18. Конституція як основне джерело трудового права України.

Як джерело трудового права Конституцію України характеризує те, що її положення: а) визначають систему соціально-економічних та трудових прав, серед яких основоположна роль належить праву на працю, на відпочинок на страйк, охорону здоровя, судовий захист тощо; б) регламентують службово-трудові відносини окремих категорій посадових осіб ( наприклад, Президента та народних депутатів України, суддів тощо). Ці особливості Конституції України, як джерела трудового права, є основними.

У Конституції України визначені основоположні соціально-економічні права особи, гарантії щодо їх реалізації та захисту (ст.ст. 41-49), повноваження органів державної влади та місцевого самоврядування (ст.ст.6, 19, 85, 106,113-116 та інші). Так, Основний Закон визначає сутність та зміст права на працю, права на страйк, права на відпочинок та інших пов'язаних із ними прав, які відображають зміст правосуб'єктності фізичної особи. У цьому акті цілісно визначено повноваження органів державної влади, посадових осіб, зокрема: Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України, тощо. Серед повноважень, законодавчо визначені ті, які безпосередньо стосуються участі цих суб'єктів у трудових відносинах. Крім того, Основних Закон України регламентує окремі аспекти службово-трудових відносин за участю Президента України, народних депутатів України, суддів, тощо.

Отже, Конституцію України як основне джерело трудового права характеризує те, що у ній визначено: 1) основні, концептуальні питання формування системи джерел трудового права та правові властивості окремих нормативно-правових актів; 2) систему трудових прав особи та гарантії їх реалізації та захисту; 3) окремі аспекти службово-трудових відносин; 4) повноваження органів державної влади та ОМС, у тому числі і щодо участі їх у трудових відносинах.

19. Кодекс законів про працю України як джерело трудового права України.

Що характерно для КЗпП України? У ньому визначено положення щодо: а) правового регулювання суспільно-трудових відносин; б) умов та порядку прийняття окремих локальних нормативно-правових актів; в) порядку врегулювання індивідуальних трудових спорів.

З часу прийняття до КЗпП України було внесено цілу низку змін. Проте концептуально сьогодні цей закон не спроможний забезпечити становлення в Україні ефективної ринкової моделі суспільно-трудових відносин. Тому наразі до парламенту внесено проект ТК, який включає 9 книг та 438 статей. Не зважаючи на особливе значення цього документа для розвитку системи джерел трудового права, його основні положення потребують суттєвого фахового доопрацювання та широкого публічного обговорення, з урахування думки та позиції всіх зацікавлених сторін.

У розвиток положень КЗпП України Верховною Радою України ухвалено цілий ряд законів з окремих аспектів суспільно-трудових відносин: ЗУ Закон України «Про зайнятість населення», «Про охорону праці”, „Про колективні договори і угоди”, „Про державну службу”, „Про оплату праці”, „Про відпустки”, „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” тощо.

20. Нормативно-правові договори як джерело трудового права України.

21. Локально-правові акти як джерело трудового права України.

Однією із специфічних рис системи джерел трудового права є те, що до неї належать локальні нормативно-правові акти. Вони виступають результатом локальної нормотворчої діяльності, яку відповідно до закону здійснюють учасники суспільно-трудових відносин. Призначення таких актів полягає в тому, що вони покликані пристосувати загальні норми актів трудового законодавства до конкретних (місцевих) умов праці у певного роботодавця, а також конкретизувати та деталізувати систему трудових прав та обов'язків, соціально-трудових гарантій.

Суб'єкти трудового права у сфері локальної трудової нормотворчості діють за принципом: «дозволено лише те, що визначено законом». Локальні нормативно-правові акти приймаються безпосередньо роботодавцем, трудовим колективом, самостійно або в узгоджувально-договірному порядку між ними. Ще однією особливістю локальних джерел трудового права є те, що вони мають локальну сферу дії, оскільки поширюються на конкретного роботодавця та працівників, які перебувають з ним у трудових відносинах.

Основним локальним нормативно-правовим актом є колективний договір, який підлягає обов'язковому обговоренню і схваленню трудовим колективом на загальних зборах або конференціях трудового колективу.

Іншим важливим локальним нормативно-правовим актом є правила внут­рішнього трудового розпорядку.

У правилах внутрішнього трудового розпорядку визначаються порядок прийняття на роботу і звільнення з роботи, порядок використання робочого часу, заохочення працівників, які сумлінно виконують свої трудові обов'язки, порядок притягнення працівників до дисциплінарної відповідальності у разі вчинення порушень ними трудової дисципліни. Локальними нормативно-правовими актами є технічні правила та інструк­ції, положення про структурні підрозділи підприємства, установи, організації.