37. Класифікація політичних партій.

Політичні партії відрізняються одна від одної походженням, місцем і роллю в політичній системі, соціальною базою, ідеологією, програмою і т.д.

Існує декілька класифікацій політичних партій за різними ознаками:

1. За класовою визначеністю: буржуазні, селянські, робітничі (у т.ч. комуністичні), соціалістичні та соціал-демократичні.

2. За ставленням до суспільного прогресу: радикальні (у т.ч. революційні), реформістські, консервативні, реакційні, контрреволюційні.

3. За ставленням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або центристські (умовно, позаяк абсолютно нейтральних до влади партій не існує).

4. За формами і методами правління та характером політичної поведінки: ліберальні, демократичні, диктаторські, тоталітарні.

5. За принципами організації та членства: кадрові та масові.

6. За місцем у системі влади: легальні, напівлегальні, нелегальні.

7. За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні, фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналістичні, анархістські та ін.

8. За віросповіданням: християнські, мусульманські.

Деякі політологи виділяють партії: прагматичні (виборчі), парламентські, харизматично-вождистські та ін.

38. Індустріалізація політичних партій: методи і форми.

Під інституціалізацією політичних партій розуміють процес перетворення політичних партій зі звичайної асоціації громадян у повноцінний конституційно-правовий інститут.

Інституціалізація знаходить свій вираз, по-перше, у конституційному закріпленні статусу політичних партій, а по-друге,- в деталізації цього статусу на звичайному законодавчому рівні.

Як засвідчує аналіз законодавства зарубіжних країн, у практиці багатьох з них накопичено значний досвід правового регулювання засад організації та діяльності партій. Ми зупинимось тут тільки на трьох моментах: 1) місці та ролі політичних партій у суспільстві та державі, що передбачає правове вирішення багатьох проблем; 2) порядку створення, призупинення діяльності та розпуску партії; 3) проблемі фінансування політичних партій.

З методологічної точки зору, дуже важливим здається з’ясування різних підходів щодо місця і ролі політичних партій, які існують у конституційному законодавстві країн світу.

Перший підхід, який характерний для країн англосаксонської системи права, пов’язаний з концепцією партії як “приватної справи, “клубу” громадян по інтересах. У конституційному законодавстві США, Канади, деяких інших країн немає положень про партії, немає і спеціальних законів про них (у федеральному законодавстві США, наприклад, використовують терміни “комітети політичних дій” або “політичні комітети”). В Конституції Індії, де переважають традиції англосаксонського права, про партії згадується у 52 –ій поправці (1985 р.) і то у зв’язку з фіксацією припису про те, що при переході з однієї партії в іншу, член парламенту втрачає мандат. І все ж за останні роки й у цих країнах з’явилися закони, які присвячені окремим сторонам діяльності політичних партій (особливо щодо їх участі у виборчій компанії).

Другий підхід притаманний країнам романо-германської системи права. В Конституціях ФРН 1949 р., Франції 1958 р., Португалії 1976 р., Іспанії 1978 р., у багатьох основних законах постсоціалістичних держав (Конституції Болгарії 1991 р., Румунії 1991 р., Білорусь 1996 р. та ін.) містяться розгорнуті положення про роль і місце політичних партій у житті суспільства. Наприклад, п. 1 ст. 21 Основного закону ФРН містить припис: “Партії сприяють формуванню волі народу”. А п. 1 ст. 47 Конституції Португалії вбачає роль партії у “формуванні народної волі та організації політичної влади”. Деякі конституції трактують партію ширше – як “основний елемент політичної діяльності” (ст. 6 Конституції Іспанії). Конституції цієї групи країн фіксують також і деякі принципи організації та діяльності політичних партій.

Третій підхід існує у деяких тоталітарних державах. Конституції прямо встановлюють однопартійність, усі інші партії, крім правлячої, забороняються (зокрема, так було до 1990 р. в Демократичній Республіці Конго).

Четвертий підхід до визначення місця і ролі партій у житті суспільства застосовується у деяких країнах мусульманського фундаменталізму. У таких країнах заборонені всі політичні партії, як такі, що порушують єдність умми – мусульманської громади (Катар, Кувейт, ОАЄ, Оман, Саудівська Аравія).

П’ятий підхід використовується в умовах авторитарних і тоталітарних режимів і полягає в тому, що законодавчо закріплюється тільки певна кількість партій або партії певного профілю, які , як вважають, мають репрезентувати головні течії політичної думки, усі решта партій забороняються. Так, у Бразилії після військового перевороту 1964 р. протягом чверті століття були дозволені тільки дві партії: одна проурядова, інша – опозиційна; дві партії були “дозволені” Конституцією Нігерії 1989 р., у Сенегалі у 80-х рр. кількість партій обмежено цифрою “чотири”, тобто основними напрямками суспільної думки, включаючи і марксистсько-ленінський.