Коли когось просиш молитись за померлих, слід вибрати для цього вірних людей

Огидною є безбожність тих, котрі приймають подаяння та інші подарунки за те, що будуть молитися за померлих, а потім не дотримують своєї обіцянки. Св. Кардинал Петро Даміані наводить стосовно цього такий приклад. Одна вельможна жінка часто посилала священикові, якого вважала за дуже побожного, добрі обіди, щоб він молився за її покійного чоловіка. Однак, той лише приймав добрі дарунки, але так нічого й не робив, що й виявилося після такої події. Служниці набридло носити йому так часто ті страви, не одержуючи ніколи винагороди за свої старання; тому якось, не заставши його, вона сама поласувала обідом в затишному куточку, а по тому опустилась навколішки і змовила з піднятими руками побожно і радісно таку молитву: „Дає поживу всякій плоті, бо милість його вічна"(Псал. 135,25), „так, як підкріпилось цією стравою моє тіло, так нехай буде насичена Твоїм милосердям сьогодні душа мого господаря в раю". Наступної ночі покійний явився своїй дружині і подякував їй за вчорашній дар. Але оскільки вона наполегливо випитувала про його побут в іншому житті, то він додав: „До вчорашнього дня я терпів великі муки, а особливо мене мучив жахливий голод, та вчора ти подала милостиню обідом, і я врешті наситився й був повністю звільнений від муки голоду, бо мав достатньо добрих страв". Після цих слів він вмить зник. Жінка дивувалась, що допомога прийшла так пізно, а роз'яснення одержала тоді, коли служниця чесно призналась їй у тому, що сталось. А св. Тома Аквінський писав таке: „Для святої Тайни Причастя слід вибирати найбільш достойних і побожних священиків; бо навіть якщо св. Причастя як доброго, так і поганого священика має, властиво, ту саму цінність, все ж більшу користь принесуть Літургії кращого священика, бо молитви тоді матимуть сильнішу дію завдяки побожності священика, який сповняє молитви".

Бідним душам не допоможуть ані плачі, ані великі витрати

Благочестивий єпископ Кембрійський Тома Кантімпре з Чину проповідників пише: „Одна любляча мати на ім'я Авола день і ніч оплакувала безутішно передчасну смерть свого доброго сина, на якого вона покладала великі надії, і жодного разу, проливаючи ці непотрібні сльози, вона не здогадалась зробити те, що йому допомогло б. А тим часом бідний син, який тяжко мучився в чистилищі, гірко страждав від цієї непотрібної ніжності, яка більше шкодила йому, ніж приносила користі. Проте милосердному Господеві угодно було вказати їй на цю помилку такою з'явою. Якось у її скорботі привидівся їй похід юнаків, які радісно й швидко наближалися до якогось гарного міста. Вона почала гарячково серед них шукати свого коханого сина, і ось, аж у самому кінці вона побачила його, бо йому заважала мокра, важка жалобна одіж. Зітхаючи, він мовив до неї: „Поглянь, мамо! Ця одежа, важка від твоїх безконечних сліз, заважає мені поспівати за іншими, щоб зрівняти з ними крок; перестань же голосити і проливати сльози і, якщо ти дійсно мене любиш, постарайся підтримати мене молитвою, подаяннями, причастям та іншими добрими справами".

Про пишноту для покійників св. Августин мовить: „Розкішні похорони і дороговартісні могили служать певною втіхою хіба для живих, а померлим вони не допоможуть".

І відразу ж додає цей святий Отець Церкви: „Нехай посильною буде турбота про поховальні церемонії і спорудження пам'ятників, бо вона теж зараховується у Святому Письмі до справ добрих, і там хвала віддається тим, хто вчинив це не лише для тіл патріархів та інших святих чи також деяких інших покійників, але також і для тіла Господа нашого. Нехай люди роблять ці останні послуги своїм близьким, нехай вони це чинять для полегшення своєї скорботи, але нехай значно докладніше, старанніше і багатше чинять вони те, що допоможе душам померлих: св. Тайну Причастя, молитву і подаяння, бо це люблять померлі не лише тілесно, але й духовно".