Бідним душам прагнеться негайної допомоги

Один домініканець на смертному одрі наполегливо просив свого друга священика, щоб той відразу по його смерті відправив Службу Божу. Щойно він упокоївся, священик почав правити. Та коли він закінчив, покійний явився йому і гірко поскаржився, що був покинутий напризволяще горіти 30 років у чистилищі. „Які 30 років? – здивувався добрий священик. – Не минуло ж і години, як ти помер, та ж і тіло твоє ще тепле!” На що той зніяковіло відповів: „Друже, тепер зрозумій, якою страшною є мука чистилища, коли одна година страждань там видається тридцятьма роками; навчися мати до нас співчуття".

Будон зауважує, що не слід дивуватися, коли деякі з цих душ, з'являючись одразу ж по смерті, вірять, що вже багато років проведено ними в чистилищі, такими надзвичайно сильними є їхні страждання; подібне трапляється і з стражданнями живих, та ці страждання не йдуть у жодне порівняння з муками чистилища; тут можна повторити слідом за Святим Письмом: один день – як тисяча. Тому ще і ще повторюємо: коли хочеш зробити добро померлому, роби це якомога швидше. Якщо б, наприклад, з любові до чоловіка, ув'язненого в борговій ямі, треба було дати 1000 талярів викупу, а виплачувалось лише по талярові в день, то він мусив би багато років мучитись, та якщо б за цього чоловіка далося весь викуп відразу, то відразу ж він і став би вільним. А тому набагато краще відправляти заупокійні великій кількості священиків і в різних місцях, аніж лише в одному місці і лише небагатьом священикам. „Ах, – додає далі Будон, – якщо людина ані хвильки не зволікає, щоб бігти до палаючого будинку, аби рятувати його від пожежі, то чого вона вже не зробить для душ у полум'ї чистилища, адже ті душі створені за подобою Божою і часом є душами наших батька-матері або інших найдорожчих для нас людей!"

Заповіти померлих повинні виконуватись без зволікань

Той, хто зволікає із виконанням заповітів померлих, часто буває покараний ще у земному житті. Так, у Мілані з'явилась одного разу душа, яка повідала, що вже 10 років змушена горіти в чистилищі через те, що один родич не виконав її останньої волі; за таку жорстокість того родича було вбито блискавкою. Іншого ж було скарано на смерть, бо він не поспішав роздати подаяння, довірені йому. Один домініканець, знайомець св. Томи Аквінського, явився йому після своєї смерті й запевнив, що довший час був змушений страждати у полум'ї Божої справедливості через те, що недбало виконав волю і заповіт Паризького архиєпископа. Треба теж звернути увагу на притаманну багатьом помилку, коли зволікається із виконанням заповіту, бо, мовляв, воля померлих вже прийнята Богом; ці люди не розуміють, що це відбувається з огляду на заслуги, а не через цілковите прощення; бо чому ж тоді церковні закони відлучають від церкви тих, що не виконали заповітів або зволікали з їх виконанням? Бо ж очевидною є різниця між тим, хто хоче заплатити свої борги і тим, який це дійсно робить (Будон).

Хто не виконує заповітів померлих, сам буде спокутувати

Один сивочолий воїн мовив до свого внука: „60 років служив я королю, та не залишаю по собі нічого, чим я міг би розпорядитись, окрім моєї зброї та коня. Отож наказую тобі продати цього коня відразу ж після моєї смерті, а гроші дати священикам і бідним, щоб я міг на тому світі одержати допомогу через їхні святі Літургії та молитви". Внук пообіцяв виконати це все, та після смерті діда він здійснив на цьому коні декілька подорожей і врешті залишив його собі, не згадуючи більше про покійного діда. Через шість місяців покійний явився йому і покарав його такими словами: „Не вірний, ти не виконав свого обов'язку і не зробив справи, яку я тобі доручив, а ти ж обіцяв усе виконати. Та Бог змилосердився наді мною, нехай буде він за це благословенний! Моя душа звільнена від мук і вирушає до вічного блаженства. Але ти, за справедливим вироком Божим, скоро помреш і так довго будеш нести замість мене покуту, скільки б мала тривати моя кара, якщо б Бог не звільнив мене милостиво від неї. Окрім цього, ти ще повинен заплатити і за свої власні гріхи". Після цього приголомшений внук відбув покаянну сповідь і незабаром помер (Тома Кантімпре, єпископ).