Свідчення Нового Завіту про чистилище

Божественний Спаситель мовить: „Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не видав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не вкинули в темницю. Істинно кажу тобі: не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага" (Мт. 5, 25-26). Теперішні теологи і коментатори Святого Письма розуміють темницю однозначно як чистилище: очевидно, йдеться про інший світ, але про пекло мова не може тут іти, адже з пекла немислиме вороття, а воно тут можливе.

Крім того, Божественний Спаситель ще мовить: „І коли хто скаже слово проти Сина чоловічого, проститься йому. Коли ж хто скаже проти Святого Духа, йому не проститься ні на цьому світі, ні на тому "(Мт. 12, 32). З цього святий Августин, разом з іншими отцями Церкви, виводить, що мова йде про чистилище, де (відповідно до Божественного вислову) дається прощення гріхів, спокутуваних уже в іншому світі. Зрештою, також і святий Павло пише: „Коли ж хто на цій основі (якою є Ісус Христос) будує з золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна, соломи (тут під золотом, сріблом і самоцвітами отці Церкви розуміють добрі діла, і, напротивагу їм, – під деревом, сіном і соломою розуміються легкі гріхи або прогрішення), кожного діло стане явне, день бо Господній зробить його явним, бо він відкривається в вогні, і вогонь випробує діло кожного, яке воно. І коли чиє діло, що він збудував, устоїться, він прийме нагороду, коли ж чиє діло згорить, він зазнає шкоди; та він сам спасеться, але наче крізь вогонь" (І Кор. 3,12-15). Алліолі пояснює ці слова так: „Вогонь, що про нього тут говорить апостол, – це не що інше, як саме вогонь очищення, чистилище, в якому до часу визволення перебувають не цілковито чисті, але упокоєні душі, аж поки не настане Судний день і все не очиститься всесвітнім вогнем (див. також: II Пт. 3,10-13). Подібно пояснюють це місце всі отці Церкви, і ми навіть маємо непомильне пояснення, дане на Флорентійському Соборі, що все слід розуміти саме в та кому сенсі.

Апостольські свідчення про чистилище

Вже у третьому столітті Тертулліан говорить про жертви для мертвих, як про одне з апостольських свідчень, а св. Іван Дамаскин каже у своїй промові за померлих: „Учні й апостоли Божественного Спасителя, котрі на власні очі бачили вічне Слово і наставляли на путь істинний всі землі світу, вчили, що непорочна, благодатна і цілюща тайна святого жертвоприношення нагадує також і про тих, які з вірою заснули". Для підкріплення цих слів наводить він ще думку св. Івана Золотоустого: „Іван, котрого ми називаємо Золотоустим, бо він говорить направду золоті слова, вчить: Не просто так, не випадково наймудріші учні Божі настановляли і Церква дотримується настанови, щоб кожен священик у побожних тайнах молився за душі померлих". Про це ж саме пише і св. Григорій Нисський: „Не без підстави і не без користі свідчать апостоли та учні Христові, що над усе святій Церкві Божій угодно, якщо в осяйній божественній тайні шануватись буде пам'ять про тих, котрі померли з правдивою вірою". Нарешті, св. Августин цілковито переконаний у правдивості цих апостольських свідчень щодо чистилища. У своєму трактаті про піклування за померлих він пише: „У книзі Макавеїв читаємо про жертви для мертвих, і хоча про це в Святому Письмі Старого Завіту більше нічого не записано, одначе ставлення всієї Церкви до цього звичаю таке поважне, що серед молитов, які править Господеві перед Божим алтарем священик, неодмінно знаходить своє місце і молитва за мертвих".