90. Поняття та зміст парламентського контролю.

Парламентський контроль – це здійснюваний парламентом контроль за діяльністю уряду та інших органів виконавчої влади.

Контрольні повноваження традиційно вважаються прерогативою парламентів. Теоретично вона випливає з самої природи представницького правління, яке, за словами Дж. Ст. Мілля, “означає, що весь народ або значна його частина користується через періодично обраних ними депутатів вищою контролюючою владою – курсив наш – А.Г.). І далі, продовжуючи свою думку, Дж. Ст. Мілль вказує, що представницькі зібрання повинні забезпечувати за собою верховний контроль над усіма справами, у будь-якому випадку над усіма діями урядової влади .

Конституційна практика сприйняла цю доктринерську тезу, тому контрольні повноваження входять до компетенції практично всіх зарубіжних парламентів. Найбільш докладно ці повноваження регламентуються у конституціях Швейцарії 1874 р. (ст.85), Португалії (ст. 165), Болгарії (ст.62), Македонії (ст.68). А форма правління Швеції 1974 р. навіть має окремий розділ – “Контрольна влада”.

91. Форми і методи парламентського контролю за діяльністю уряду.

Парламенти, як правило, здійснюють контроль за діяльністю урядів, інших органів виконавчої влади, за виконанням законів тощо. Форми контрольної діяльності парламентів досить багатоманітні – запити до урядів, дебати з питань загальної політики уряду, інтерпеляції, слухання, розслідування, виявлення довіри та ін.

92. Парламентське право: поняття і зміст.

ПАРЛАМЕНТСЬКЕ ПРАВО - сукупність прав, норм, якими регулюються організація і діяльність парламенту. В юрид. л-рі розглядається як підгалузь конституційного права чи його комплексний інститут, що включає норми конституції, а також норми відповід. законів, парлам. регламенту та деяких ін. прав, актів (положення про парлам. к-ти та комісії тощо).

У деяких випадках П. п. розглядають ширше — як систему нормат.-прав. актів, співвіднесених з галуззю конст. права, і водночас як сукупність конст.-прав. норм, що визначають статус єдиного органу законод. влади, його організацію і діяльність, статус члена парламенту, а також регламентують відносини парламенту з ін. органами держ. влади у процесі реалізації його функцій і повноважень. При такому підході до змісту П. п. мають бути віднесені питання реалізації права законодавчої ініціативи і права вето, а також питання організації і діяльності органів та посад, осіб, функціонально пов'язаних з парламентом. Визначене у такий спосіб П. п. сприймають як галузь (підгалузь) зак-ва або як підгалузь конст. права. Поняття П. п. має доктринальний характер. Воно визнається у науці конст. права і використовується у багатьох країнах. У Великобританії, напр., «закони і звичаї парламенту» трактуються як нормат.-прав. феномен. В Україні за роки парлам. діяльності склався масив прав, норм, прямо кореспондованих явищу парламентаризму.

93. Конституції зарубіжних країн про місце уряду в системі вищих органів держави.

Поняття уряд може мати троїсте значення. У найширшому розумінні, цей термін означає сукупність політичних органів держави, включаючи парламент. У менш широкому значенні – сукупність органів, які утворюють виконавчу владу, тобто главу держави і раду міністрів. Нарешті, у вузькому розумінні, під урядом розуміється тільки та частина виконавчої влади, яка утворена з колегії міністрів (рада міністрів), за винятком глави держави .

Поняття уряду є неоднозначним, так як в різних країнах він виконує неоднакові функції, є різним за способом формування та за місцем в системі органів державної влади.

В одних країнах (більшості) уряд є органом, який очолює виконавчу владу, в інших країнах під цим поняттям розуміють весь державний механізм, який включає як виконавчу, так і законодавчу та судову владу.

Але, як правило, під урядом розуміють державний колегіальний орган, за допомогою якого здійснюється щоденне поточне керівництво внутрішньою і зовнішньою політикою, таким чином це є орган універсальної компетенції, який здійснює виконавчу і розпорядчу владу в країні (таке визначення підходить для країн парламентської та змішаної форми правління, але не для країн президентської форми правління та дуалістичних і абсолютних монархій, оскільки, наприклад, Кабінет при Президенті США не є колегіальним органом, так як рішення приймаються не більшістю голосів, а главою держави.

Органи виконавчої влади – сукупність державних установ, що здійснюють адміністративні і політичні функції держави.

Уряд, як верхівка виконавчої влади, у більшості країнах здійснює загальне управління справами держави, керує її внутрішньою та зовнішньою політикою.

Діяльність урядів у багатьох державах виходить далеко за межі виконавчої влади, наприклад, вони виконують і ряд функцій політичного характеру (особливо в парламентських республіках).

Правовий статус урядів в багатьох країнах не деталізується, уряд може вирішувати найрізноманітніші питання, які не завжди можна регламентувати наперед. В сучасних конституціях, як правило перераховуються повноваження уряду, але це не завжди вдається зробити, оскільки на практиці уряд є дуже мобільним органом, тому така регламентація є досить відносною.

- Наприклад, в конституції США нічого не сказано про повноваження уряду.

Загальна тенденція, яка спостерігається, свідчить про зростання ролі уряду, особливо у парламентських та напівпрезидентських республіках.

Уряд часто є ініціатором законодавства з питань державного регулювання економіки.

Залежно від політичної практики, історичних умов і національних традицій посилення позиції уряду набуває різноманітних форм, що в кінцевому підсумку зумовлюється існуючими формами правління.

- У парламентських країнах піднесенню ролі уряду над парламентом сприяє та обставина, що формування уряду здійснюється тією партією (партіями), які мають більшість у парламенті.

- Президентська форма правління характеризується тим, що Президент очолює уряд, який не несе відповідальності перед парламентом. Як правило в президентських республіках засідання уряду проводяться дуже рідко, бо всі питання вирішуються Президентом разом з міністром, що спеціалізується у відповідній галузі.

- Змішана (дуалістична) модель уряду існує в Франції, яка полягає в тому, що президент призначає Прем’єр-міністра, який керує діяльністю уряду і голову у Раді міністрів. Уряд активно використовує своє право законодавчої ініціативи, видає власні акти, які сприяють посиленню позицій уряду в системі вищих органів влади.

В зарубіжних країнах вищий орган виконавчої влад може мати різні назви: Рада Міністрів, Кабінет, Кабінет Міністрів, Державна Рада, Адміністративна Рада, Федеральна Рада тощо.