Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
trudovoe_Mogilyanka.doc
Скачиваний:
7
Добавлен:
02.08.2019
Размер:
560.64 Кб
Скачать
  1. Власник або уповноваженим ним орган як суб'єкт трудового права України.

Термін «роботодавець» в актах трудового законодавства трактується неоднозначно. Так, у ст. 1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та ст.1 Закону України «Про організації роботодавців» термін «роботодавець» розглядається як «власник підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, виду діяльності, галузевої належності, або уповноважений ним орган (керівник) чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю. Згідно зі ст.1 Закону України «Про охорону праці» роботодавець розглядається як власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.

Умовами набуття трудової правосуб''єктності роботодавця є наступні: 1) організаційно-правова умова; 2) економічно-правова умова; 3) трудоправова умова.

Організаційно-правова умова передбачає, що у правовому сенсі особа роботодавець відповідає основним вимогам, які визначені у законодавстві. Фізична особа має досягти повноліття. Юридична особа має бути належним чином організована та зареєстрована у встановленому законом порядку.

Економічно-правова умова передбачає, що роботодавець повинен мати належні економічні умови для організації праці працівників, виходячи із особливостей ведення господарсько-економічної діяльності, має створити й організувати належні умови праці та провадити видатки на фінансування зобов'язань перед працівником.

Трудоправова умова означає, що роботодавець має забезпечити належні умови для реалізації працівниками своїх трудових обов'язків та соціально-трудових гарантій, а також має належним чином виконувати свої трудові обов'язки, дотримуватись і виконувати акти трудового законодавства та локальні нормативно-правові акти.

Трудова правосуб'єктність роботодавця - це визначена нормами трудо­вого права здатність роботодавця мати, самостійно або через уповноважені органи здійснювати (набувати, реалізовувати, виконувати) трудові права та обов'язки, трудові повноваження відповідно до закону та нести юридичну відповідальність за порушення трудових обов'язків. Зміст трудової правосуб'єктності роботодавця складається із трудової правоздатності, дієздатності, трудових прав та обов'язків, а також трудової деліктоздатності. У випадках передбачених законом роботодавці можуть наділятися трудовими повноваженнями.

  1. Поняття трудових правовідносин.

  1. Умови виникнення трудових правовідносин.

  2. Підстави виникнення трудових правовідносин.

  3. Зміст трудових правовідносин.

  1. Поняття зайнятості.

Категорія «зайнятість населення» має соціальний, економічний та правовий аспекти.

Як соціальна категорія «зайнятість населення» — це показник, що відобра­жає рівень соціального благополуччя у суспільстві та державі і віддзеркалює життєвий рівень громадян.

Як економічна категорія «зайнятість населення» є показником, що озна­чає ступінь або відсоток працездатних громадян залучених до різних секторів економіки, у зв'язку з чим вони можуть отримувати дохід та забезпечувати життєдіяльність.

Відносини зайнятості регулюються за допомогою норм цивільного, адміністративного та трудового права, а також права соціального забезпечення. Разом з тим, досить системно та повно відносини зайнятості регламентуються у трудовому праві. Адже трудовий договір є однією із найбільш оптимальних форм забезпечення зайнятості та реалізації особою права на працю. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб; примушування до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавством України; добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про зайнятість населення» «зайнятість населення» означає діяльність громадян, що пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Сучасна модель зайнятості в Україні ґрунтується на таких засадах, як: забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку,

політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб; сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва; координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості; співробітництва професійних спілок, асоціацій (спілок) підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення; міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні; чіткого визначення переліку громадян, які вважаються зайнятими.

  1. Правові форми працевлаштування.

  2. Правовий статус безробітних.

  3. Гарантії найманих працівників у сфері зайнятості.

  4. Правові відносини роботодавців та органів зайнятості.

  1. Поняття колективного договору.

Колективний договір – це правочин, що укладається між роботодавцем або уповноваженим ним органом та трудовим колективом, професійною спілкою(професійними спілками) або іншими уповноваженим трудовим колективом органом на підставі та у розвиток положень актів трудового заокнодавства, з метою врегулювання виробничо-господаських та соціально-трудових відносин між його сторонами.

  1. Сторони колективного договору.

Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом з однієї сторони і однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів - представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом.

Сторонами генеральної угоди виступають:професійні спілки, які об'єдналися для ведення

колективних переговорів і укладення генеральної угоди; власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих працівників держави.

Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об'єднання власників або уповноважені ними

органи і профспілки чи об'єднання профспілок або інших представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення переговорів, укладення угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять у сферу їх дії.

Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної влади або

регіональними об'єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і об'єднаннями профспілок чи іншими уповноваженими трудовими колективами органами.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]