Походження дня всіх душ

Відомий дослідник історії Церкви о. Сурій з Чину Картезіанців, пояснюючи походження цього загального поминального дня, наводить переказ одного випадку з житія св. абата Оділо Клюні, що його написав св. Петро Даміані (саме з цього випадку і походить святкування дня всіх святих): один побожний картезіанець, француз, відбувши прощу в землю обітовану, повертався на батьківщину, але буря викинула його на невідомий острів. Там він надибав блаженного самітника, який розповів йому, що неподалік його печери досить часто чуються зловіщі рики злих духів, які злостяться на те, що молитви і добрі діла християн за померлих йдуть їм, цим духам, на шкоду, бо ті душі, що вони їх мучать, або спасаються взагалі або, принаймні, дуже полегшують свої муки. Особливо ненавиділи вони св. абата Оділо Клюні та його ченців. Після свого повернення на батьківщину картезіанець, сповнюючи волю самітника, передав цю вістку святому абатові з Клюні, а той, загорівшись, щоб це діло загальної любові ще ширше розповсюдити, десь коло року 1030-го ввів у всіх монастирях свого Чину щорічний поминальний день за всі душі, що знаходяться в чистилищі; день цей відзначається у другому місяці зими. Папа Іван XIX, після розмови з абатом, запровадив цей звичай у всій Церкві. Але ще Тертулліан у третьому столітті говорив, що християни в його часи щороку відзначають пам'ять про померлих; і єпископ Амаларій з Трієру вже за два століття до Оділо запроваджував у своїй парафії таке святкування, але як повсюдний звичай це закріпилося саме тоді, про що вже мовилось.

Розділ5 деякі настанови про бідні душі Щоб мати змогу допомогти бідним душам, треба бути милосердним

Коли наша свята релігія вчить, що ми в цілому повинні перебувати в стані милості – для того, щоб праведно і богоугодно вершити наші справи, то це справджується особливо стосовно того, яку допомогу ми надаємо померлим, та й сам Божественний Спаситель мовить: „Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви" (Йоан. 15,5). Через те варто давати поради тому, хто перебуває в смертному гріху, примиритись із Богом у покаянній Сповіді, інакше ж бо неможливо допомогти бідним душам. Про це виразно свідчить такий приклад: якось батько на смертному ложі попросив свого сина часто згадувати його після смерті. Син вірно чинив його волю, багато молився за упокій свого батька і робив ще багато інших добрих справ. Проте через 32 роки йому явився його бідний батько, охоплений полум'ям, і гірко нарікав на нього через те, що він так багато літ не давав йому жодної розради у його жахливих муках. „Як це, – здивовано відповів син, – хіба я не допоміг вам моїми численними молитвами, подаяннями тощо, усім, що я чинив для вас і далі чиню?" – „Так, мій сину, знай, – відповів батько на це, – все те добре, що ти робив і тепер робиш, не допомогло ані тобі, ані мені, бо ж ти робив це у смертному гріху, твої сповіді не приносили тобі жодного разу користі, тобі бракувало необхідного розкаяння. Господь дозволив мені милосердно сказати про це тобі – мені на користь, а тобі – для самопізнання''. Після цієї з'яви його син виправився, відбув сповнену покаяння Сповідь і скоро врятував свого батька своїми добрими справами.