Стражденні душі забезпечують своїм доброчинцям пораду та захист від усіх небезпек під час подорожей

Одна побожна дівчина в лютому 1830 року здійснювала одноденну подорож. Мандруючи, вона дійшла до роздоріжжя. В цей час уже стало темно, а їй потрібно було пройти ще досить великий відрізок дороги. Роздоріжжя було для дівчини незнайомим, і вона почала плакати, оскільки їй дуже не хотілося блукати вночі. Тоді вона промовила сама до себе: „Я так хотіла трохи помолитися за стражденні душі. Хоч би хтось прийшов і показав мені дорогу". Але підказати правильний шлях не було кому, і дівчина пішла однією із доріг, які були перед нею. Не пройшла вона й кількох мет рів, як перед нею з'явився хлопчик і запитав: „Дівчино, куди тобі потрібно йти?" Дівчина назвала селище, і він їй сказав ще раз: „Ти йдеш неправильно, тобі потрібно перейти на другий бік". Вона трохи відволіклася, щоб обійти кущі, і коли знову глянула туди, де знаходився хлопчик, то побачила лише рівне поле.

Кілька років тому троє чоловіків з великою сумою грошей проходили через Ст. Готард. Підійшовши до лісу, який був дуже небезпечний, вони взяли в руки вервицю, щоб для свого захисту прочитати молитву за стражденні душі. Коли мандрівники дійсно підійшли до того місця, де на них уже чекали розбійники, то побачили, що перебувають під охороною озброєних рицарів, які захистили їх від нападу грабіжників. Коли ж грабіжників пізніше затримали, вони також розповіли про неземний супровід чоловіків з грошима. Тут також доречно навести громадську заяву, яку зробив єзуїт о. Мартін Роа у своїй книзі про стан стражденних душ: „Я можу сам засвідчити, що мені було дуже сумно під час багатьох небезпечних і довгих подорожей. Я сильно хворів, але був змушений проходити через покриті снігом гори, через глибокі, заповнені водою долини, через дикі пустелі, через місця, де було багато вбивць та розбійників. Я звертався до стражденних душ і увесь час відчував їх допомогу, змігши, таким чином, завдяки їм щасливо уникнути всіх небезпек".

Стражденні душі турбуються та охороняють добро своїх доброчинців

Побожний Ніколаус Вольф розповідає, що у одного селянина з його селища, якого він добре знав, сусід намагався тричі обірвати вишні. Як тільки він вилазив на вишню, кожного разу на нього спрямовувся промінь світла, і він був змушений щораз ухилятися. Пізніше сусід сам зізнався селянинові про свій намір і сказав, що той має дуже добрих сторожів. На це селянин йому відповів, що нічого про це не знає і що в нього є звичка на час усіх постів замовляти Службу Божу за бідні душі. Ніколаус Вольф розповідає також про трьох дівчат, які жили самі у віддаленому домі і мали звичку багато молитися за небіжчиків. Одного разу в їх будинок намагалися пробратися злодії, але їх весь час відлякував сильний гуркіт на сходах. Злодіям здавалося, що багато людей бігло вниз по сходах. Про це пізніше вони розповіли самі.

О.Манцін розповідає: „Один купець мав на складі багато різних товарів і протягом кількох років не міг їх збути, через що потрапив у велику небезпеку обанкротитися. Він почав шукати захисту у стражденних душ, пообіцявши замовити за них велику кількість святих служб. Протягом короткого часу він спродав усі свої товари".