- •Термін « конституційне право» і « державне право» : співвідношення, зміст і практика їх застосування в різних країнах
- •Виникнення та еволюція конституційного права як галузі права в зарубіжних країнах
- •Предмет і метод вивчення конституційного права зарубіжних країн
- •Конституційно – правові норми і відносини в зарубіжних країнах : зміст, специфіка, види і характерні риси
- •Поняття та система джерел конституційного права зарубіжних країн
- •Конституційні звичаї як джерело конституційного права зарубіжних країн
- •Поняття і предмет науки конституційного права зарубіжних країн
- •Основні напрями зарубіжної науки конституційного права
- •Конституційне право зарубіжних країн як навчальна дисципліна
- •Поняття і сутність зарубіжних конституцій. Перша ( Біблейська) Конституція в історії людства
- •Класифікація зарубіжних конституцій
- •Основні етапи конституційного розвитку зарубіжних країн
- •Особливості форми і структури зарубіжних конституцій
- •Способи прийняття конституцій у зарубіжних країнах
- •Способи внесення змін до конституцій у зарубіжних країнах
- •Поняття та суть правового захисту конституції у зарубіжних країнах
- •Види органів конституційного контролю в зарубіжних країнах
- •Види конституційного контролю у зарубіжних країнах
- •Права і свободи в теорії зарубіжного конституціоналізму
- •Принципи конституційного статусу особи в зарубіжних країнах та їх юридичний зміст
- •Громадянство. Способи його набуття у зарубіжних країнах.
- •Режим іноземних громадян і осіб без громадянства
- •Інститут політичного притулку та екстрадиції( видачі) в зарубіжних країнах
- •Права, свободи та обов’язки людини і громадянина.
- •Класифікація прав, свобод і обов’язків громадян
- •Особисті права і свободи та загальна характеристика
- •Політичні права, свободи та обов’язки в зарубіжних країнах
- •Економічні , соціальні та культурна права
- •Правовий механізм захисту прав і свобод громадян у зарубіжних країнах
- •Поняття, суть і ознаки конституційного ладу
- •36. Функції політичних партій.
- •37. Класифікація політичних партій.
- •38. Індустріалізація політичних партій: методи і форми.
- •39. Багатопартійність у зарубіжних країнах. Партійні системи країн світу.
- •40. Механізм контролю за діяльністю політичних партій в зарубіжних країнах.
- •42./43. Поняття і класифікація форми правління / Поняття, сутність і види монархій у зарубіжних країнах.
- •46. Змішані (нетипові) форми правління: загальна характеристика.
- •47. Поняття політико-територіального устрою
- •48. Конституційно-правові ознаки унітарної держави.
- •49. Федеративний устрій держави: поняття, ознаки, риси.
- •50. Поняття і види автономії в зарубіжних країнах.
- •51/52. Поняття державного режиму, його основні ознаки / Кластфікація державних режимів світу.
- •53. Конституційні засади народовладдя та їх закріплення в основних законах зарубіжних країн.
- •56. Система джерел виборчого права.
- •58. Контроль за дотриманням законоположень про виборчий процес у зарубіжних країнах.
- •59. Поняття а види виборчих систем.
- •60. Мажоритарна система відносної більшості.
- •62. Мажоритарна система кваліфікованої більшості.
- •63. Пропорційні виборчі системи та їх засади.
- •64. Змішані виборчі системи: загальна характеристика.
- •65. Референдум і плебісцит у зарубіжних країнах: поняття, види, конституційно-правове регулювання.
- •66. Правові наслідки проведення референдумів
- •67. Інститут глави держави в зарубіжних країнах та його конституційне регулювання.
- •68. Правове і фактичне становище глави держави при різних формах правління.
- •69. Особливості статусу монарха.
- •70. Президент: порядок обрання, відповідальність.
- •71. Конституційна регламентація компетенції глави держави в зарубіжних країнах.
- •72. Способи здійснення законодавчої влади. Конституційне закріплення законодавчої функції за парламентом.
- •73. Конституційне визначення парламенту.
- •74. Парламент і парламентаризм.
- •75. Сучасні теорії парламентаризму. Загальна характеристика.
- •76. Юридична структура зарубіжних парламентів.
- •77. Офіційні назви, що використовуються для позначення вищих представницьких органів у країнах світу.
- •78. Моделі конституційного статусу парламентів у залежності від форми правління.
- •79. Юридична природа і зміст депутатського мандата в зарубіжних країнах.
- •80. Організаційна структура парламентів зарубіжних країн.
- •81. Палати парламентів: порядок формування та їх внутрішня побудова.
- •82. Партійні фракції, їх роль у діяльності парламентів.
- •83. Керівництво парламентів (палат): загальна характеристика.
- •84. Комітети (комісії) палат парламентів, їх роль і види в різних зарубіжних країнах.
- •85. Допоміжний апарат парламентів.
- •86. Порядок роботи зарубіжних парламентів.
- •87. Компетенція парламентів: загальна характеристика.
- •88. Законодавча компетенція і законодавчий процес.
- •89. Процедура пленарних засідань.
- •90. Поняття та зміст парламентського контролю.
- •91. Форми і методи парламентського контролю за діяльністю уряду.
- •92. Парламентське право: поняття і зміст.
- •93. Конституції зарубіжних країн про місце уряду в системі вищих органів держави.
- •94. Види урядів у зарубіжних країнах.
