- •Термін « конституційне право» і « державне право» : співвідношення, зміст і практика їх застосування в різних країнах
- •Виникнення та еволюція конституційного права як галузі права в зарубіжних країнах
- •Предмет і метод вивчення конституційного права зарубіжних країн
- •Конституційно – правові норми і відносини в зарубіжних країнах : зміст, специфіка, види і характерні риси
- •Поняття та система джерел конституційного права зарубіжних країн
- •Конституційні звичаї як джерело конституційного права зарубіжних країн
- •Поняття і предмет науки конституційного права зарубіжних країн
- •Основні напрями зарубіжної науки конституційного права
- •Конституційне право зарубіжних країн як навчальна дисципліна
- •Поняття і сутність зарубіжних конституцій. Перша ( Біблейська) Конституція в історії людства
- •Класифікація зарубіжних конституцій
- •Основні етапи конституційного розвитку зарубіжних країн
- •Особливості форми і структури зарубіжних конституцій
- •Способи прийняття конституцій у зарубіжних країнах
- •Способи внесення змін до конституцій у зарубіжних країнах
- •Поняття та суть правового захисту конституції у зарубіжних країнах
- •Види органів конституційного контролю в зарубіжних країнах
- •Види конституційного контролю у зарубіжних країнах
- •Права і свободи в теорії зарубіжного конституціоналізму
- •Принципи конституційного статусу особи в зарубіжних країнах та їх юридичний зміст
- •Громадянство. Способи його набуття у зарубіжних країнах.
- •Режим іноземних громадян і осіб без громадянства
- •Інститут політичного притулку та екстрадиції( видачі) в зарубіжних країнах
- •Права, свободи та обов’язки людини і громадянина.
- •Класифікація прав, свобод і обов’язків громадян
- •Особисті права і свободи та загальна характеристика
- •Політичні права, свободи та обов’язки в зарубіжних країнах
- •Економічні , соціальні та культурна права
- •Правовий механізм захисту прав і свобод громадян у зарубіжних країнах
- •Поняття, суть і ознаки конституційного ладу
- •36. Функції політичних партій.
- •37. Класифікація політичних партій.
- •38. Індустріалізація політичних партій: методи і форми.
- •39. Багатопартійність у зарубіжних країнах. Партійні системи країн світу.
- •40. Механізм контролю за діяльністю політичних партій в зарубіжних країнах.
- •42./43. Поняття і класифікація форми правління / Поняття, сутність і види монархій у зарубіжних країнах.
- •46. Змішані (нетипові) форми правління: загальна характеристика.
- •47. Поняття політико-територіального устрою
- •48. Конституційно-правові ознаки унітарної держави.
- •49. Федеративний устрій держави: поняття, ознаки, риси.
- •50. Поняття і види автономії в зарубіжних країнах.
- •51/52. Поняття державного режиму, його основні ознаки / Кластфікація державних режимів світу.
- •53. Конституційні засади народовладдя та їх закріплення в основних законах зарубіжних країн.
- •56. Система джерел виборчого права.
- •58. Контроль за дотриманням законоположень про виборчий процес у зарубіжних країнах.
- •59. Поняття а види виборчих систем.
- •60. Мажоритарна система відносної більшості.
- •62. Мажоритарна система кваліфікованої більшості.
- •63. Пропорційні виборчі системи та їх засади.
- •64. Змішані виборчі системи: загальна характеристика.
- •65. Референдум і плебісцит у зарубіжних країнах: поняття, види, конституційно-правове регулювання.
- •66. Правові наслідки проведення референдумів
- •67. Інститут глави держави в зарубіжних країнах та його конституційне регулювання.
- •68. Правове і фактичне становище глави держави при різних формах правління.
- •69. Особливості статусу монарха.
- •70. Президент: порядок обрання, відповідальність.
- •71. Конституційна регламентація компетенції глави держави в зарубіжних країнах.
- •72. Способи здійснення законодавчої влади. Конституційне закріплення законодавчої функції за парламентом.
- •73. Конституційне визначення парламенту.
- •74. Парламент і парламентаризм.
- •75. Сучасні теорії парламентаризму. Загальна характеристика.
- •76. Юридична структура зарубіжних парламентів.
- •77. Офіційні назви, що використовуються для позначення вищих представницьких органів у країнах світу.
- •78. Моделі конституційного статусу парламентів у залежності від форми правління.
- •79. Юридична природа і зміст депутатського мандата в зарубіжних країнах.
- •80. Організаційна структура парламентів зарубіжних країн.
- •81. Палати парламентів: порядок формування та їх внутрішня побудова.
- •82. Партійні фракції, їх роль у діяльності парламентів.
- •83. Керівництво парламентів (палат): загальна характеристика.
- •84. Комітети (комісії) палат парламентів, їх роль і види в різних зарубіжних країнах.
- •85. Допоміжний апарат парламентів.
- •86. Порядок роботи зарубіжних парламентів.
- •87. Компетенція парламентів: загальна характеристика.
- •88. Законодавча компетенція і законодавчий процес.
- •89. Процедура пленарних засідань.
- •90. Поняття та зміст парламентського контролю.
- •91. Форми і методи парламентського контролю за діяльністю уряду.
- •92. Парламентське право: поняття і зміст.
- •93. Конституції зарубіжних країн про місце уряду в системі вищих органів держави.
- •94. Види урядів у зарубіжних країнах.
- •95. Порядок формування уряду в зарубіжних країнах: конституційні моделі.
- •96. Склад урядів у зарубіжних країнах.
- •97. Компетенція урядів у зарубіжних країнах.
