119. Поняття та принципи європейського адміністративного простору.

Європейський адміністративний простір (далі — ЄАП) — це своєрідна метафора, яка має практичні наслідки для держав — членів ЄС та охоплює принципи адміністративного права як набір критеріїв, обов'язкових для використання державами-кандидатами у їх намаганнях досягти розвитку управлінського потенціалу відповідно до вимог членства в ЄС.

Так, важливі принципи адміністративного права викладені в Римському договорі, а саме: право на судовий перегляд адміністративних рішень, прийнятих інституціями ЄС, або зобов'язання щодо обґрунтування адміністративних рішень, прийнятих інституціями ЄС. Проте лише деякі з адміністративних питань регулюються ЄС в законодавчій формі.

Суд ЄС встановив загальну частину основних принципів, що складають так зване «європейське адміністративне право», яке не заміняє національне адміністративне право, а працює паралельно з ним, складаючи надструктуру, до якої повинно пристосовуватися національне право. Ці принципи характеризуються двома особливостями: по-перше, вони ніби вмонтовані в управлінські структури і відображені в адміністративних процедурах на всіх рівнях; по-друге, їх дотримання здійснюється під опікою незалежних контрольних органів, систем правосуддя та парламентського нагляду, у результаті чого забезпечується захист прав та інтересів фізичних і юридичних осіб.

Основні принципи права ЄС і адміністративного права, зокрема, виступають у державах — членах ЄС у ролі підвалин європейського адміністративного простору, що є набором спільних стандартів для здійснення державного управління, визначених у законодавчому порядку і запроваджених через систему заходів, процедур та механізмів звітності. Спираючись на ці стандарти, можна оцінити:

• надійність системи державного управління;

• ступінь підзвітності державних службовців та органів влади;

• практичну обґрунтованість процедур прийняття управлінських рішень;

• можливість оскарження цих рішень та відшкодування збитків.

120. Юрисдикція Європейського суду з прав людини в справах адміністративно-правового характеру.

Прийняття Конституції 1996 p., де пріоритет прав людини У відносинах з державою було чітко визначено, а також ратифікація країною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 p., яка набула чинності в Україні у вересні 1997 p., надали поштовху суттєвим змінам у правовому регулюванні відносин між державою та громадянином, фізичними та юридичними особами.

У цьому контексті можна зазначити, що Європейський суд з прав людини, який вирішує спори, що виникають із приводу дотримання будь-якою державою-учасницею норм Конвенції, є інституцією, яка спрямована на вирішення спорів публічно-правового характеру. Проте це досить широке тлумачення юрисдикції Європейського суду.

Із практичної точки зору, виникає питання, чи існує юрисдикція Європейського суду у справах, що мають адміністративно-правовий характер? Відповідь на це запитання являє собою досить складну науково-практичну проблему, розв'язання якої передбачає глибокий аналіз прецедентного права Європейського суду та тенденцій, які намітилися в цій сфері.

По-перше, слід мати на увазі, що прецедентна практика Європейського суду сьогодні фактично імплементується в національну правову систему України, оскільки сама Конвенція надає Європейському суду право фактичного тлумачення положень Конвенції, а національні судові органи починають усе більше посилатися на прецедентні судові рішення Європейського суду при вирішенні питань у межах національної судової юрисдикції. Таким чином, Конвенція з прав людини та прецедентна практика Європейського суду складають ту правову основу, на якій базуватимуться правові принципи національного адміністративно-правового регулювання відносин держави (державних органів) та особи (юридичної чи фізичної).

По-друге, слід мати на увазі, що в деяких питаннях застосування Конвенції Європейський суд виходить із того, що міжнародно-правовому захисту підлягає діяльність як фізичних, так і юридичних осіб.

Так, захисний режим Конвенції встановлений для права власності, що має забезпечуватися державою. Стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції передбачає, що «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном».

По-третє, спори адміністративно-правового характеру можуть розглядатися Європейським судом у контексті ст. 6 Конвенції, де передбачено, що кожна особа при вирішенні питання щодо її «цивільних прав та обов'язків» має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.