментних правочинів; між ФО на суму, що не перевищує у 20 і більше разів неоподаткований мінімум доходів громадян, крім одномоментних; інші правочини передбачені спеціальними нормами.

За загальним правилом ст. 218 ЦКУ: 1. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків. 2. Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Недодержання простої письмової форми має наслідком нікчемних правочинів.

Правочин має вчинятися у письмовій нотаріально посвідченій формі у наступних випадках ст. 209 ЦКУ: встановлений законом – спеціальні норми; за домовленістю сторін; договір про закупівлю який укладається відповідно до ЗУ «Про здійснення державних закупівель» на вимогу замовника; за загальним правилом ч. 1 ст. 219 і ч. 1 ст. 220 ЦКУ. Недодержання письмово нот. посвідченої форми має наслідком нікчемності правочину. Винятки: ч. 2 ст. 219 ЦКУ Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі. ч. 2 ст. 220 ЦКУ Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншими посадовими особами, які відповідно до закону мають право на вчинення певних нотаріальних дій. Правочин може бути вчиненний за допомогою наступних способів: ч. 2 ст. 205 ЦКУ конклюдентні дії, ч. 3 ст. 205 ЦКУ мовчання.

Державна реєстрація правочину – це не форма правочину, це публічно-правовий засіб забезпечення стабільності та прозорості обігу майна, який набуває ознак юридичного факту і входить у випадках передбачених законом, до фактичного складу, що породжує цивільні права та обов’язки. Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.