Приношення Святих Дарів – найсильніший бальзам для бідних душ

Блаженний проповідник Гайнріх Зузо пише про те, як він і ще один брат з його ордену, з яким вони разом вчилися в Кельні, пообіцяли навзаєм один одному, що той з них хто переживе іншого, має щотижня цілий рік відправляти за померлого дві Служби Божі. Незабаром той брат помер, а Гайріх Зузо забув за нього відчитувати обіцяні служби, але безперестанку молився за нього і жертвував покаяння. Якось з’явився йому померлий, що виглядав жалюгідно, печально: покійний мав жаль на нього за те, що він забув приносити святі Дари за нього. Зузо виправдовувався тим, що постійно молиться за нього Богові і кається. На це померлий вигукнув: „Крові, Крові, брате, треба, щоб я дістав полегшу! Службу, службу, як ми обіцяли один одному треба відчитувати!" І справді, коли святий повідчитував за нього багато служб, то незабаром побачив, як він у світлому образі піднявся на небо. Але тільки те найправдивіше, що (як зауважив блаженний папа Бенедикт XIII) лише Ісус Христос може начисто відмити нас від гріхів своєю кров'ю Про це говорилося на 25 засіданні святого Тридентського Собору, що ті душі, які перебувають у чистилищі, найсильнішу поміч одержують завдяки жертві, що приноситься з вівтаря.

Походження тридцяти Служб Божих або т. Зв. Григоріянок

Св. папа Григорій Великий у своїх бесідах розповідає одну історію, що сталася в його монастирі в Римі, звідки і беруть початок ці Служби. Помер брат на ім'я Юст. Але ще за життя він, всупереч засадам Чину, привласнив собі. декілька золотих монет, за що святий папа – його караючи, а інших застерігаючи – велів, щоб жоден з братів, коли він помиратиме, не допомагав йому, а його тіло наказав закопати разом з тими грішми поза церковним двором. Так і все відбулося. Але через тридцять днів змилостивився святий папа над покійним Юстом і казав ще стільки ж днів відправляти всім братам по черзі святі Служби Божі за нього. Коли Служби відправлялись померлий з’явився своєму рідному братові Копіозу, котрий був лікарем у місті, і на питання його „Як тобі там?" відповів: „Досі було погано, але тепер все добре, бо сьогодні я мав товариство". Коли Копіоз прийшов з цією звісткою в монастир, там полічили дні скільки вже приносять Жертву за нього (бо до того на це на зважали), і виявилось, що рівно тридцять. Св. папа закінчує розповідь такими словами; „Копіоз не знав, що робила монахи для його брата, і йому було дивним таке з'явлення; а воно співпало із святою жертвою, і через те стає ясно, що померлий брат уникнув страждань завдяки святому Жертвоприношенню". Відтоді цей звичай тридцяти Служб набув розповсюдження, а про велику силу його для померлих свідчать численні приклади.

Користь поминальних днів для померлих

О. Готфрід Геншеній. послідовник боландистів, описує в житії св. Діонісія Картезіанця один випадок, який стосується сказаного вище і добре вияснює суть справи: „Йоганн з Левена, великий і шановний пан, котрий посвячувався благочинним діянням і був особливо прихильний до картезіанців у Румонді, визначив для розради своєї душі один поминальний день у цьому монастирі і був тут, згідно зі своєю волею, похований. Але коли через рік відбувалося перше святкування, його могилу затінила хмара густого диму та неприємного запаху сірки; тоді св. Діонісій закликав усіх молитися заради спасіння покійника, бо він боявся, щоб ця з'ява не була знаком його прокляття. І всі священики, разом із св. Діонісієм, щиро молились і каялись за нього. На другу річницю під час святкування над могилою з'явилася вогняна куля, ясна і без запаху: був це втішний знак, який закликав чинити добрі діла братньої любові й надалі, бо якщо тепер дехто й заспокоївся щодо його зцілення, проте кожен також і розумів, що він потребує ще очищення. Нарешті на третій рік з'явилось ясне світло, з чого св. Діонісій збагнув, що душа цілковито спаслась і причислена до небесної слави. Важливим свідченням користі таких поминальних днів є те, що вся Церква вже з найраніших часів своїх знає цей звичай.