44. Загальна характеристика та види речових прав на чуже майно.

Під речовим правом на чуже майно слід розуміти визначену договором з власником або законом міру можливої поведінки управо - моченої особи по здійсненню обмежених за обсягом (у порівнянні з правом власності) правомочностей речового характеру (володіння, користування і розпорядження) стосовно речей, які їй не належать.

Речове право – це право володіти, користуватися і розпоряджатися чужим майном на підставі закону чи іншого юридичного факту передбаченого законом.

Ознаки: 1) об'єктом речових прав на чуже майно є право на чужу річ, а не право вимагати від власника певної поведінки; 2) зовнішні цивільно-правові відносини в сфері встановлення і здійснення прав на чужі речі є абсолютними (тобто між суб'єктами права на чужу річ і 3-іми особами), а внутрішні відносини є відносними (між суб'єктами права на чужу річ і власником речі); 3) речове право є виключним правом особи (особа має право володіти і користуватися чужою річчю у визначеному обсязі, ніхто інший такого права немає); 4) право слідування, тобто перехід права власності на річ обтяжується речовим правом іншої особи на цю річ, тобто з переходом права власності право на чужу річ не припиняється.

Закон відносить до речових прав на чуже майно: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій) (ч. 1 ст. 395 ЦК). Проте цей перелік не є вичерпним, бо законом можуть бути передбачені інші речові права на чуже майно.

+ ст. 397-417 ЦКУ.

45. Поняття і види спадкування. Склад спадщини.

Спадкове право в об’єктивному розумінні це сукупність цив. правових норм, які регулюють процес переходу прав і обов’язків померлої особи до інших осіб. Спадкове право суб’єктивному розумінні – це право особи бути закликаною до спадкування а також її правомочності після прийняття спадщини.

Принципи спадкового права: універсальності спадкового права наступництва (ст. 1216, 1218, 1268 ЦКУ); свободи заповіту (ст. 1234-1236, 1254 ЦКУ); рахування не тільки дійсної але й припустимої волі спадкодавця (ст. 1258-1267 ЦКУ); охорони інтересів спадкодавця спадкоємців інших осіб охорони самої спадщини від протиправних чи аморальних посягань (ст. 1224, 1246, 1255, 1286…ЦК); матеріально забезпеченого призначення спадкування (1231, 1282 ЦКУ).

Спадкування (ст. 1216 ЦКУ) – це певний перехід прав і обов’язків (спадщини) від померлої фізичної особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Суб’єкти спадкового права: спадкодавець – це ФО права та обов’язки якої після її смерті переходять до інших осіб. При спадкуванні за законом спадкодавцем може бути ФО незалежно від обсягу її цивільної дієздатності. При спадкуванні за заповітом спадкодавцем (заповідачем) може бути ФО яка на момент складання заповіту має повну цивільну дієздатність (ч. 1 ст. 1234 ЦКУ); спадкоємець – це особа до якої переходять права та обов’язки особи яка померла. Спадкоємцями за законом можуть бути тільки ФО. Спадкоємцями за заповітом можуть бути будь-які учасники цивільних відносин зазначених в ст. 2 ЦКУ. Спадкоємцями за законом і за заповітом можуть бути ті фізичні особи які є живими на час відкриття спадщини, а також особи які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ст. 1222 ЦКУ). Особи які не мають право на спадкування за заповітом і за законом (ч. 1 і 2 ст. 1224 ЦКУ): особи які УМИСНО позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя; особи які УМИСНО перешкоджали спадкодавцю скласти заповіт внести до нього зміни або скасувати його і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині. Особи які не мають право спадкувати за законом (ч. 3-5 ст. 1224 ЦКУ): батьки після дитини щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їх права не були поновлені на час відкриття спадщини (ст. 164, 166, 169 СК); батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти усиновлені а також інші особи які УХИЛЯЛИСЯ від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця якщо ця обставина встановлена судом; одна після одної особи шлюб між якими є не дійсним (ст. 39 СК) або визнаний таким за рішенням суду (ст. 40, 41 СК; особа яка ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві який через похилий вік чи каліцтво тяжку хворобу був у безпорадному сатані (при цьому усунення проводиться за рішенням суду)

Об’єкти спадкового права – спадкове майно спадковою масою спадщиною. Спадщина – це сукупність прав і обов’язків, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини та існування яких не припинилося його смертю.

До складу спадщини не входять права і обов’язки нерозривно пов’язані з особою спадкодавця: 1) особисті немайнові права (книга 2 ЦКУ права на ім’я, честь, гідність); 2) право на участь у товариствах та права членства в об’єднаннях громадян якщо інше не встановлене законом або їх установчими документами (виключення ч. 5 ст. 147 ЦКУ); 3) право на відшкодування шкоди завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я (ст. 1195 ЦКУ); 4) права на аліменти пенсію допомогу або інші виплати встановлені законом (ст. 75 СК, ЗУ «Про пенсійне забезпечення»); 5) права та обв’язки особи як кредитора або боржника передбачені ст. 608 ЦКУ. Крім цього до складу спадщини не входить: А) права і обов’язки що виникають з договору доручення крім тих які набуті спадкоємцем в наслідок виконання доручення (ст. 1008 ЦКУ); Б) право користування житловим приміщення що мав спадкодавець не підстав договору житлового найму (ст. 61 ЖК, ст. 810 ЦКУ); В) право на одержання приватизаційних цінних паперів (ст. 2 ЗУ Про приватизаційні папери).

В складі спадщини виділяють спадковий актив і спадковий пасив. Спадковий актив – це сукупність усіх прав що входять до складу спадщини, спадковий пасив – це сукупність усіх обов’язків що входять до складу спадщини. Пасив спадщини не може перевищувати її актив (ч. 4 ст. 1231 ЦКУ).

Види спадкування (ст. 1217): спадкування за заповітом глава 85 ЦКУ; спадкування за законом глава 86 ЦКУ (пріоритет спадкування за заповітом);