§ 4. Захисні властивості крові

Фагоцитоз. Як уже згадувалось вище, лейкоцити крові здатні здійсню­вати самостійні амебоїдні рухи і пересуватись в організмі. Протискуючись крізь стінки капілярів, лейкоцити виходять з кров’яного русла і, рухаю­чись по міжклітинних проміжках, збираються в місця скупчення сторонніх тіл (бактерій та ін.). Сюди притягують лейкоцитів хімічні речовини — про­дукти життєдіяльності бактерій, що проникли в організм. Рух клітин або найпростіших організмів в бік хімічного подразника — називається по­зитивним хемотаксисом.

Зустрівшись з бактерією, лейкоцит охоплює її виростами своєї прото­плазми і потім перетравлює. Нерідко в цій боротьбі лейкоцити гинуть самі, внаслідок чого утворюється гній. Таке поглинання лейкоцитами прониклих в організм шкідливих мікроорганізмів називається фагоцитозом, а самі лейкоцити — фагоцитами. Так їх назвав видатний російський учений І. І. Мечников, який перший відкрив роль лейкоцитів в організмі і створив учення про фагоцитоз.

Фагоцитарну, тобто захисну, функцію в організмі здійснюють, крім лейкоцитів, і інші клітини, зокрема особливі клітини сполучної тканини — гістіоцити.

Імунітет. Хвороботворні бактерії, потрапивши в організм, в процесі своєї життєдіяльності виробляють і виділяють отрути, які назвали токси­нами. Токсини викликають різні порушення в життєдіяльності організму, що приводить до захворювання. Проти токсинів в організмі виробляються протиотрути — антитоксини (імунні тіла), які нейтралізують токсини. Деякі антитоксини роками зберігаються як постійна складова частина крові, тому людина не захворює вдруге на деякі інфекційні хвороби (кір, скарлатина та ін.). Така несприйнятливість організму до тієї чи іншої інфек­ційної хвороби називається імунітетом. Імунітет зумовлюється діяльністю фагоцитів і виробленням в організмі імунних тіл. Розрізняють природже­ний і набутий імунітет.

Природжений імунітет — коли організм людини від народження несприйнятливий до тієї чи іншої інфекційної хвороби. Він зумовлений високорозвиненою фагоцитарною здатністю клітин і наявністю в організмі імунних тіл вже при народженні.

Набутий імунітет виникає в результаті перенесення інфекційної хво­роби або введення в організм невеликої дози ослабленого токсину (щеплен­ня). В обох цих випадках в організмі утворюються антитоксини. Вони спе­цифічні, тобто захищають організм від збудника тільки даної хвороби. Це — активний імунітет; він звичайно зберігається багато років. Від активного відрізняють пасивний імунітет, який набувається в результаті введення в організм сироватки крові тварин або людини, що містить у собі імунні тіла. Пасивний імунітет зберігається лише кілька тижнів.

§ 5. Зсідання крові

Процес зсідання. При пораненнях дрібних судин кровотеча звичайно скоро припиняється. Це пояснюється тим, що кров, яка витікає з судин, зсідається, утворюючи згустки, або тромби (пробки). Останні закривають отвори поранених судин і перешкоджають витіканню крові.

Зсідання крові настає в результаті того, що один з білків плазми — фібриноген переходить в нерозчинний фібрин. Останній випадає в осад у вигляді ниток, у петлях яких затримуються кров’яні клітини (кольор. табл. IV, Д). Процес переходу фібриногену у фібрин відбувається під впливом ферменту тромбіну. В кровоносних судинах кров не зсідається, бо фермент тромбін перебуває в недіяльній формі, у вигляді так званого протромбіну. Протромбін перетворюється в тромбін, якщо на нього діє в присутності іонів кальцію активізуючий фермент тромбокіназа. Остання міститься в тромбоцитах, а також у лейкоцитах і стінках кровоносних судин. У плазмі крові тромбокінази немає.

При пораненнях стінки кровоносних судин і сусідні з судинами тка­нини пошкоджуються, лейкоцити і тромбоцити руйнуються. При цьому вивільняється тромбокіназа, яка діє на протромбін, перетворюючи його в активний тромбін, а останній викликає зсідання крові.

Схема зсідання крові

Тромбокіназа протромбін (при наявності іонів кальцію)



тромбін фібриноген



фібрин

Фібриноген можна видалити з крові, якщо збивати випущену з орга­нізму кров жмутком тоненьких паличок. На паличках скупчуються нитки фібрину. Дефібринована, тобто позбавлена фібрину, кров уже не зсідається, хоч би як довго вона зберігалась. Не зсідається і так звана сироватка — плазма крові, позбавлена фібриногену.

На холоді зсідання крові сповільнюється. Перешкоджають зсіданню крові і деякі речовини, наприклад гепарин, який добувають із печінки тварин, а також гірудин — препарат із медичних п’явок.

Зсідання крові можливе лише в тих випадках, коли в ній є іони каль­цію. Якщо до крові додати лимоннокислого натрію, то іони кальцію зв’я­зуються. Така кров називається цитратною. Вона вже не зсідається і може довго зберігатись. Такий спосіб зберігання крові називається консервуван­ням. Консервовану кров широко застосовують у медицині для переливання хворим і пораненим.

Прискорюють зсідання крові висока температура, а також вітамін К.

В нормальних умовах кров у кровоносних судинах не зсідається, але при пошкодженні внутрішньої оболонки судини і при деяких захворюван­нях серцево-судинної системи кров зсідається. При цьому в кровоносній судині утворюється згусток — тромб.

У новонародженої дитини здатність крові зсідатись різко підвищена (в 2—3 рази). Але, починаючи вже з другого тижня життя, ця здатність доходить до норми дорослої людини. Отже, тривалість кровотечі в дітей така сама, як і в дорослих.

Значення зсідання. Здатність крові зсідатись має величезне біологічне значення. Це врятовує організм від великих втрат крові при пораненнях. У деяких людей кров не зсіда­ється. Ця хвороба називається ге­мофілією. Навіть незначні пора­нення у гемофіліка спричиняють ве­лику втрату крові, що загрожує організмові смертю.

Перша допомога при крово­течах. При незначних пораненнях, коли пошкоджені невеликі судини, кровотеча швидко припиняється завдяки зсіданню крові. Якщо ж кровотеча велика, то доводиться вживати спеціальних заходів. Іноді кровотечу вдається зупинити на­кладанням найпростішої пов’язки. У випадках пошкодження великих судин застосовують притискну по­в’язку, тобто туго бинтують рану, на яку накладають товстий шар стерилізованого бинта. Навколо пораненого місця (але не на саму рану, бо холод сповільнює зсідання крові, що витікає з рани) кладуть пузир з льодом: холод звужує кровоносні судини, цим зменшує крововтрату. Якщо притискна по­в’язка 1 лід не допомагають, притискують пальцями великі артерії, що несуть кров до рани. Найнадійніший спосіб припи­нити кровотечу при пораненні ве­ликих судин — накласти джгут. Звичайно його накладають на кін­цівку. Якщо під руками немає спе­ціального джгута, то можна використати і звичайну носову хусточку, якою кінцівку перев’язують вище рани і закручують її кінці на паличку. Але слід пам’ятати, що джгут припиняє кровопостачання тій частині кін­цівки, яка знаходиться нижче джгута. Тому джгут треба зняти не пізніше, як через годину-півтори після накладання, щоб не змертвіла кінцівка.