§ 8. Рух нервових процесів у корі великих півкуль головного мозку

Іррадіація і концентрація збудження і гальмування. З допомогою методу умовних рефлексів встановлено, що в корі великих півкуль відбу­вається рух процесів збудження і гальмування. Виникнувши в тих або інших ділянках кори, вони іррадіюють, поширюються на сусідні, а іноді й на до­сить віддалені ділянки, після чого знову зосереджуються, концентруються в своїх вихідних пунктах.

Коли людина перебуває в діяльному стані, то в корі великих півкуль у неї постійно виникають процеси збудження і гальмування; вони то ірра­діюють, то концентруються. Якщо ми уявимо збуджені ділянки світлими, а загальмовані — затемненими, то кора півкуль матиме вигляд світлової мозаїки, всі частини якої дуже рухомі: безперервно одні світлі чи затемнені ділянки розширюються, другі зменшуються; затемнені місця раптом освітлюються, а освітлені затемнюються.

У дітей молодшого шкільного віку процеси збудження і гальмування легко іррадіюють по корі півкуль і важче концентруються, що перешко­джає здійснювати тонке диференціювання. З цим зв’язана і менша стійкість уваги і швидша стомлюваність нервової системи у дітей, особливо при не­правильній постановці навчально-виховної роботи (одноманітному або надмірному навантаженні розумовою працею).

Взаємодія збудження і гальмування. Процеси збудження і гальмуван­ня постійно взаємодіють в корі великих півкуль за законом взаємної ін­дукції, тобто взаємного посилення. Так, збудження, що виникло в якій-небудь ділянці центральної нервової системи, викликає навколо себе про­тилежний стан — гальмування. А при виникненні вогнища гальмування навколо нього розвивається стан збудження. Це так звана одночасна ін­дукція. Стан збудження або гальмування в даній ділянці після припинення дії подразника, що викликав цей стан, змінюється протилежним станом; це — послідовна індукція. При цьому попередній стан зумовлює посилення протилежного стану, що приходить йому на зміну. Посилення збудження під впливом процесу гальмування І. П. Павлов назвав позитивною індук­цією, а посилення гальмування під впливом процесу збудження — негатив­ною індукцією. Явища взаємної індукції, збудження і гальмування мають місце у всіх відділах центральної нервової системи, але особливо проявля­ються в діяльності кори великих півкуль головного мозку.

§ 9. Вчення і. П. Павлова про вищу нервову діяльність

Діяльність нервової системи, що здійснює єдність функцій організму і умов його життя, називається вищою нервовою діяльністю; вона складається з умовних і безумовних рефлексів.

За І. П. Павловим ці умовні і безумовні рефлекси і є об’єктивним про­явом психічної, або душевної, діяльності тварин.

Характерною особливістю вищої нервової діяльності є її надзвичайна мінливість, пластичність. Вона здатна тонко і швидко змінюватись відпо­відно до змін зовнішнього середовища, умов життя.

Вища нервова діяльність, ця перша і основна діяльність нервової системи, яка забезпечує єдність Організму і умов його життя, тісно зв’яза­на з другою, нижчою нервовою діяльністю, з об’єднанням роботи всіх частин організму, а саме з об’єднанням і регулюванням роботи всіх внутрішніх органів. Цілком зрозуміло, що вища нервова діяльність, яка визначає поведінку, — рухи тварини, скорочення скелетних м’язів, — неможлива без узгодження з нижчою нервовою діяльністю — роботою серця, кровонос­них судин, органів дихання і травлення, залоз внутрішньої секреції та інших внутрішніх органів.

Вища нервова діяльність притаманна всім тваринам, які мають нервову систему. На відміну від тварин, людині властива не тільки складна вища нервова діяльність, але і вища форма психіки — свідомість, яка є відо­браженням суспільного буття в мозку людини. Людина (доросла чи дитина), на відміну від тварин, здатна до вольових, свідомих цілеспрямо­ваних Дій.