28. Економічні , соціальні та культурна права

Економічні, соціальні та культурні права і свободи – це ті , які покликані гарантувати людині можливість задовольняти свої життєві потреби, отримати від держави захисту своєї економічної свободи, соціальних пільг, а також вільного доступу до культурних цінностей, свободи творчості та наукових досліджень

Розкриваючи зміст цієї формули, німецький конституціоналіст К.Хессе вказує на три взаємопов’язані завдання, що випливають із змісту Основного закону:

1. Всезростаюче втручання в управління та планування з боку держави (наприклад, держбюджет ФРН понад 50 відсотків коштів спрямовує на соціальне регулювання, соціальне забезпечення, стимулювання економіки та підвищення життєвого рівня населення).

2. Завдання держави не вичерпується сферою захисту, охорони та втручання від випадку до випадку. Вона є плануючою, керуючою, виробляючою, розподіляючою; вона є державою, що робить можливим індивідуальне і соціальне життя. Вона забезпечує ті правові сфери, які відносяться до сутності соціально-правової держави, таких , як право на охорону праці, тривалість робочого дня, на соціальне забезпечення та соціальне страхування, на створення статуту підприємства і договорів про тарифи.

3. Виконання соціальних завдань є функцією держави. Це передбачає здійснити комплекс планових, стимулюючих і стабілізуючих заходів, економічну, соціальну політику, політику в галузі культури, освіти, охорони здоров’я та сім’ї (наприклад, "Зелений план" або державні субсидії в галузі професійної освіти.

29. Правовий механізм захисту прав і свобод громадян у зарубіжних країнах

В конституційно-правовій літературі під гарантіями основних прав і свобод громадянина розуміють систему норм, принципів, умов і вимог, які забезпечують у своїй сукупності дотримання прав, свобод і законних інтересів людини.

Найважливішим елементом механізму захисту прав і свобод у демократичній державі є принципи і норми матеріального та процесуального права, закріплені в конституціях і розвинуті у поточному законодавстві та судовій практиці. Аналіз конституційних текстів свідчить про те, що до таких важливих загальноприйнятих конституційних принципів і норм відносяться: а) принцип презумпції невинності (цей принцип у різних формах закріплений у законодавстві: в Італії "звинувачений вважається невинним до остаточного засудження"; в США "звинувачений у кримінальній справі вважається невинним до того часу, доки не доказано протилежне"); застереження про закон (цей принцип закріплений, наприклад, в ч. 3 ст. 55 Конституції Російської Федерації. Він означає, що обмеження прав і свобод припускається в тій мірі, в якій це необхідно для захисту конституційного ладу, моралі, здоров’я, законних прав та інтересів інших осіб. Забезпечення оборони країни і безпеки держави); принцип розмірності та заборони надмірних обмежень конституційних прав і свобод; принцип збереження сутнісного змісту основних прав і свобод (у ФРН, наприклад, у п. 2 ст. 19 Основного закону сказано, що сутність змісту основного права не може бути порушена); принцип правової безпеки людини та інші. Дотримання прав людини гарантують норми, які приписують державі інформувати громадян про свою діяльність. Першим і чи не найважливішим правом цієї гарантії стало правило, яке зобов’язує державу повідомляти про прийняті закони, що покладають на людину обов’язки і заборони: "не опублікований належним чином закон не має зобов’язуючого значення". Помітну роль у захисті прав людини відіграє інститут омбудсмана – парламентського уповноваженого з прав людини. Омбудсман – незалежна від уряду посадова особа, яка призначається парламентом. Омбудсман контролює дотримання прав людини в діяльності чиновників, державних органів, доводить до відома законодавців інформацію про стан прав людини в країні, звертається з ініціативою про перевірку конституційності законів та інших актів, ініціює прийняття нових актів з питань громадянських свобод.