Кожен з нас зобов'язаний допомагати покійникам

Поруч із загальним обов'язком, який на нас накладається заповіддю Божою про любов до ближнього, кожен з нас має ще й особливе зобов'язання – допомагати покійникам, – яке випливає із особистих стосунків з ними ще за їх життя. Адже кожен з нас чимось зобов'язаний перед покійниками. Так, наприклад, як учні перед своїми учителями за уроки та освіту, яку вони від них отримали, так само кровні родичі, товариші по роботі, члени монашого чину чи згромадження, фронтові соратники, сусіди, друзі, душпастирі тощо; хто б у якому стані не знаходився і де б не перебував, він завжди мав серед покійників, які в цей час можуть перебувати в чистилищі, таких, кому він завдячує за благодіяння та різні послуги. Іншої причини, щоб віддячитися нашим благодійникам та друзям не потрібно навіть шукати, адже ми можемо допомогти їм полегшити їх терпіння в чистилищі, а також звільнити їх звідти. Особливо суворе зобов'язання накладається на тих, хто має у своїй власності ту чи іншу спадщину покійників. Спадкоємці, якщо вони поводять себе інакше, були названі ще ІУ-им церковним Собором в Карфагені вбивцями бідолашних, оскільки вони позбавляють заслуженої допомоги ті душі, які її потребують. Святий Діонісій Картезіянець говорить: „ Той насправді не має жодної іскорки Христової та братерської любові, хто через недбалість та інертність допускає, щоб бідні душі його друзів страждали в полум'ї чистилища".

Про особливий обов'язок дітей щодо покійних батьків

Діти зобов'язані уже від природи любити і шанувати своїх батьків, тому що вони від них отримали своє життя. „Усім твоїм серцем прославляй свого батька, – написано у Святому Письмі, – і не забувай про болі матері своєї. Пам'ятай, що вони привели тебе на світ: чим заплатиш за те, що для тебе вони вчинили?" (Сирах 7, 27-28). Діти отримують від своїх батьків крім життя ще й багато інших добродіянь. Тому вони зобов'язані до ніжної взаємної любові і до добродійного співчуття до них після їх смерті. Ще суворіше стосується це священиків, оскільки вони, як представники Церкви, - особливо під час святого Причастя можуть зробити для них набагато більше. Благословенні ті батьки, сини яких стають священиками.

Батькові Єпископа Томи Кантімпре Чину Проповідників (як він сам розповідає) було сказано в Єрусалимі, куди він ходив на прощу, що він отримає звільнення від одного дуже великого гріха, за якого сповідався і за якого заслуговує покарання в чистилищі, якщо його син стане священиком і звільнить його передчасно від цього гріха. Тому родичі Томи Кантімпре, після того як він став священиком, а його батько помер, віддавали йому невпинно увесь свій запал, особливо при виставленні святих Божих Дарів і незабаром отримали велику втіху, коли дізналися про звільнення його батька з чистилища. Про це дбає також і Церква, коли під час панахиди додає три молитви за батьків священика, і перша з них звучить так: „О, Боже, що наказав нам шанувати наших батьків, змилуйся милосердно над душами мого батька і моєї матері, пробач їм їхні гріхи, а я сподіватимуся побачити їх коли-небудь у великій радості вічної розкоші. З допомогою Ісуса Христа, Амінь".