5. Поняття та система джерел конституційного права зарубіжних країн

Джерела конституційного права будь-якої держави – це засоби виразу правил поведінки учасників конституційно-правових відносин і надання їм обов’язкової сили. З нашої точки зору, таке визначення даного терміна дозволяє полегшити завдання визначення форм (джерел) конституційного права тих норм цієї галузі, що не мають безпосередньої сили правових норм.

Перша група – нормативно-правові акти. Це основна і найбільш досконала форма сучасного конституційного права. Порівняно з іншими формами (джерелами) ця група має досить велику питому вагу і водночас є свідченням підвищення ролі держави в регулюванні конституційно-правових відносин. Нормативно-правові акти конституційного права прийнято поділяти на закони, нормативні акти виконавчої влади, нормативні акти органів конституційного контролю (нагляду), парламентські регламенти, акти органів місцевого самоврядування.

Друга група – судові прецеденти тобто рішення авторитетних судів (вищих судових органів у конкретних справах, обов’язкові при вирішенні аналогічних справ у подальшому для цих же судів (судових органів, нижчих або рівних за рангом судових установ. Судові прецеденти у якості форми (джерела) конституційного права є найбільш характерними для Великобританії, США, Австралії, Канади, Північної Ірландії, Нової Зеландії, а також 36 колишніх колоній Британської імперії – нині членів Співдружності).

Третя група джерел – конституційні звичаї (інші назви цього джерела – конституційні угоди або конвенційні норми) – це правила і приписи, які регулюють поведінку основних суб’єктів конституційного права, що не мають офіційної писаної форми, але протягом тривалого часу застосовані та мовчазно санкціоновані державою. А.Дайсі, який перший увів в обіг цей термін, писав: “Конституційні звичаї – це правила, які визначають спосіб, яким належить здійснювати дискреційні повноваження корони (або міністрів як слуг корони).

Четверта група форм (джерел) – міжнародні та внутрішньодержавні договори, тобто угоди суб’єктів конституційного права. Міжнародні договори служать джерелами конституційного права тільки у випадках, коли регулюють конституційні проблеми і передбачено їх безпосереднє застосування.

П’ята група форм (джерел) – т.зв. доктринальні джерела, тобто доктрини відомих учених-юристів. З цього приводу сучасний французький правознавець Р.Давид заявляє: “…Доктрина в наші дні, також як і у минулому, складає дуже важливе і досить життєве джерело права”.¹ Мова, звичайно, йде про витяги із праць учених, які використовуються у тих випадках, коли не вистачає норм права, існує якась правова прогалина.

Шоста група форм (джерел) – парламентські регламенти (статути), які містять норми, що визначають порядок діяльності палат та їх внутрішню структуру. Як правило, вони мають вигляд єдиного акта, що вводиться рішенням самої палати і не потребує промульгації. Нерідко таке ж значення мають парламентські прецеденти – поведінка у конкретних ситуаціях, яка вважається обов’язковою на випадок повторення таких ситуацій.

Сьома група форм (джерел) – рішення органів конституційної юстиції (Конституційної ради - у Франції, конституційних судів - в Італії, ФРН, Болгарії, Угорщині, конституційних трибуналів - у Польщі, Іспанії, Верховних судів - у США, Японії, Індії тощо). Звичайно, нормативно-правовий характер мають такі рішення цих органів, які містять конституційно-правові норми – про конституційність законів,про компетенцію державних органів, про тлумачення конституції та ін.

Восьма група форм (джерел) – нормативно-правові акти виконавчої влади, до яких відносяться нормативні акти глав держав (укази, декрети, накази тощо) і нормативні акти урядів, а іноді і відомств (ордонанси, декрети, постанови тощо). Зрозуміло, що вказані акти служать джерелами конституційного права тільки в тій частині, в якій містять його норми. Між ними існує певна субординація. Найбільш широку сферу дії мають, безперечно, нормативні акти глав держав.

Дев’ята група форм (джерел) – рішення органів місцевого самоврядування (наприклад, місцеві статути, регламенти) – є джерелами конституційного права, коли регулюють суспільні відносини, пов’язані із здійсненням публічної влади.

Десята група форм (джерел) – це звід релігійних правил. Названі норми є специфічним джерелом конституційного права в окремих країнах. Наприклад, у конституціях Єгипту 1971 р., Сирії 1971 р., Пакистана 1973 р., Ірану 1979 р. шаріат, тобто норми, які містяться в Корані, проголошуються джерелами законодавства, включаючи і конституційне. При цьому юридична сила цих норм переважає навіть силу конституційних норм.

Одинадцята група форм (джерел) – політичні декларації і спільні постанови політичного керівництва правлячих партій та вищих органів державної влади.