- •95. Порядок формування уряду в зарубіжних країнах: конституційні моделі.
- •96. Склад урядів у зарубіжних країнах.
- •97. Компетенція урядів у зарубіжних країнах.
- •98. Порядок діяльності уряду в зарубіжних країнах.
- •99. Взаємовідносини уряду і парламенту в країнах з різними формами правління.
- •100. Поняття у конституційні засади судової влади в зарубіжних країнах.
- •101. Структура судової влади в зарубіжних країнах.
- •102. Конституційно-правовий статус суддів.
- •103. Конституційні принципи правосуддя в зарубіжних країнах.
- •104. Органи, які обслуговують судову владу.
- •105. Поняття місцевого управління і самоврядування.
- •106. Основні моделі організації публічної влади на місцях.
- •107. Вили органів самоврядування
- •108. Порядок формування органів місцевого самоврядування
- •109. Форми контролю центральних органів за діяльністю муніципальних органів
78. Моделі конституційного статусу парламентів у залежності від форми правління.
У науковій літературі цілком слушно пов’язують конституційний статус парламенту з відповідними формами державного правління, адже становище і роль вищого представницького і законодавчого органу у вирішальній мірі залежить від характеру взаємовідносин вищих органів держави. Розглядаючи під таким кутом зору конституційний статус парламентів, можна виділити чотири основні моделі.
Першу модель репрезентують органи народного представництва тих держав, які проголосили в якості підвалини конституційного ладу принцип парламентського правління (Великобританія, Італія, ФРН, Болгарія, Греція, Угорщина та ін.). Місце та роль парламенту у системі державних органів визначається тим, що від нього похідним є уряд, який формується і несе відповідальність перед ним. У деяких з цих країн глава держави також обирається за активною участю парламенту.
Друга модель конституційного статусу парламентів притаманна країнам із президентською формою правління, які заклали у підвалини організації державної влади принцип жорсткого розподілу влад (США та ні.). Існуюча тут конституційна система “стримувань і противаг” чітко відображає співвідношення трьох гілок влади.
Третя модель характерна для країн зі змішаною формою правління (Франція, Росія та ін.). Тут проголошується інститут парламентської відповідальності уряду, проте і президент наділяється правом розпуску парламенту.
Четверту модель складають парламенти “радянського зразка” (СРВ, КНР, КНДР, Куба). Тут призначення парламенту зводиться до формального схвалення, прийнятих за його межами вищими партійними органами, політичних ухвал.
Не можна віднести до жодної з указаних моделей т. зв. “консультативні” парламенти (Бахрейн, Бруней, Катар, ОАЕ), оскільки вони є тільки дорадчими установами.
79. Юридична природа і зміст депутатського мандата в зарубіжних країнах.
Правове становище депутата визначається конституціями, конституційними і органічними законами, регламентами палат і звичаями. Конституційно-правова доктрина демократичних країн розглядає депутатів (від латинського deputatus – уповноважений) парламентів як представників усієї нації, а не відповідних виборчих округів, і в силу цього не можуть бути відкликані виборцями. Логічним наслідком цієї концепції є заборона імперативного мандата і права відкликання. Їхній мандат прийнято називати вільним. (У ст. 67 Конституції Італії зазначено: “Кожний член парламенту представляє націю і виконує свої функції без зобов’язального мандата”. А ст. 38 (п. 1) Основного закону ФРН містить таке положення: “Депутати німецького Бундестагу… є представниками усього народу, не пов’язані наказами, дорученнями, і підкоряються тільки своїй совісті”).
Зарубіжна конституційна теорія й практика виходять із того, що депутат є професійним парламентарієм. Тому правове становище парламентаріїв у значній мірі визначається принципом несумісності депутатського мандата ні з якою державною або іншою посадою, крім зазначених у законодавстві. У різних країнах принцип несумісності визнається у різному обсязі. В Конституції США (розділ 6, ст. 1) записано, що жоден член конгресу на період його мандата не може займати “публічну посаду на службі Сполучених Штатів”. У Швеції депутати, які займають посади на державній службі, повинні під час засідань парламенту йти у відпустку. В Іспанії, Люксембурзі, Фінляндії та деяких інших країнах несумісність стосується лише окремих, найвищих посад, перелік яких дається в законодавстві. Зокрема, повсюдно визнано несумісність депутатського мандата і професійної служби в армії, поліції та службі безпеки. Виняток становить законодавство і політична практика країн із парламентарною формою правління. В них існує і діє правило, за яким міністри повинні бути членами парламенту (звичайно, нижніх палат).
До юридичних умов, які визначають статус депутатів, треба віднести індемнітет та імунітет парламентаріїв. Поняття індемнітету (від англ. indemnity, від лат. indemnitas - безвтратність) означає:
1) член парламенту не несе юридичної відповідальності за свої висловлювання і голосування під час виконання обов’язків у представницькому органі. В теорії і практиці англомовних країн цей термін замінений поняттям привілею свободи слова. В деяких країнах цьому принципу надають дещо звуженого значення;
2) винагорода (депутатів) за парламентську діяльність , включаючи покриття витрат на офіс, листування, поїздки тощо.
Щодо депутатського імунітету (англ. immuniti, лат. smmunitas – звільнення від чогось), тобто недоторканність депутатів парламентів, то це означає заборону арешту або притягнення до судової відповідальності депутата за всі його дії, включаючи дії, що здійснені ним не при виконанні парламентських обов’язків.