Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Шпора КПЗК.doc
Скачиваний:
13
Добавлен:
24.12.2018
Размер:
519.68 Кб
Скачать
  1. Термін « конституційне право» і « державне право» : співвідношення, зміст і практика їх застосування в різних країнах

Словосполучення “конституційне право зарубіжних країн” у правознавстві використовується для позначення відповідної галузі права іноземних держав в узагальненому плані, однойменної науки та навчальної дисципліни в системі вищої юридичної освіти.

Використання терміну конституційне право зарубіжних країн у плані характеристики галузі діючого права не означає наявності особливої інтегруючої галузі права – такої галузі немає. Існує конституційне право кожної окремої країни – австрійське, індійське, російське та ін. Незважаючи на те, що у різних країнах обсяг конституційно-правового регулювання та конкретний зміст його може помітно різнитися, все ж структура цієї галузі, її інститути в принципі однакові, подібні, аналогічні.

Можливо, таке твердження і близьке до реалії Німеччини, германо мовної Швейцарії або Скандинавських країн, в яких еволюція державного права як галузі і як наука у цілому призвела до того, що існуюча у минулому відмінність між поняттями конституційне право і державне право втратила колишнє значення. Водночас при більш ретельному розгляді питання можна виявити, що різниця термінології відображає сутнісну відмінність між відповідними поняттями.

В країнах же, в яких правова наука надавала основоположне значення розвитку держави, її інститутів та їх юридичному оформленню та закріпленню, як, наприклад, у Німеччині, відповідна галузь отримала назву державне право.

У літературі можна зустріти й інше розуміння відмінності між конституційним і державним правом. Так, німецький конституціоналіст К.Хессе вважає, що остільки конституція не обмежується встановленням державного ладу, а охоплює також засади недержавного життя (шлюб, власність та ін.), оскільки конституційне право більш об’ємніше, ніж право державне, яке за значенням і змістом означає тільки право держави. З іншого боку, конституційне право обмежене порівняно з державним у тому плані, що державне право містить у собі, наприклад, адміністративне і процесуальне право.

  1. Виникнення та еволюція конституційного права як галузі права в зарубіжних країнах

Загальноприйняті педагогічні традиції пов’язують виникнення конституційної ери з появою перших писаних конституцій (США у 1787 р., Польщі та Франції – в 1791 р.). Відповідно формування конституційного права як самостійної й автономної галузі національного права розпочалося на зламі ХVIII і ХІХ століть.

Зокрема, Стародавній Греції та Стародавньому Риму були відомі такі поняття, як демократія, конституція, фундаментальний закон, а також низка інших. У Великобританії до числа основоположних актів конституційного значення відносять Велику хартію вольностей, прийняту в 1215 р., Хабеас корпус акт, прийнятий у 1679 р. і ряд інших нормативно-правових актів, виданих ще в епоху середньовіччя. Але тільки повалення абсолютизму та ліквідація деспотичних режимів створили реальні умови і передумови для формування конституційного права.

Адже ще в епоху, що передувала визвольним революціям, існували концепції, які мали важливе значення для формування конституційного права. У Великобританії утвердження Хабеас корпус акта призвело до виникнення одного з таких провідних принципів сучасного конституційного права, як гарантія особистої свободи. В цій же країні сформувалися концепція верховенства парламенту як органу народного представництва і концепція панування права.

Варто особливо виділити видатне значення двох подій всесвітньо-історичного масштабу у формуванні конституційно-правових засад – боротьбу північноамериканських колоній за свою незалежність, що призвела до появи Декларації незалежності 1776 р. і французьку буржуазну революцію кінця XVІІІ ст., маніфестом якої стала Декларація прав людини і громадянина 1789 р. В Американській Декларації уперше на рівні нормативного правового акта зафіксовано положення про те, що тільки народ є джерелом влади і що сама держава й уряд мають право на існування тільки у тому випадку, якщо вони служать людині та захищають її інтереси. У французькій Декларації містилася спеціальна стаття, що стверджувала: народ, який не знає гарантій основних прав і свобод і принципу розподілу влад, не має конституції.