Набожні пожертвування сприяють швидшому звільненню з чистилища

Один шляхетний чоловік з Валадоліди, що з Іспанії, подарував св. Терезі будинок з садом і виноградниками для монастиря. Два місяці після цього він помер від наглої смерті через хворобу, втративши одночасно мову. Незабаром Всевишній їй сказав, що блаженство цього небіжчика було у великій небезпеці. Він проявив милосердя через послугу, яку той зробив для Матері Божої, коли подарував під монастир свій будинок; він не зможе покинути чистилище доти, поки у тому будинку не буде відправлена перша Служба Божа; після Служби він має бути звільнений. Пізніше, під час молитви, Бог сказав Терезі знову, що вона мусить поспішати, оскільки та душа страждає від дуже великих мук. Коли після багатьох перешкод у будинку відбулася перша Служба, Тереза побачила, як її доброчинець з сяючим, радісним обличчям, із складеними руками з виразом подяки піднімався на небо. Вона зауважує при цьому, що вперше відчула, як йому почувається на шляху до блаженства. „Це просто чудо, – підсумовує св. Тереза, – що Бог за кожну послугу, яка робиться на честь Його Матері, із задоволенням винагороджує, проявляючи таке велике милосердя. Того, хто робить наші мізерні, нічого не варті та погані справи такими дорогоцінними і нагороджує нас за них вічним життям, потрібно увесь час хвалити і прославляти!"(Літопис монастиря у Валодоліді).

Ревне дотримування чернечої обітниці звільняє від чистилища

Св. Тереза в своїх сповідях пише: „Один дуже побожний монах з нашого Чину лежав тяжко хворим. Коли я була присутня на святій Службі, я задумалася і побачила, що він саме у цей момент помер і відправляється повз чистилище на небо. Він помер саме в ту годину, коли я його бачила, і я здивувалася, що він не потрапив в чистилище. Тоді мені дали зрозуміти, що він цьому завдячує лише тому, що завжди ретельно виконував чернечу обітницю, а Церква надає із свого скарбу особливу милість тим, хто вірно дотримувався всіх правил цього Чину. Дякуючи Милосердю Господньому, ревні монахи звільнялися від спокутування гріхів у чистилищі. Можливо мені повідомили цю звістку для повчання і для того, щоб я зрозуміла, що духовний сан та орденський одяг – це ще не все, що ми лише через справжнє, внутрішнє та зовнішнє, духовне перетворення можемо отримати таку високу нагороду". До цього свята додає ще таке зауваження: „Хоча Всевишній і виявив мені таке милосердя і показав ще багато подібного, але я хочу сказати, що із всіх душ, які я бачила, лише згадана вище набожна душа та душа св. Петра Алькантарійського після смерті були звільнені від спокутування у чистилищі".

Щира любов до небіжчиків гарантує завчасне та вічне благословення

Побожний Будон пише: „Я знав одну особу, яка була нагороджена великою милістю нашого Всевишнього Ісуса Христа, хоча не мала жодної людської допомоги. Цей чоловік, який зовсім не помічав своєї бідності повністю присвятив себе душам у чистилищі; він безперестанку збирав для них милостиню і Милосердний Бог благословив його зусилля таким чином, що він під час чуми врятував монашу спільноту одного чину, яка не мала ніяких доходів. Але через велику кількість Служб, які відправляли отці-монахи за стражденних душ, він забезпечив спільноту від злиднів та пошесті – і Бог проявив до нього милосердя. Той чоловік помер зі славою святого під час одного ювілею. Є причина вважати, що Провидіння хотіло, аби він отримав повне звільнення від гріхів, від вогню, з якого він, як ми переконалися, звільнив велику кількість душ". Перед цією розповіддю Будон, великий друг стражденних душ, мовить: „Не так легко дієво допомогти душам у чистилищі. Але це можна зробити, коли відмовляти заради них публічні молитви, наприклад, кожного місяця, у неділю, здійснювати загальне св. Причастя за зразком тих, які відбуваються в Римі і яким Святіший Отець надав силу цілковитого очищення. Одним з найдієвіших засобів допомогти стражденним душам, який підтримується та винагороджується Богом, – є написати і роздати всім духовним пастирям, проповідникам та іншим зацікавленим особам книги, в яких написано про можливість та способи допомоги бідним душам".