Догмати Церкви також свідчать про чистилище

Церква засвідчує своє переконання в існуванні чистилища не лише своїми розпорядженнями, похоронними обрядами, задушними днями, не лише повсюдними і повсякчас ними щоденними Службами Божими, що з давніх давен відправляються, але це переконання вже довший час на церковних соборах виступає як учення Віри; про це мовилось на III і VI Соборі у Карфагені, на IV Вселенському в Латерані і на Тридентському Соборі. На останньому з них ясно засвідчено, що „душі, котрі перебувають у чистилищі, дістають полегкість, коли відчувають допомогу вірних, особливо, якщо це угодна жертва молитви”; цей же Собор піддав анафемі кожного, хто б наважився твердити, що „розкаяному грішникові з милості оправдання простяться провини, і він уникне вічної кари, і навіть найменшого покарання не доведеться відбувати йому на цьому світі, або ж і в майбутньому, де горить очисний вогонь, аж поки не відкриється дорога до неба".

Розділ 2 страждання у чистилищі Душевні муки у чистилищі

Душевна мука, або ж утратна покара, – це, згідно з отцями Церкви, найбільша мука в чистилищі: її так чи інак відчувають там усі душі, навіть і ті, котрі жодної іншої муки не мусять терпіти. Вона полягає в тому, що душа відчуває провину за вчинене зло і загублене добро, і в тому, що душа позбавлена милосердного погляду Божого, а це, як визначив уже Флорентійський Собор, найбільша мука з усіх по карань. Ніхто не може осягнути безміру страждань відокремленої від тіла душі, котра вся поривається до Бога, свого найвищого і єдиного блага, але повсякчас притягується назад, бо не відбуто ще покари праведного суду. Св. Альфонс із Лігорі пише: „Далеко більшою за муки чуттєві в чистилищі є та мука, що її мусять отам святі душі терпіти, якщо вони позбавлені погляду Бога свого. Запалені не просто природньою, але надприродньою любов'ю до Бога, вони прагнуть єднання із своїм найвищим благом, і якщо їхні провини не пускають їх до Нього, то вони відчувають такий гострий біль, який міг би їх убивати щомиті, якби вони могли помирати". Через те, – каже св. Іван Золотоустий, – мука позбавлення Бога для них є найбільше страждання, далеко більше, ніж муки чуттєві. Навіть тисячократний, – каже він, – пекельний вогонь не буде для них такою великою мукою, як страждання з утрати Бога".

Вогненна мука у чистилищі

Очисний вогонь, вогонь чистилища, згідно з отцями Церкви, нічим не відрізняється від пекельного вогню. „Той самий вогонь, – каже св. Тома Аквінський, –мучить проклятих у пеклі і праведних у чистилищі. Найменша мука там, – додає цей св. учитель Церкви, – перевищує найбільшу муку, яку можна зазнати в цьому житті". Не виключаючи з цього ряду ані найбільших мук, що їх терпіли мучні, ані навіть гірких страждань Господа нашого Ісуса Христа, він каже, що це – не звичайний природній вогонь, але бич Божий, що горить з надприродньою, пекельною силою. А св. єпископ і учитель Церкви Августин у своєму поясненні 37-го Псалму каже: „Оскільки сказано „та сам він спасеться" (І Кор. 3,15), то на вогонь якось не зважають. А проте кожен тільки крізь вогонь спасеться, і той вогонь пекучіший буде за все те, що людина може витерпіти в цьому житті. І ви самі знаєте, яких же то бід у цьому житті зазнали вже недобрі люди і яких то ще можуть зазнати; все ж таки вони лише таких бід зазнавали, які могли б і на долю добрих випасти. Те, що кожен чародій, чужоложник, розпусник і богохульник по праву терпить, – те не мусить витерплювати також і мучень Христової Віри. Біди тут на землі набагато легші, а про те ви бачите, що люди роблять все можливе для того, щоб не зазнавати їх! Наскільки ж то краще для них те робити, що Бог наказує, – з тим, щоб отих далеко тяжчих бід не терпіти!"