Пожертва власних заслуг йде на користь померлим

Хоча діяльність побожного Ніколауса Вольфа, котрий володів небесним даром зцілення через віру та молитву, спрямовувалась в основному на живих страдників, проте у своїй любові він турбувався також і про померлих, бо все, що робив, він жертвував для них. Сам він казав: „Молюся я чи роблю якесь добре діло, то маю з цього якусь заслугу перед Богом, так що можу подарувати її їм". До цього його заохотив такий випадок: коли один молодий чоловік мав помирати, почав він голосити і сказав своєму другові, що скоро мусить стати перед судом Божим, але не має нічого доброго із собою взяти. Але той розрадив його і мовив: „Не турбуйся! Я дам тобі все, що досі доброго зробив; ти можеш взяти це із собою!" Коли ж молодий чоловік помер то його друг почав каятися, що віддавши усе, буде тепер горювати, бо мусить знову почати все від початку. Незабаром з'явився йому померлий і сказав до нього: „Втішся друже, і не горюй за своїм подарунком: Бог був дуже задоволений з нього, бо він вирятував мене, а тобі ще так раз, як віддав, додасться заслуг".

Щось подібне розповідає і Будон: Після того, як один домініканець пожертвував усі свої добрі діла одній душі, з'явилась вона йому і сказала: „Твоєї жертви вистачить для мене і для тебе". Також пише Пеннеквін про одного зневіреного, якому на смертному ложі священик з великодушної любові відпустив усі гріхи, а натомість подарував йому усі свої добрі діла, так що той відійшов, діставши розраду, а через місяць з'явився, щоб подякувати йому і запевнити, що він насолоджується тепер вічним спокоєм.

Свята Тереза, пожертвувавши свої заслуги, спасла одну душу

Св. мати Тереза від Ісуса пише про себе таке: „Священик, якому я багато чим завдячую і котрий обіймав колись місце настоятеля одного з орденів, помер. Коли я дізналась про його смерть, то дуже засмутилась, бо була стурбована спасенням його душі, хоч він і був побожним та милосердним, проте я знала, якою небезпечною є служба душпастирства і якою важкою є відповідальність, що спадає на пастиря, а він двадцять років провадив таку службу, і тому я так боялася за нього. Отож я поспішила у свою каплицю просити Господа, щоб Він усе, що я зробила доброго у своєму житті, зачислив йому, а те, що ще бракує, щоб узяв зі скарбу заслуг його житія, і таким чином вирятував його від страждань чистилища. Після того, як я так з усього серця молилася, здалося мені, начебто я бачу, як ця душа підіймається до моєї правиці з глибин землі і з виразом найвищої радості підноситься на небо. Хоча цей священик помер у досить старечому віці, проте образ, який я бачила, належав начебто чоловіку зовсім іще молодому, до тридцяти років. Ця з'ява була короткою, але вона розрадила мене, бо я не сумнівалася у правдивості її. Мені не треба було вже сумувати за тим, що він помер, як це робили багато інших, котрі так само, як і я, любили його. Через те, що він помер у дуже віддаленій місцині, я тільки згодом довідалася про ближчі обставини його побожного відходу".

Велика цінність відпущення гріхів для бідних душ

Щоб пізнати цінність святого відпущення гріхів, котре внаслідок заступництва може бути подарунком для бідних душ, треба зважити, що воно таке, а саме: догідна посвята Ісусові Христові. Ми можемо для цих душ, що потребують допомоги, просити милосердя, молитися, каятись, але все те, що ми можемо робити, є обмежене, недостатнє, на противагу - найменша догода Ісусові Христові має таку безмежну цінність, таку ціну, що нею можна сплатити всі їхні борги. Ніщо так добре не вияснює поняття цінності відпущення гріхів, як самі слова нашого Господа, які почула в одкровенні св. Брігітта, коли він говорив одній побожній жінці в Римі, котра думала саме про велику ціну відпущення гріхів цього міста. „Скажи цій жінці, – мовив Він одному святому, – що відпущення гріхів церквами міста Риму для Бога мають більшу вагу, ніж здається; навіть якби людина могла тисячу разів помирати для Бога, то вона все одно не достойна була б і найменшої величі, яка дається святим; хоч людина і не може тисячу років жити, проте так стається, бо за безконечними гріхами йдуть безконечні покарання, яких людина не може повністю відробити, тому відпущення гріхів послаблює великі і дужі важкі покарання, або з важких робить дуже легкі, через що ті душі, котрі після отримання святого відпущенні гріхів, сповнені любові та щирого покаяння, прощаються з цим світом, будуть звільнені не тільки від гріхів, а й від покарання".

Є своєрідною, як її називає Будон, жорстокістю, коли хтось щиро не прагне здобути цих небесних скарбів, і тим самим не допомагає душам, які потребують цієї допомоги. Будон скаржиться навіть на членів монаших згромаджень, котрі не можуть здобути достатнього відпущення гріхів для бідних душ через те, що не зважають, як слід, на це. Тому то каже він: „Якщо є певні папські вівтарі, з яких здійснюється надзвичайне відпущення гріхів для душ у чистилищі, то треба передовсім і про те турбуватися, щоб із цих вівтарів читалися також і святі проповіді".