18. Структура адміністративно-правового статусу фізичних осіб.

1. Адміністративна правоздатність; 2) Адміністративна дієздатність.

19. Адміністративна правоздатність фізичних осіб.

Адміністративна правоздатність — це визнана законом за громадянином фактична можливість бути суб'єктом адміністративного права, мати права й обов'язки адміністративно-правового характеру.

Адміністративна правоздатність виникає з моменту народження людини. Її обсяг встановлюють і змінюють за допомогою адміністративно-правових норм. Вона підтверджується документами про громадянство — паспортом громадянина України, а для осіб до 16 років — свідоцтвом про народження.

Правоздатність не може бути обмежена або відчужена, від неї неможливо відмовитися добровільно (оскільки така відмова не має юридичної сили). Правоздатність людини утворює юридичне поняття особи й громадянина. Тільки у випадках, передбачених кримінальним або адміністративним законодавством, громадянин може бути позбавлений якоїсь частини адміністративної правоздатності — права пересування, батьківських прав тощо.

Обмеження правоздатності:

1) обмеження фізичних осіб (вік і стан здоров’я);

2) ті, що виникають із несумісності певних юридичних відносин (несумісність статусу депутата з деякими посадами та видами діяльності);

3) каральні (є результатом прийнятого юрисдикційним органом рішення і покладеного на правопорушника покарання, мають тимчасовий характер);

20. Адміністративна дієздатність фізичних осіб.

Адміністративна дієздатність — це визнана законом спроможність громадян своїми діями набувати та здійснювати права й виконувати обов'язки адміністративно-правового характеру.

Залежно від віку дієздатність поділяється:

1) повна (18 р.);

2) обмежена (16 р.) – отримати паспорт, притягнення до адміністративної відповідальності;

3) часткова – вона не визначена, що ж стосується моменту виник, то законодавцем дане питання не врегульовано;

Стан здоров’я також може бути фактором недієздатності.

Належність до певних соціальних груп може стати причиною надання громадянам додаткових прав.

21. Основні адміністративні права та обов’язки фізичних осіб.

Права індивіда – це соціальні можливості, встановлені економічними та культурними умовами життя суспільства і законодавчо закріплені державою. У них відображена міра свободи, яка можлива для індивіда на конкретному історичному етапі розвитку суспільства.

Види адміністративних прав:

1) об’єктивне право – система правових норм, система джерел їх визначення;

2) суб’єктивне право – все те, що витікає з правових норм, об’єктивного права для особи і характеризує її як суб’єкта прав. Суб’єктивне право у вузькому розумінні являє собою право особи передбачених правовою нормою (право на свободу пересування).

Таким чином суб’єктивне право як юридична категорія означає відображення норми права і закріплені в ній: свободу поведінки індивіда; можливість для індивіда користуватися певними соціальними благами; повноваження здійснювати дії; можливість звернутися до суду, або іншого уповноваженого органу.

За своїм змістом права громадян можна поділити на три групи:

1) на участь у державному управлінні та соціально-політичну активність: право на державну службу, внесення пропозицій, одержання необхідної інформації та документів у встановленій формі, проведення зборів, мітингів, демонстрацій, створення громадських об'єднань чи належність до них тощо;

2) на одержання допомоги від відповідних компетентних організацій: право на медичну, санітарно-епідеміологічну допомогу, безкоштовне користування благами (бібліотеками, парками тощо), користування транспортом, одержання оплатних та інших послуг;

3) на права, які захищають: в адміністративному порядку (адміністративна скарга, адміністративно-юрисдикційне провадження), судовому порядку (скарга, позов), громадянин особисто (необхідна оборона).

За механізмом реалізації права фізичних осіб можуть бути виділені:

1) абсолютні права – це права користування якими здійснюється на власний розсуд;

2) відносні права – для реалізації яких потрібен акт відповідного державного органу.

Обов’язок – це об’єктивно необхідна міра можливої поведінки особи.

Обов’язки поділяються на:

1) Абсолютні обов’язки – не залежать від конкретних обставин, вони є безумовними і покладаються на кожного громадянина:

2) Відносні обов’язки – виникають з правомірних дій спрямованих на придбання прав і користування ними (або з правопорушень).