- •98. Порядок діяльності уряду в зарубіжних країнах.
- •99. Взаємовідносини уряду і парламенту в країнах з різними формами правління.
- •100. Поняття у конституційні засади судової влади в зарубіжних країнах.
- •101. Структура судової влади в зарубіжних країнах.
- •102. Конституційно-правовий статус суддів.
- •103. Конституційні принципи правосуддя в зарубіжних країнах.
- •104. Органи, які обслуговують судову владу.
- •105. Поняття місцевого управління і самоврядування.
- •106. Основні моделі організації публічної влади на місцях.
- •107. Вили органів самоврядування
- •108. Порядок формування органів місцевого самоврядування
- •109. Форми контролю центральних органів за діяльністю муніципальних органів
37. Класифікація політичних партій.
Політичні партії відрізняються одна від одної походженням, місцем і роллю в політичній системі, соціальною базою, ідеологією, програмою і т.д.
Існує декілька класифікацій політичних партій за різними ознаками:
1. За класовою визначеністю: буржуазні, селянські, робітничі (у т.ч. комуністичні), соціалістичні та соціал-демократичні.
2. За ставленням до суспільного прогресу: радикальні (у т.ч. революційні), реформістські, консервативні, реакційні, контрреволюційні.
3. За ставленням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, позаяк абсолютно нейтральних до влади партій не існує).
4. За формами і методами правління та характером політичної поведінки: ліберальні, демократичні, диктаторські, тоталітарні.
5. За принципами організації та членства: кадрові та масові.
6. За місцем у системі влади: легальні, напівлегальні, нелегальні.
7. За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналістичні, анархістські та ін.
8. За віросповіданням: християнські, мусульманські.
Деякі політологи виділяють партії: прагматичні (виборчі), парламентські, харизматично-вождистські та ін.
38. Індустріалізація політичних партій: методи і форми.
Під інституціалізацією політичних партій розуміють процес перетворення політичних партій зі звичайної асоціації громадян у повноцінний конституційно-правовий інститут.
Інституціалізація знаходить свій вираз, по-перше, у конституційному закріпленні статусу політичних партій, а по-друге,- в деталізації цього статусу на звичайному законодавчому рівні.
Як засвідчує аналіз законодавства зарубіжних країн, у практиці багатьох з них накопичено значний досвід правового регулювання засад організації та діяльності партій. Ми зупинимось тут тільки на трьох моментах: 1) місці та ролі політичних партій у суспільстві та державі, що передбачає правове вирішення багатьох проблем; 2) порядку створення, призупинення діяльності та розпуску партії; 3) проблемі фінансування політичних партій.
З методологічної точки зору, дуже важливим здається з’ясування різних підходів щодо місця і ролі політичних партій, які існують у конституційному законодавстві країн світу.
Перший підхід, який характерний для країн англосаксонської системи права, пов’язаний з концепцією партії як “приватної справи, “клубу” громадян по інтересах. У конституційному законодавстві США, Канади, деяких інших країн немає положень про партії, немає і спеціальних законів про них (у федеральному законодавстві США, наприклад, використовують терміни “комітети політичних дій” або “політичні комітети”). В Конституції Індії, де переважають традиції англосаксонського права, про партії згадується у 52 –ій поправці (1985 р.) і то у зв’язку з фіксацією припису про те, що при переході з однієї партії в іншу, член парламенту втрачає мандат. І все ж за останні роки й у цих країнах з’явилися закони, які присвячені окремим сторонам діяльності політичних партій (особливо щодо їх участі у виборчій компанії).
Другий підхід притаманний країнам романо-германської системи права. В Конституціях ФРН 1949 р., Франції 1958 р., Португалії 1976 р., Іспанії 1978 р., у багатьох основних законах постсоціалістичних держав (Конституції Болгарії 1991 р., Румунії 1991 р., Білорусь 1996 р. та ін.) містяться розгорнуті положення про роль і місце політичних партій у житті суспільства. Наприклад, п. 1 ст. 21 Основного закону ФРН містить припис: “Партії сприяють формуванню волі народу”. А п. 1 ст. 47 Конституції Португалії вбачає роль партії у “формуванні народної волі та організації політичної влади”. Деякі конституції трактують партію ширше – як “основний елемент політичної діяльності” (ст. 6 Конституції Іспанії). Конституції цієї групи країн фіксують також і деякі принципи організації та діяльності політичних партій.
Третій підхід існує у деяких тоталітарних державах. Конституції прямо встановлюють однопартійність, усі інші партії, крім правлячої, забороняються (зокрема, так було до 1990 р. в Демократичній Республіці Конго).
Четвертий підхід до визначення місця і ролі партій у житті суспільства застосовується у деяких країнах мусульманського фундаменталізму. У таких країнах заборонені всі політичні партії, як такі, що порушують єдність умми – мусульманської громади (Катар, Кувейт, ОАЄ, Оман, Саудівська Аравія).
П’ятий підхід використовується в умовах авторитарних і тоталітарних режимів і полягає в тому, що законодавчо закріплюється тільки певна кількість партій або партії певного профілю, які , як вважають, мають репрезентувати головні течії політичної думки, усі решта партій забороняються. Так, у Бразилії після військового перевороту 1964 р. протягом чверті століття були дозволені тільки дві партії: одна проурядова, інша – опозиційна; дві партії були “дозволені” Конституцією Нігерії 1989 р., у Сенегалі у 80-х рр. кількість партій обмежено цифрою “чотири”, тобто основними напрямками суспільної думки, включаючи і марксистсько-ленінський.