Орлик Пилип Степанович

Пилип Степанович Орлик (21 жовтня 1672 — 24 травня 1742) — Гетьман України (у вигнанні) в 1710-1742 роках.

• Н ародився 21 (11) жовтня 1672 року в м. Косут Ошмянського повіту на Віленщині (тепер територія Білорусі) в сім'ї родовитої литовсько–чеської сім'ї.

• Навчався у єзуїтському колегіумі у Вільні (Вільнюс), а також у Києво-Могилянській колегії, яку закінчив в 1694 році.

• Володів українською, польською,церковнослов'янською, болгарською, сербською, латинською, італійською, німецькою,шведською, французькою, російською, старогрецькою, новогрецькою і ймовірно турецькою мовами.

• У 1698-1700 рр. - консисторський писар у канцелярії київського митрополита у Києві, потім у Полтавському полку

• Став старшим військовим канцеляристом і регентом справами Генеральної військової канцелярії Війська Запорізького.

• З 1702 (за іншими джерелами - з 1706) року — генеральний писар, і, як вважається, став найближчим помічником І. Мазепи.

• У 1708 році взяв участь у повстанні І. Мазепи проти Російської імперії - Петра Першого і перейшов на бік Карла XII, 27 червня 1709 року (після Полтавської битви) емігрував в Османські володіння.

• 5 квітня 1710 р. гетьман України (у вигнанні).

• 10 травня 1710 року Карл ХІІ затвердив П. Орлика гетьманом України.

• 1710 р. - “Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького”

• 8 листопада 1710 року Туреччина, підтримуючи гетьмана Орлика, оголошує війну Російській імперії.

• На початку 1711 р. Орлик розпочинає невдалий спільний похід запорожців і татар проти росіян в Україні. В поході взяли участь Туреччина, Кримське Ханство, Швеція та частина польського війська, яка підтримувала Лещинського.

• У травні 1711 року розпочався наступ московських військ під проводом Б. Шереметьєва. Гетьман відійшов до Бендер.

• Їздить від однієї європейської столиці до іншої в пошуках підтримки своєї справи.

• У 1714 році перебував у Молдавії, потім (1715) разом з частиною старшини скористався запрошенням Карла ХІІ і жив до1720 року у Швеції, після чого вимушено відбув до Польщі (за іншими даними - до Німеччини, а згодом до Франції), де промешкав два роки, з 1722 року П. Орлик переїхав на територію Оттоманської імперії, де його фактично було інтерновано - на вимогу турецького уряду до 1738 року він оселився в Салоніках (Греція).

• Надалі П. Орлик жив у Хотині, Серезі, по тому — в Чернівцях, Каушанах і Бухаресті.

• Згодом переїхав до Ясс, де помер 24 травня 1742 року.

П рокопович Феофан

Феофан Прокопович (Єлезар) (*18 червня 1681 — 19 вересня 1736) — український теолог, письменник,поет, математик, ректор Київської академії (1710-16 рр.), архієпископ Великоновгородський та Великолуцький.

• Народився у Києві 7 червня 1681 року в родині крамаря Церейського.

• Вчився в початковій школи при монастирі, потім в Києво-Могилянському колегіумі.

• 1698 року вступає до Володимир-Волинського уніатського колегіуму, живе у базиліянському монастирі, де приймає унію й постригається у ченці під іменем Єлисея.

• Переведено до Римської католицької академії св. Афанасія.

• 28 жовтня 1701 року залишає Рим, не закінчивши повного курсу академії. Пішки проходить Францію, Швейцарію, Німеччину, деякий час студіює в місті Галле, де знайомиться з ідеями реформаторства.

• 1704 року повертається в Україну, спершу в Почаївський монастир, потім у Київ, зрікається католицької віри, проходить епітимію і постригається у православні ченці, прийнявши ім'я Феофана.

• З 1705 року викладав риторику, піїтику та філософію у Києво-Могилянському колегіумі, уклав курс піїтики та риторики, написав трагікомедію «Володимир», присвятивши її гетьману Івану Мазепі. Водночас пише й виголошує богословсько-філософські проповіді, завдяки яким був помічений київським генерал-губернатором Д.Голіциним та О.Меншиковим.

• 1707 року стає префектом Києво-Могилянської академії.

• 1711 року Прутський похід. Після повернення до Києва Феофана Прокоповича призначено ректором Києво-Могилянської академії і професором богослов'я. Водночас він стає ігуменом Братського монастиря.

• 1716 року за бажанням Петра I Прокопович переїжджає до Петербурга.

• 1718 року призначений єпископом псковським і нарвським, стає наближеним до царського двору. Пише на замовлення царя книги «Апостольська географія», «Коротка книга для навчання отроків», «Духовний регламент».

• 1721 року призначений віце-президентом найсвятішого синоду, головою якого був виходець з України Стефан Яворський.

• 1724 року Феофан за наказом царя пише указ про устрій чернецтва, який упорядковував і регламентував монастирське життя за взірцем давніх монастирських статутів, спрямовував чернече життя на користь суспільству, бере активну участь у здійсненні реформ у Росії. Після смерті Петра I сприяє сходженню Катерини I на трон.

• 1725 року Прокоповича призначено архієпископом новгородським і першим членом синоду, фактичним главою Російської православної церкви. Він бере участь в організації Російської Академії наук, очолює так звану «учену дружину» діячів культури.

• Останнє десятиріччя життя майже залишив діяльність вченого, зазнавав переслідувань з боку противників петровської політики, які плели навколо Прокоповича інтриги, слали в синод доноси, намагаючись позбавити його високого становища в церковній ієрархії.

• 19 вересня 1736 року помер у Новгороді, похований у новгородському Софійському соборі.