Стражденні душі моляться у чистилищі за своїх доброчинців

Св. Альфонс Лігорі каже: „Безперечно, що стражденні душі просять в чистилищі молитися за них; очевидно, що Бог дозволить їм знати про наші молитви ці святі душі будуть молитися й за нас, щоб між нами і ними був зв'язок любові та взаємного заступництва". Подібно висловлюється щодо цього також учений о. Суарез із Товариства Ісусового: „Ці душі є святими і дуже любленими Богом; вони також люблять нас досконалою любов'ю і знають, принаймні в загальному, про наші небезпеки, і знають, як ми потребуємо допомоги Бога. Звичайно, вони моляться за нас, незважаючи на те, що їм самим потрібно ще спокутувати свою провину! Ми можемо ще у цьому житті молитися один за одного, хоча і є перед Богом великими боржниками. Як читаємо у Святому Письмі, первосвященик Онія у появі Юді Макавею, оповів, що пророк Єремія – „це той, що братів любить і молиться за народ" (II Макавеїв, 15, 14). Отже бачимо, що також отці, які вже перебували на лоні Авраама, молилися за живих". З ним погоджується кардинал Белармін і висловлюється майже так само. Свята Катерина Болонська також каже, що, коли вона потребує милості, то звертається до стражденних душ і отримує все, що просила. Саме так вона отримує багато милостей за допомогою стражденних душ, хоч не могла їх отримати через заступництво святих. Підбадьорливий та виразний приклад цього дає нам наступний лист, який, не зважаючи на те, що він досить довгий, наводиться тут повністю.

Стражденні душі допомагають своїм доброчинцям одужувати від хворіб

Вільгельм Фрісем, друкар з Кельна, писав у 1649 році до о. Якова Монфорта Товариства Ісусового, такого лис та: „Я хочу сповістити Вам, Ваше Преподобіє, про чудотворне одужання мого синочка та моєї дружини. У святкові дні я читав книжечку, яку Ви дали мені до друку, і в якій йде мова про належну любов до небіжчиків. Коли я був зайнятий читанням саме цієї книжки, мені було повідомлено, що мій чотирирічний син важко захворів. Хвороба посилювалася, і він за короткий час потрапив у надзвичайну небезпеку, так, що лікарі уже сумнівалися в його одужанні, і потрібно було думати про його похорон. Лише я один не втратив надії повернути йому попереднє здоров'я, звернувшись з молитвою про допомогу до стражденних душ у чистилищі. Для цього я з самого ранку пішов до церкви, де з особливим благоговінням звернувся до милосердя Божого і одночасно пообіцяв збуджувати у собі святий запал допомагати небіжчикам. Коли я після цього прийшов додому, стан здоров'я значно покращився; – він уже просив їсти (кілька днів перед тим взагалі нічого не міг споживати), а наступного дня був вже настільки здоровим, що встав з ліжка, пройшовся, їв з великим задоволенням і поводив себе так, ніби ніколи нічого з ним не траплялося.

Отримане за моїм гарячим бажанням здоров'я, я сприйняв як милість неба і тому поспішно зібрав сто обіцяних книг настоятелеві монастирів, попросивши високопреподобного отця залишити кілька книг для себе, а решту розподілити в різних монастирях серед духовних осіб з тим, щоб про отриману мною милість знали всі, і щоб їх це спонукало ще більше допомагати душам у чистилищі. Ще не пройшло і трьох тижнів, як стався інший, не менш важливий випадок: у моєї дружини почали дуже тремтіти всі члени тіла, вона знепритомніла і впала на підлогу. їй ставало все гірше, а незабаром вона взагалі не могла нічого їсти і втратила мову. Всі наші зусилля врятувати її були марними, – і ми уже чекали на її кінець. Духовний отець, який допомагав дружині, закликав мене віддатися в руки Милосердя Божого. Я не занепадав духом, оскільки уже мав велике довір'я до отриманої мною допомоги від стражденних душ в чистилищі і плекав надію з їх допомогою повернути здоров'я також дружині. Я знову пішов в ту саму церкву, опустився перед вівтарем і знову настійливо просив Всевишнього, як це міг робити лише той, хто щиро любить свою дружину. „Боже, – сказав я, – Ти милосердний, і при потребі можеш своє милосердя подвоїти. Я прошу Тебе іменем Твоєї безмежної доброти не допустити, щоб моя втіха від одужання сина була затьмарена смертю моєї дружини". Після цього я знову повторив попередню обіцянку поширити уже не сто, а дві сотні книг серед побожних людей. Я звернувся з проханням саме до душ у чистилищі і закликав їх іменем любові, яку вони мають до Бога, змилуватися наді мною і заступитися за мене перед Богом за ті мої набожні зусилля завжди їм допомагати. Як тільки я повернувся після молитви додому, мої домочадці уже бігли мені назустріч з радісною звісткою про те, що моїй дружині стало краще. Непритомність пройшла, хвора знову відкриває очі і говорить, а коли я їй сам приніс їжу, вона її радісно їла і висловила впевнену надію на повернення здоров'я, що незабаром і сталося. Незабаром дружина змогла ходити з нами до церкви, щоб віддячитися Богові за повернуте здоров'я. Я не відкладав своєї обіцянки ні на одну хвилину і знову відніс книжки у різні монастирі, щоб усюди заохочувати віруючих людей до допомоги душам в чистилищі. Ваше Преподобіє, ця історія дійсно мала місце, і я закликаю у свідки Бога, що все було саме так. Я прошу Вас, щоб Ви також подякували Всевишньому за це подвійне милосердя" (о. Ф. Гаутінус, ТІ).

Тут доречно навести ще два приклади з нашого часу. Один про дівчину, яка через жахливі болі в членах тіла, довгий час потребувала багато коштів на лікування. Не змігши зменшити болі, лікар велів відправити три Служби Божі за померлих, після чого вона відразу вилікувалася. В іншому випадку, чоловік, який страждав від таких же болей і не міг нічим собі допомогти, пообіцяв розмістити на одному із шляхів, по якому проходить багато прочан (для їх підбадьорення і повчання) картину, де будуть зображені стражденні душі в чистилищі; після цього він був одразу зцілений.